Рішення № 53356274, 10.11.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.11.15р. Справа № 904/8626/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (м. Київ)

до Комунального підприємства Широківської районної ради Дніпропетровської області "Сільськогосподарське підприємство "Широківське" (смт. Широке, Широківського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 193-ДН на умовах товарного кредиту від 07.05.2014 у загальному розмірі 901 815 грн. 31 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 02.07.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства Широківської районної ради Дніпропетровської області "Сільськогосподарське підприємство "Широківське" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 193-ДН на умовах товарного кредиту від 07.05.2014 у загальному розмірі 901 815 грн. 31 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 322 498 грн. 23 коп. - пеня;

- 401 244 грн. 32 коп. - інфляційні втрати;

- 177 215 грн. 12 коп. - 28% річних;

- 857 грн. 64 коп. - відсотки за користування товарним кредитом.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2015 стягнуто з Комунального підприємства Широківської районної ради Дніпропетровської області "Сільськогосподарське підприємство "Широківське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" - 841 500 грн. 00 коп. основної заборгованості, 30 685 грн. 93 коп. пені, 32 276 грн. 71 коп. 28% річних, 168 300 грн. 00 коп. штрафу, 5 699 грн. 14 коп. відсотків за користування товарним кредитом, 21 569 грн. 24 коп. судового збору. Під час прийняття вказаного рішення суду за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання було нараховано та стягнуто, зокрема, пеню, 28% річних та відсотки за користування товарним кредитом за період з 21.10.2015 по 09.12.2014.

Позивач посилається на те, що, фактично, рішення суду було виконане наступним чином: 24.06.2015 на суму 253 грн. 27 коп., 12.08.2015 на суму 159 090 грн. 91 коп., 10.09.2015 на суму 867 090 грн. 91 коп. Отже, позивач на підставі пункту 7.2. договору та статті 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 10.12.2014 по 16.09.2015 в сумі 322 498 грн. 23 коп., інфляційних втрати за період прострочення з 21.10.2014 по 01.07.2015 в сумі 401 244 грн. 32 коп., 28% річних за період прострочення з 10.12.2014 по 16.09.2015 в сумі 177 215 грн. 12 коп. та 857 грн. 64 коп. - відсотки за користування товарним кредитом.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 21.10.2015.

Позивачем разом з позовної заявою подано клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.суду 63445/15 від 28.09.2015), у якому він просив суд доручити проведення засідання в режимі відеоконференції господарському суду м. Києва (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-в).

Так, ухвалою суду від 01.10.2015 клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено; доручено господарському суду м. Києва організувати в приміщенні цього ж суду участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції особи, яка виступає стороною по справі № 904/8626/15, а саме: представнику позивача 21.10.2015 о 12:30 год.

Судове засідання 21.10.2015 проведено судом в режимі відеоконференції.

Так, у судове засідання 21.10.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представником відповідача було викладено зміст заперечень на позовну заяву (вх.суду 68998/15 від 21.10.2015), в яких він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2015 розстрочено виконання рішення суду від 10.02.2015 на п'ять місяців, починаючи з квітня 2015 рівними частками: до 30 квітня 2015 року - 220 606,20 грн., до 31 травня 2015 року - 220 606,20 грн., до 31 червня 2015 року - 220 606,20 грн., до 31 липня 2015 року - 220 606,20 грн., до 31 серпня 2015 року - 220 606,20 грн., а отже нарахування позивачем штрафних санкцій в період з 23.03.2015 по 31.08.2015 є неправомірним. Крім того, відповідач просить суд врахувати те, що його підприємство є сільськогосподарським виробником та його діяльність залежить від сезонності.

Представником позивача у судовому засіданні 21.10.2015 було заявлено усне клопотання про його участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції. В подальшому до суду надійшло відповідне клопотання у письмовому вигляді (вх.суду 70370/15 від 27.10.2015).

Ухвалою суду від 21.10.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.11.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових доказів по справі; задоволено клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції; доручено господарському суду м. Києва організувати в приміщенні цього ж суду участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції особи, яка виступає стороною по справі № 904/8626/15, а саме: представнику позивача 10.11.2015 о 14:10 год.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 70383/15 від 27.10.2015), в яких він зазначає, що правомірно здійснив нарахування пені, інфляційних втрат та відсотків річних в період з 23.03.2015 по 31.08.2015, оскільки під час розстрочки інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації.

Від позивача також надійшла заява (вх.суду 70446/15 від 28.10.2015), в якій він просить суд припинити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення 867 грн. 64 коп. відсотків за користування товарним кредитом, посилаючись на те, що 19.10.2015, після порушення провадження у даній справі, вказана заборгованість була відповідачем погашена.

Судове засідання 10.11.2015 проведено судом в режимі відеоконференції.

Так, у судове засідання 10.11.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником позивача було викладено зміст додаткових пояснень та заяви про припинення провадження у справі в частині вимог щодо стягнення 867 грн. 64 коп. відсотків за користування товарним кредитом.

Представником відповідача було викладено зміст додаткових заперечень (вх.суду 73992/15 від 10.11.2015), в яких він наголошує на тому, що нарахування позивачем штрафних санкцій в період з 23.03.2015 по 31.08.2015 є неправомірним, в даному випадку нарахування пені, інфляційних втрат та відсотків річних слід здійснювати за період з 10.12.2014 по 23.03.2015 та з 01.09.2015 по 17.09.2015. З урахуванням вказаних обставин відповідачем було проведено контррозрахунок, внаслідок якого визначено наступні суми: 101 696 грн. 06 коп. пеня, 220 910 грн. 43 коп. інфляційні втрати та 73 986 грн. 10 коп. 28% річних. Також відповідач наголосив на неспіврозмірності заявлених позивачем санкцій, оскільки їх сума за рішенням суду від 10.02.2015 та заявлених у даній справі значно перевищує суму основного боргу. Отже, відповідач просить суд застосувати до правовідносин положення статті 233 Господарського кодексу України, враховуючи наступне:

- 22.09.2015 постановою ВДВС Широківського районного управління юстиції виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області № 904/10050/14 закінчено;

- відповідач є сільськогосподарським підприємством, основним видом діяльності якого є вирощування сільськогосподарських культур та виробництво сільськогосподарської продукції;

- стягнення штрафних санкцій за договором у повному обсязі, призведе до зупинення господарської діяльності, а можливо і до припинення діяльності підприємства, власником якого є територіальна громада.

Представником позивача у судовому засіданні 10.11.2015 було заявлено усне клопотання про його участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 10.11.2015 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 11.11.2015.

Ухвалою суду 10.11.2015 задоволено усне клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції; доручено господарському суду м. Києва організувати в приміщенні цього ж суду участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції особи, яка виступає стороною по справі № 904/8626/15, а саме: представнику позивача 11.11.2015 о 14:15 год.

У судове засідання 11.11.2015 з'явився представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджує його присутність у судовому засіданні 10.11.2015.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні 11.11.2015.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача. Крім того, правова позиція відповідача була викладена його представниками у судових засіданнях 21.10.2015 та 10.11.2015.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання 11.11.2015 проведено судом в режимі відеоконференції.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11.11.2015 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.

Так, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2015 по справі № 904/10050/14 стягнуто з Комунального підприємства Широківської районної ради Дніпропетровської області "Сільськогосподарське підприємство "Широківське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" - 841 500 грн. 00 коп. основної заборгованості, 30 685 грн. 93 коп. пені, 32 276 грн. 71 коп. 28% річних, 168 300 грн. 00 коп. штрафу, 5 699 грн. 14 коп. відсотків за користування товарним кредитом, 21 569 грн. 24 коп. судового збору.

Вказане рішення суду мотивоване порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 193-ДН на умовах товарного кредиту від 07.05.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений на суму 841 500 грн. 00 коп. товар, у зв'язку з чим судом були визнані правомірними та стягнуті, крім основного боргу в сумі 841 500 грн. 00 коп.:

- 30 685 грн. 93 коп. пені за період прострочення з 21.10.2014 по 09.12.2014;

- 32 276 грн. 71 коп. 28% річних за період прострочення з 21.10.2014 по 09.12.2014;

- 168 300 грн. 00 коп. штрафу;

- 5 699 грн. 14 коп. відсотків за користування товарним кредитом та витрати по сплаті судового збору в сумі 21 569 грн. 24 коп.

Як підтверджено представниками позивача та відповідача у судових засіданнях 21.10.2015 та 10.11.2015 вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 27.02.2015, у зв'язку з чим було видано наказ про його примусове виконання від 27.02.2015.

При цьому, згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

В подальшому, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2015 розстрочено виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2015 по справі № 904/10050/14 на п'ять місяців, починаючи з квітня 2015 рівними частками:

- до 30 квітня 2015 року - 220 606 грн. 20 коп.;

- до 31 травня 2015 року - 220 606 грн. 20 коп.;

- до 31 червня 2015 року - 220 606 грн. 20 коп.;

- до 31 липня 2015 року - 220 606 грн. 20 коп.;

- до 31 серпня 2015 року - 220 606 грн. 20 коп.

Матеріалами справи підтверджується, що фактично відповідач здійснив виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2015 по справі № 904/10050/14 та погасив заборгованість за договором поставки № 193-ДН на умовах товарного кредиту від 07.05.2014 перед позивачем наступним чином:

- 24.06.2015 в сумі 253 грн. 27 коп. (а.с.29);

- 12.08.2015 в сумі 159 090 грн. 91 коп. (а.с.30);

- 10.09.2015 в сумі 867 090 грн. 91 коп. (а.с.31);

-17.09.2015 в сумі 73 595 грн. 93 коп.

Судом було враховано, що платіжні доручення № 25 від 06.08.2015, № 42 від 04.09.2015, № 44 від 17.09.2015 (а.с.60-62), які були долучені до матеріалів справи відповідачем, містять більші суми, ніж ті, що були зараховані на рахунок позивача та зазначені в доданих позивачем банківських виписках (а.с.29-31). Вказана розбіжність, як пояснили представники позивача та відповідача у судових засіданнях, пов'язана з тим, що в сумах, сплачених відповідачем за платіжними дорученнями № 25 від 06.08.2015, № 42 від 04.09.2015, № 44 від 17.09.2015 міститься сума виконавчого збору, оскільки вказані оплати проводилися в рамках виконавчого провадження Відділу Державної виконавчої служби Широківського районного управління юстиції, та, відповідно, на рахунок позивача були зараховані менші суми. Вказані обставини не заперечуються жодною із сторін процесу, не оспорюються та представники відповідача у судовому засіданні 10.11.2015 висловили свою згоду з вказаним порядком зарахування.

Отже, оскільки рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2015 по справі № 904/10050/14 стягнуто з відповідача на користь позивача пеню та 28% річних за період прострочення з 21.10.2014 по 09.12.2014, інфляційні втрати взагалі не були заявлені до стягнення у вказаній справі, а зобов'язання щодо повної оплати поставленого позивачем товару та, відповідно, рішення суду, було виконано відповідачем у повному обсязі лише 17.09.2015, позивач нарахував та просить стягнути пеню, 28% річних, інфляційні втрати та % за користування товарним кредитом аж до повного виконання грошового зобов'язання, що і є причиною спору.

З урахуванням того, що у справі № 904/10050/14 було встановлено факт наявності основного боргу, а також визначено періоди, за які були проведені нарахування, зокрема, пені, 28% річних за порушення грошового зобов'язання та відсотків за користування товарним кредитом, судом під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на наступне.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 904/10050/14 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.

Так, рішенням суду у справі № 904/10050/14 встановлено факт настання терміну оплати за поставлений згідно договору поставки № 193-ДН на умовах товарного кредиту від 07.05.2014 товар на суму 841 500 грн. 00 коп., наявність підстав застосування штрафних санкцій, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за вказаним договором.

На час розгляду справи № 904/8626/15, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2015 по справі № 904/10050/14 набрало законної сили, що відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду справи № 904/10050/14.

Так, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

При зверненні із позовною заявою, позивачем були заявлені до стягнення 857 грн. 64 коп. відсотків за користування товарним кредитом. На підтвердження вказаних вимог позивачем було долучено акт надання послуг № 204 від 20.01.2015 на суму 857 грн. 64 коп.

У судовому засіданні 21.10.2015 представниками відповідача було долучено до матеріалів справи платіжне доручення № 68 від 19.10.2015 на суму 857 грн. 64 коп. (а.с.63), яке підтверджує погашення вказаної заборгованості відповідачем.

Позивачем, в свою чергу, було подано заяву (вх.суду 70446/15 від 28.10.2015), в якій він просив суд припинити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення 867 грн. 64 коп. відсотків за користування товарним кредитом, посилаючись на те, що 19.10.2015, після порушення провадження у даній справі, вказана заборгованість була відповідачем погашена.

Судом також зауважено, що провадження у даній справі було порушено ухвалою суду від 01.10.2015, а заборгованість з відсотків за користування товарним кредитом в сумі 857 грн. 64 коп. була погашена відповідачем лише 19.10.2015, отже після порушення провадження у справі.

При цьому, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача відсотків за користування товарним кредитом в сумі 857 грн. 64 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, у пункті 7.2. договору поставки № 193-ДН від 07.05.2014 сторони погодили, що у випадках порушення умов договору, постачальник (позивач) має право притягти покупця (відповідач) до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору покупець (відповідач):

а) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника (позивача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

б) сплачує штраф в розмірі 20 % від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобовязання;

в) сплачує на користь постачальника (позивача) 28 відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Отже, у договорі позивачем та відповідачем було передбачено інший розмір процентів річних, що відповідає нормам частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207 та від 23.01.2012 № 37/64.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною 2 статті 625 названого Кодексу.

Згідно з абзаців 3, 4 пункту 7.1. Постанови № 14, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини 2 статті 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються.

Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (пункт 7.2. Постанови № 14).

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат можуть здійснюватись на суму основної заборгованості до повного виконанням рішення в цій частині, з урахуванням також надання розстрочки виконання рішення суду та, як вбачається зі змісту пункту 7.2. Постанови № 17, незалежно від її наявності.

Враховуючи викладені обставини, суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем штрафних санкцій в період з 23.03.2015 по 31.08.2015, оскільки в цей час відповідач здійснював погашення заборгованості за встановленим ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2015 у справі № 904/10050/14 графіком та, як наголошував представник відповідача, в цей період відсутнє прострочення виконання грошового зобов'язання. З урахуванням викладеного, контррозрахунок, здійснений відповідачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить також із наступного.

Як було зазначено вище, рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/10050/14 виконувалось відповідачем, шляхом перерахування стягнутої суми Відділу Державної виконавчої служби Широківського районного управління юстиції (а.с.60-62). Відділ Державної виконавчої служби Широківського районного управління юстиції, в свою чергу, перераховував отримані суму стягувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро", як підтверджується матеріалами справи, через шість днів.

Позивач вважає що належне виконання зобов'язань за договором поставки № 193-ДН на умовах товарного кредиту від 07.05.2014 відбулося саме в дні зарахування відповідних сум на його рахунок, а отже пеню, інфляційні втрати та відсотки річних розраховує до вказаних дат.

Відповідно до пункту 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вважає датами виконання грошового зобов'язання відповідачем дати фактичного зарахування на його рахунок вказаних сум.

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Крім того, згідно з нормами статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Судом було враховано, що в пункті 2.10. договору поставки № 193-ДН від 07.05.2014 сторони узгодили, що у випадку недостатності коштів, отриманих від покупця на виконання в повному обсязі його зобов'язань по договору, постачальник має право провести зарахування коштів в наступному порядку:

- в першу чергу - в рахунок оплати нарахованих відсотків за користуванням товарним кредитом;

- в другу чергу - в рахунок оплати гривневої різниці ціни договору передбаченої пунктом 2.4. договору;

- в третю чергу - в рахунок сплати відсотків за неправомірне користування коштами та індекс інфляції в порядку, передбаченому пунктом 7.2. (в) договору;

- в четверту чергу - в рахунок сплати пені за кожен день прострочення, передбаченої пунктом 7.2. (а) договору;

- в п'яту чергу - в рахунок сплати штрафу, передбаченого пунктом 7.2. (б) договору;

- в шосту чергу - в рахунок оплати вартості (ціни) товару.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено, що позивач у правильній черговості здійснив зарахування оплат та, відповідно, визначив періоди прострочення з урахуванням положень пункту 2.10. договору поставки № 193-ДН від 07.05.2014.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем враховані положення вказаної Постанови. Крім того, початком періоду прострочення у розрахунку позивач правомірно визначив 21.10.2015, оскільки вказаний факт був встановлений рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2015 по справі № 904/10050/14, але вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у справі № 904/10050/14 позивачем не заявлялись та судом, відповідно, не розглядались.

Враховуючи викладене, дослідивши розрахунок інфляційних втрат та 28% річних за визначеними позивачем періодами, судом встановлено, що вказані розрахунки відповідають вказаним вище вимогам та фактичним обставинам справи, оскільки позивачем не було включено до періоду нарахування дні оплати, а визначені позивачем періоди прострочення не виходять за межі періодів, що визначені судом, позивачем також було вірно проведено черговість зарахування оплат відповідачем, а отже розрахунки інфляційних втрат та 28% річних визнаються судом обґрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи та вимогам законодавства.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат за період з листопада 2014 року по червень 2015 року в сумі 401 244 грн. 32 коп. та 28% річних за період прострочення з 10.12.2014 по 16.09.2015 в сумі 177 215 грн. 12 коп. підлягають задоволенню.

З приводу вимог позивача щодо стягнення пені суд зазначає наступне.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункту 7.2. договору поставки № 193-ДН від 07.05.2014 сторони погодили, що у випадках порушення умов договору, постачальник (позивач) має право притягти покупця (відповідач) до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору покупець (відповідач), зокрема, сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника (позивача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення.

Крім того, у пункті 7.3. договору поставки № 193-ДН від 07.05.2014 сторони визначили, що керуючись статтею 259 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності по всім зобов'язанням (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі договору до 3 років. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється без застосування частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем було допущено прострочення виконання грошових зобов'язань, була нарахована пеня за період прострочення з 10.12.2014 по 16.09.2015 в сумі 322 498 грн. 23 коп.

Розрахунок пені, доданий позивачем позовної заяви, перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору, вимогам чинного законодавства та відносинам, що фактично склались між сторонами, але під час визначення розрахованої суми позивачем було невірно здійснено заокруглення.

Згідно з пунктом 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені позивачем періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, які не виходять за межі визначених судом, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено, що за період з 10.12.1014 по 16.09.2015 пеня складає 322 498 грн. 22 коп., а отже вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в загальній сумі 322 498 грн. 22 коп. є правомірними та обґрунтованими.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, враховуючи те, що підприємство відповідача є сільськогосподарським підприємством, діяльність якого має сезонний характер, крім того:

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухиляється від відповідальності за порушення умов договору, наявність боргу визнавав та підтверджував під час розгляду даної справи;

- відповідач вживав можливі заходи щодо врегулювання спору, намагаючись узгодити прийнятний обома сторонам графік погашення заборгованості, у зв'язку з чим звертався до господарського суду із заявою про розстрочку виконання рішення суду, яка була судом задоволена та в більшій частині ним було дотримано графік платежів, встановлений ухвалою суду від 23.03.2015 у справі № 904/10050/14, порушення графіку склало лише 17 днів;

- прострочення за договором зі сторони відповідача носить незначний характер;

- вказане незначне прострочення не призвело до значних збитків кредитора;

- матеріалами справи підтверджується, та не заперечується сторонами, що на теперішній час відповідачем заборгованість перед позивачем погашена у повному обсязі.

- пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, окрім стягнення пені позивач нараховує та стягує проценти річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи поведінку відповідача, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені (322 498 грн. 22 коп.) до 50%, а саме: до 161 249 грн. 11 коп., а отже вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково у сумі 161 249 грн. 11 коп. (322 498,22 грн. - 50%).

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (182 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 901 815 грн. 31 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 13 527 грн. 23 коп. (1,5 відсотка ціни позову), а позивачем згідно платіжного доручення № 30436 від 16.09.2015 сплачено 13 530 грн. 00 коп.

Крім того, суд припиняє провадження у справі в частині вимог про стягнення відсотків за користування товарним кредитом в сумі 857 грн. 64 коп. на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, відповідно до пунктів 1 та 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанції.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 2 грн. 77 коп. (13 530,00 - 13 527,23), а також частину судового збору пропорційну вимогам щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом в сумі 857 грн. 64 коп. - це 12 грн. 87 коп., в частині яких провадження у справі припинено, а всього 15 грн. 64 коп.

Отже, з урахуванням вище описаного, в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" на користь позивача підлягає поверненню з державного бюджету України судовий збір в сумі 15 грн. 64 коп.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, згідно приписів пункту 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення з Комунального підприємства Широківської районної ради Дніпропетровської області "Сільськогосподарське підприємство "Широківське" відсотків за користування товарним кредитом в сумі 857 грн. 64 коп.

Стягнути з Комунального підприємства Широківської районної ради Дніпропетровської області "Сільськогосподарське підприємство "Широківське" (53700, Дніпропетровська область, Широківський район, смт. Широке, вулиця Леніна, будинок 115; ідентифікаційний код 36729713) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (08700, Київська область, м. Обухів, вулиця Будьонного, будинок 33; ідентифікаційний код 36348550) - 401 244 грн. 32 коп. - інфляційних втрат, 177 215 грн. 12 коп. - 28% річних, 161 249 грн. 11 коп. - пені, 13 514 грн. 37 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (08700, Київська область, м. Обухів, вулиця Будьонного, будинок 33; ідентифікаційний код 36348550) надмірно сплачений судовий збір у сумі 15 грн. 64 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 30436 від 16.09.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.11.2015.

Суддя ОСОБА_2