Рішення № 53354127, 05.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6278/15

Головуючий у першій інстанції Бабаков В.П.

Доповідач Кварталова А. М.

Категорія ЦП-27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кварталової А.М.,

суддів - Заїкіна А.П., Гірняк Л.А.,

при секретарі - Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_3, Головне управління державної міграційної служби в Одеській області про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 червня 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

09 жовтня 2013р. Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», уточнивши позовні вимоги звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_3, Головне управління державної міграційної служби в Одеській області про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що 28 лютого 2008р. між ВАТ «Державний ощадний банк України» та третьою особою ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2294-н. Згідно кредитного договору, ОСОБА_3 було надано кредит у розмірі 201 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,5 % на рік, строком до 28.02.2012р.

Позичальник ОСОБА_3 не виконав умови кредитного договору , а тому заборгованість за договором склала 545828 грн. 19 коп.

28.02.2008р. між ВАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачем ОСОБА_2 у забезпечення виконання вказаного кредитного договору було укладено іпотечний договір. Згідно з умовами вказаного договору відповідач ОСОБА_2 передав в іпотеку до ВАТ «Державний ощадний банк України» квартиру АДРЕСА_1 в м. Одесі, загальною площею 62,1 кв.м., житловою площею 46 кв.м., що складається з чотирьох житлових кімнат.

Позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу вказаної квартири будь - якому покупцю від імені позивача, надати позивачу право на подання та отримання необхідних для цього документів, та виселити відповідача з вказаної квартири та з зняттям його з реєстраційного обліку.

Представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача позов не визнав,просив в його задоволенні відмовити. Надав заяву про застосування позовної давності, посилаючись на те, що згідно наданих банком розрахунків останнє погашення щомісячного платежу відповідачем відбулося 01.01.2009р. В той же час з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся 09.10.2013р., тобто з пропуском строку позовної давності. Банком у розрахунку заборгованості пеня за прострочений борг по кредиту нарахована з період з 01.10.2008р. по 04.06.2013р. у розмірі 71404,52 грн., пеня за прострочені проценти нарахована за період з 01.01.2009р. по 04.06.2013р. у розмірі 26156,36 грн., однак ч.2 ст. 258 ЦК України передбачає позовну давність в один рік для пені.

Крім того, заставна вартість квартири визначена сторонами у розмірі 335244 грн.(п.1.4 Договору іпотеки). Загальна вартість квартири, за даними БТІ від 21 лютого 2008р. складає 21 735 грн., оцінка майна у відповідності до вимог законодавства судом не проводилась.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеса від 05 червня 2015р. в задоволенні позову позивачу - відмовлено.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 червня 2015р. скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов позивача задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

При цьому посилаються на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що ОСОБА_2 начебто володіє спірною квартирою на підставі біржового договору купівлі-продажу від 04.03.2000р., який не посвідчений нотаріально, а тому згідно ст.220 ЦК України вказаний договір є недійсним з моменту підписання. В зв'язку із чим ОСОБА_2 не є власником спірної квартири, та не мав права укладати іпотечний договір. Однак, іпотечний договір від 28.02.2008р., укладений між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н.С. Під час укладання іпотечного договору від 28.02.2008р. приватним нотаріусом були перевірені усі необхідні документи, що підтверджували право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_6 підтримала заперечення на апеляційну скаргу, просила скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Інші сторони до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази(а.с.89-91, т.2 ).

Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, така неявка сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_2 володіє спірною квартирою на підставі біржового договору купівлі-продажу від 04.03.2000р., який не посвідчено в нотаріальній конторі відповідно до вимог ст.657 ЦК України, а тому згідно ст.220 ЦК України договір купівлі - продажу є недійсним з моменту підписання та не потребує визнання його недійсним судом. Відповідно до вимог ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку про те , що ОСОБА_2 не є власником спірної квартири, та не мав права укладати іпотечний договір від 28 лютого 2008р.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28 лютого 2008р. між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2294-н. Згідно вказаного кредитного договору ОСОБА_3 було надано кредит у розмірі 201000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,5 % на рік, строком до 28.02.2012р. на споживчі цілі(а.с. 10-16,т.1.).

Згідно рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18.04.2013р. з ОСОБА_3 стягнуто на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 532643 грн. 83 коп.(а.с.163-164т.1)

Як вбачається з розрахунку заборгованості, який надано банком до суду, позичальник ОСОБА_3 не виконав умови кредитного договору, не погасив кредит у строки встановлені кредитним договором, не виконав рішення суду від 18.04.2013р. про стягнення боргу у розмірі 532643 грн. 83 коп., а тому станом на 01 лютого 2015р. заборгованість за кредитним договором склала 545828 грн. 19 коп., а саме:

- прострочений основний борг - 197 782(сто дев'яносто сім тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 65 коп.;

- прострочені проценти за кредитом - 167 756(сто шістдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят шість) грн. 04 коп.;

- пеня за прострочену суму основного боргу - 111 374 (сто одинадцять тисяч триста сімдесят чотири) грн. 87 коп.;

- пеня по простроченим процентам - 68 914(шістдесят вісім тисяч дев'ятсот чотирнадцять) грн. 63 коп. (а.с.181-184,т.1).

28.02.2008р. між ВАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачем ОСОБА_2 в забезпечення вказаного кредитного договору було укладено іпотечний договір. Згідно з умовами вказаного договору відповідач ОСОБА_2 передав в іпотеку до ВАТ «Державний ощадний банк України» квартиру АДРЕСА_1 в м. Одесі, загальною площею 62,1 кв.м., житловою площею 46 кв.м., що складається з чотирьох житлових кімнат(а.с.14-16, т.1).

Вказана квартира належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 04 березня 2000р., укладеного на Регіональній універсальній біржі «Александр - Н» у м. Одесі, яка зареєстрована в бюро технічної інвентаризації05 квітня 2000р.(а.с.14т.1).

Відповідно до п.1.4 договору іпотеки, реальна заставна вартість вищевказаної квартири визначена сторонами у розмірі 335244грн. Загальна вартість зазначеної квартири складає 21735грн.(а.с.14, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем направлена 18.07.2013р. вимога про погашення заборгованості за кредитним договором, оскільки у 30-денний термін з моменту отримання цієї вимоги, банк змушений в рахунок погашення боргу звернути стягнення на предмет іпотеки. Також банком направлена 18.07.2013р. вимога про добровільне звільнення вищевказаного приміщення, яке є предметом іпотеки протягом місяця з дня отримання вимоги(а.с.131-132,т.1).

Вказані вимоги отримані ОСОБА_2 - 03 вересня 2013р.(а.с.133,т.1).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає , що висновки суду про те, що ОСОБА_2 володіє спірною квартирою на підставі біржового договору купівлі-продажу від 04.03.2000р., який є недійсним з моменту підписання та не потребує визнання його недійсним судом, а тому ОСОБА_2 не є власником спірної квартири, та не мав права укладати іпотечний договір від 28 лютого 2008р. є необґрунтованими , з наступних підстав.

Згідно вимог ст.227 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, яка діяла на момент укладення угоди), договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин.

Статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» встановлено, що угоди, зареєстровані на біржі не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі (ч.ч.2, 4 вказаної статті).

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі - продажу від 04 березня 2000р. був укладений на Регіональній універсальній біржі «Александр - Н» у м. Одесі і в тексті договору зазначено, що останній на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягає нотаріальному посвідченню, учасники угоди упродовж 2000- 2008 років за відповідним посвідченням до нотаріальної контори не зверталися. Угода купівлі-продажу квартири від 04 березня 2000р. сторонами виконана повністю. Так, текст угоди містить підпис про отримання в цей день покупцем за продану квартиру 9200 грн.(а.с.25-28, т.1). Договір купівлі - продажу від 04 березня 2000р. зареєстрований в бюро технічної інвентаризації - 05 квітня 2000р.

Вказаний договір на час укладання 28 лютого 2008р. був дійсний та не оспорюваний в судовому порядку. Іпотечний договір від 28 лютого 2008р., укладений між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н.С. Під час укладання іпотечного договору від 28 лютого 2008р. приватним нотаріусом були перевірені усі необхідні документи, що підтверджували право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, а тому нотаріусом був посвідчений договір іпотеки, який на теперішній час є дійсним та невизнаний в судовому порядку недійсним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2, придбавши за угодою купівлі-продажу квартиру, на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», ст.128 ЦК УРСР правомірно набув права власності на квартиру, а тому нотаріусом відповідно до вимог закону було посвідчено між сторонами договір іпотеки.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення (частина четверта статті 631 Цивільного Кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії кредитного договору встановлено сторонами з 28 лютого 2008р. до 28 лютого 2012р., банк звернувся до суду з позовом 09 жовтня 2013р., основне зобов'язання за кредитним договором боржником не виконане по теперішній час.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, який надано банком до суду станом на 04 червня 2013р. позичальник не здійснював оплату за кредитним договором з 01 січня 2009р., за пенею з 01 січня 2010р., в зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 545828 грн. 19 коп., яка по теперішній час не погашена(а.с.127-130,т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, в зв'язку з несплатою заборгованості за кредитним договором з січня 2009р., банк звернувся до суду з позовом до позичальника ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 23 липня 2012р. з ОСОБА_3 на користь банка стягнута заборгованість за кредитним договором у розмірі 316917грн.43коп.

Крім того, банк повторно звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 18 квітня 2013р. з ОСОБА_3 на користь банка стягнута заборгованість за кредитним договором у розмірі 532643грн.83коп.(а.с.163-164,т.1).

Вказані рішення суду до теперішнього часу не виконані.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно п.7.8 Кредитного договору, сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до вимог ЦК України до трьох років для всіх грошових зобов'язань позичальника в тому числі, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені тощо), що передбачені умовами цього Договору(а.с.12,зворот,т.1).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що банк не пропустив строк для звернення до суду, оскільки строк відповідно до вимог ст.264 ЦК України переривався постановленими рішеннями суду у 2012р. та 2013р.

Крім того, кредитний договір діяв до 28 лютого 2012р., банк звернувся до суду з позовом 09 жовтня 2013р., тобто в межах трирічного строку. Дійсність іпотеки пов'язується саме зі строком дії основного зобов'язання, та відповідно не може пов'язуватися із несплатою позичальником, який є відмінним від майнового поручителя, чергового платежу.

Таким чином, строк позовної давності банком не пропущено, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Частиною першою статті 33 та частинами першою, другою статті 39 Закону № 898-ІV передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Пунктом 4 Іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя застосувати один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задовольнити вимоги іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з п.5 Іпотечного договору, іпотекодержатель вправі від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Згідно ст.38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта коштів повертається іпотекодавцю.

Згідно п.4.5 договору іпотеки реалізація предмету іпотеки здійснюється шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкова ціна предмета іпотеки з прилюдних торгів встановлюється за згодою сторін, згідно акту експертної оцінки , яка буде проведена на час реалізації предмета застави.

Звернення стягнення є підставою для набуття іпотекодержателем права від свого імені продати предмет іпотеки особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Іпотекодержатель має право організувати продаж предмета іпотеки шляхом купівлі - продажу між іпотекодавцем та покупцем, який укладається за письмовою згодою іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 4.6 договору іпотеки іпотекодержатель обирає спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню.

Доводи представника позивача про те, що судом не здійснена оцінка іпотечного майна до уваги не приймається, оскільки банком не заявлено вимоги щодо визнання за банком права власності на іпотечне майно. Банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 28 лютого 2008р., шляхом продажу Публічним акціонерним товариством « Державний ощадний банк України», як Іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», визначивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на момент його реалізації.

Таким чином, під час продажу майна за договором купівлі - продажу визначається початкова ціна на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на момент його реалізації.

Однак, колегія суддів не погоджується з позовними вимогами банку щодо виселення відповідача та зняття з реєстраційного обліку з наступних підстав.

Так, за змістом частин першої, другої статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Враховуючи те, що в іпотеку передано квартиру, яка була одержана ОСОБА_2 у власність за договором купівлі - продажу від 04 березня 2000р., а не за рахунок кредитних коштів, оскільки договір іпотеки був укладений 28 лютого 2008р., колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог банку щодо виселення відповідача та зняття з реєстраційного обліку.

Доводи відповідача про те, що розрахунок заборгованості не відповідає дійсності є необґрунтованим, оскільки банком надано розрахунок заборгованості станом на 04 червня 2013р. в якому визначена сума заборгованості, періоди її нарахувань, сплата відсотків, пені, загальна сума заборгованості. Тобто, позивачем надані докази наявності заборгованості у позичальника за кредитним договором, яка не погашається з 01.01.2009р. по теперішній час.

Посилання представника відповідача про те, що пеня за кредитним договором нарахована за три роки, всупереч вимогами ч.2 ст. 258 ЦК України, яким передбачено позовну давність в один рік для пені,до уваги не приймаються , оскільки пеня за кредитним договором нарахована відповідно до вимог п.7.8 Кредитного договору, яким сторони домовились про збільшення строків позовної давності до вимог ч.1ст.259 ЦК України до трьох років для всіх грошових зобов'язань позичальника в тому числі, пені тощо.

Оскільки неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права у справі, призвело до неправильного вирішення справи відповідно до вимог ст.309 ЦПК України, судове рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволенні вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки та відмову у задоволенні вимог позивача про виселення відповідача та зняття з реєстраційного обліку.

Відповідно до ст.ст.79,88 ЦПК України, необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» судовий збір у розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одну )грн. за подачу позову та за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн.,що підтверджено відповідними квитанціями.

В іншій частині вимог - відмовити.

Керуючись ст.ст.209,303,307ч.1п.2,309,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 червня 2015 року скасувати, постановити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_3, Головне управління державної міграційної служби в Одеській області про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством « Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 09328601, МФО 328845, р/р №37396900050001 в Одеському облуправлінні АТ «Ощадбанк») за Кредитним договором № 2294-н від 28 лютого 2008р. у розмірі 545 828 (п'ятсот сорок п'ять тисяч вісімсот двадцять вісім ) 19 коп., з яких:

-прострочений основний борг- 197 782(сто дев'яносто сім тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 65 коп.;

-прострочені проценти за кредитом - 167 756(сто шістдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят шість) грн. 04 коп.;

-пеня за прострочену суму основного боргу - 111 374 (сто одинадцять тисяч триста сімдесят чотири) грн. 87 коп.;

-пеня по простроченим процентам - 68 914(шістдесят вісім тисяч дев'ятсот чотирнадцять) грн. 63 коп.

звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 28 лютого 2008 р. за реєстровим № 306. а саме: квартиру АДРЕСА_1 в м. Одесі, загальною площею 62,1 кв.м., житловою 46 кв.м., що складається з 4 житлових кімнат, що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого на Регіональній універсальній біржі «Александр-Н», зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 05.04.2000р., шляхом продажу Публічним акціонерним товариством „ Державний ощадний банк України», як Іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», визначивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на момент його реалізації.

Надати Публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» в особі Філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 09328601, МФО 328845, р/р №37396900050001 в Одеському облуправлінні АТ «Ощадбанк») право на подання та отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, в тому числі в Реєстраційній службі головного управління юстиції в Одеській області та нотаріусів, будь-яких документів (їх копії дублікати, витягів з державних реєстрів, довідки) необхідних для продажу предмету іпотеки за договором іпотеки від 28 лютого 2008р. за реєстровим № 306, а саме на квартиру АДРЕСА_1 в м. Одесі, загальною площею 62,1 кв. м., житловою 46 кв.м., що складається з 4 житлових кімнат.

В позові Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 про виселення та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» судовий збір у розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одну )грн. за подачу позову та за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.М.Кварталова

А.П. Заїкін

Л.А. Гірняк