Постанова № 53324839, 06.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 листопада 2015 року справа № 826/20398/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Комунального підприємства «Володимирський ринок»

до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02 вересня 2015 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство «Володимирський ринок» (далі - КП «Володимирський ринок», позивач) з адміністративним позовом про:

- визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, відповідач) Головкова Юрія Володимировича щодо невиконання вимог пунктів 3, 6 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» в частині невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 44947897 у зв'язку з ліквідацією стягувача без правозаступництва та закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;

- зобов'язання державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Головкова Юрія Володимировича винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 44947897 про стягнення з КП «Володимирський ринок» (м. Київ. вул. Антоновича, 115, ідентифікаційний код 01565129) 12 180,00 грн. на підставі постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 01.07.2014 № 172/14/7126-40/0107/0212, що ліквідована без правозаступництва.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що йому стало відомо про існування постанови ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві про відкриття виконавчого провадження ВП № 44947897 від 06.10.2014 з примусового виконання постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про накладення штрафу в розмірі 12 180,00 грн. за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 01.07.2014 № 172/14/7126-40/0107/0212.

Позивач зазначає, що Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, як орган державної влади, що відповідно до закону винесла постанову від 01.07.2014 № 172/14/7126-40/0107/0212, є стягувачем у виконавчому провадженні ВП № 44947897.

У той же час, позивач вказує на те, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві з 03.04.2015 припинено за рішенням засновників без правонаступництва.

З цих підстав, відповідач, на думку позивача, мав з підстав, визначених в пунктах 3 та 6 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» закінчити виконавче провадження ВП № 44947897.

Позивач вважає, що відповідач відмовивши у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, вчинив протиправно.

Вказаними неправомірними діями, на думку позивача, порушені охоронювані законом права та інтереси КП «Володимирський ринок», заснованого на майні територіальної громади м. Києва.

Позивач вважає, що неправомірне стягнення з КП «Володимирський ринок» грошових коштів в сумі 12 180,00 грн. потягне за собою спричинення збитків комунальному підприємству.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач правами, передбаченими ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, письмових пояснень та/або заперечень не надав. В судове засідання представник відповідача не з'явився.

На виконання вимог судового запиту від 01 жовтня 2015 року № 826/20398/15 супровідним листом відповідача від 13.10.2015 (вх. № 01-5/95169/15 від 27.10.2015) на адресу суду була надіслана копія матеріалів виконавчого провадження ВП № 44947897.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання 01.10.2015 представника відповідача, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до відомостей з Єдиного державною реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що містяться на сайті irc.gov.ua Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» Міністерства юстиції України, позивачу стало відомо, що відносно КП «Володимирський ринок» (ідентифікаційний код 01565129) включено дані про відкриття 06 жовтня 2014 року виконавчого провадження щодо юридичної особи (для незавершених виконавчих проваджень).

За інформацією з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, позивачу стало відомо, що постановою старшого державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Коваль Л.І. від 06.10.2014, винесеної на підставі постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 01.07.2014 № 172/14/7126-40/0107/0212, відкрито виконавче провадження № 44947897 про стягнення з КП «Володимирський ринок» в дохід державного бюджету грошових коштів у сумі 12 180,00 грн. (дванадцять тисяч сто вісімдесят грн. 00 коп.).

Також, позивачу з Єдиного державною реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стало відомо, що Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві з 03.04.2015 припинено за рішенням засновників без правонаступництва.

06 серпня 2015 року позивач звернувся до ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві з клопотанням про закінчення виконавчого провадження, в якому, в зв'язку з ліквідацією органу, що видав виконавчий документ від 01.07.2014 № 172/14/7126-40/0107/0212 відносно КП «Володимирський ринок» в частині стягнення на користь держави боргу в сумі 12 180,00 грн., просив винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 44947897.

У відповідь на вищезазначене клопотання позивача, відповідач своїм листом від 27 серпня 2015 року повідомив про те, що закінчення виконавчого провадження ВП № 44947897 суперечить чинному законодавству. Заборгованість КП «Володимирський ринок» в частині стягнення на користь держави боргу у сумі 12 180,00 грн. підлягає стягненню у повному обсязі.

Позивач вважає, що відповідач з підстав, визначених в пунктах 3 та 6 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» мав закінчити виконавче провадження ВП № 44947897.

Незгода з діями державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві стосовно невиконання вимог пунктів 3, 6 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» в частині невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 44947897 у зв'язку з ліквідацією стягувача без правозаступництва та закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення та необхідність вчинення відповідачем певних дій обумовили позивача звернутись до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення представника позивача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з доводами Комунального підприємства «Володимирський ринок», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР), Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі - Закон № 755-IV) та іншими нормативно-правовими актами.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 202/98-ВР державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом № 606-XIV.

У відповідності до статті 1 Закону № 606-XIV (в редакції, чинній в момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав.

Частиною другою статті 11 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Пунктом 8 ч. 2 ст. 17 Закону № 606-XIV визначено, відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 № 208/94-ВР (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) постанови про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, винесені посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, є виконавчими документами і підлягають виконанню в установленому законом порядку.

За приписами ст. 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

У той же час, приписами ст. 26 Закону № 606-XIV визначені підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 606-XIV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;

61) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Аналіз наведених правових норм в їх сукупності свідчить, що відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача та на підставі виконавчого документа, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби, є обов'язком державного виконавця.

Тобто, державний виконавець наділений правом вживати заходи примусового виконання рішень, встановлених спеціальним законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, в тому числі й виносити постанови про відкриття виконавчого провадження. Більше того, законодавцем встановлений вичерпний перелік підстав для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2014 року старшим державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 44947897 з примусового виконання постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 01.07.2014 № 172/14/7126-40/0107/0212 про стягнення з КП «Володимирський ринок» в дохід державного бюджету грошових коштів у сумі 12 180,00 грн.

У той же час, судом встановлено, що згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві припинено за рішенням засновників, про що 03.04.2015 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 10701110009043824.

За приписами ч. 2 ст. 33 Закону № 755-IV, юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Кабінетом Міністрів України 23 квітня 2014 року було прийнято постанову «Питання функціонування територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції» № 150 (далі - Постанова № 150), якою було вирішено: ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної архітектурно-будівельної інспекції за переліком згідно з додатком (п. 1 Постанова № 150); погодитися з пропозицією Державної архітектурно-будівельної інспекції щодо утворення її територіальних органів як структурних підрозділів апарату Інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (п. 2 Постанова № 150).

Тобто, Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві було ліквідовано як юридичну особу публічного права.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» від 09.07.2014 № 294, Державній архітектурно-будівельній інспекції доручено забезпечити здійснення її територіальними органами, що ліквідуються, функцій та повноважень, покладених на ці органи, до утворення її територіальних органів як структурних підрозділів апарату Державної архітектурно-будівельної інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

Водночас, пунктом 1 наказу ДАБІ України «Щодо діяльності деяких підрозділів Державної архітектурно-будівельної інспекції» від 10.10.2014 № 272, Департамент ДАБІ у м. Києві було зобов'язано забезпечити здійснення функцій та повноважень територіального органу, утвореного як структурний підрозділ апарату Держархбудінспекції, покладених на нього Положенням про Департамент архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві, затвердженого наказом № 225 від 01.10.2014, на території м. Києва з 10.10.2014.

Відповідно до п. 6 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074, права та обов'язки органів виконавчої влади у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади переходять до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Таким чином, Департамент - територіальний орган утворений як структурний підрозділ апарату ДАБІ України, з 10.10.2014 бере участь в реалізації державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду у м. Києві.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що ДАБІ України є правонаступником ІДАБК у м. Києві, до якої, у зв'язку з ліквідацією (припиненням) ІДАБК у м. Києві, перейшли права та обов'язки останньої.

З цих підстав, суд вважає, що до спірних правовідносин застосуванню приписи п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV не підлягають.

Стосовно іншої підстави (п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV), яка на думку позивача, слугує приводом для закінчення виконавчого провадження, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону № 606-XIV, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Разом з тим, з аналізу вказаної норми вбачається, що приписами ч. 2 ст. 30 Закону № 606-XIV встановлений строк, протягом якого державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення, а не строк, передбачений законом для відповідного виду стягнення, у разі спливу якого виконавче провадження підлягає закінченню у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що твердження позивача про неправомірність дій державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 44947897 з підстав, визначених в п. п. 3, 6 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV, є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з вищенаведеного, відсутні підстави для закінчення вказаного вище виконавчого провадження саме з цих підстав.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстав для визнання дій державного виконавця протиправними, у суду не має.

Щодо решти позовних вимог, які полягають в зобов'язанні відповідача вчинити певні дії, слід зазначити, що останні мають похідний характер від розглянутих вище позовних вимог, щодо яких суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, а отже, вимога про зобов'язання державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження також не підлягає до задоволення.

Часиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 181, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства «Володимирський ринок» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко