Постанова № 53323779, 29.10.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2015 року 810/7188/14

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до третя особаГоловного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим Головне управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Кримпровизнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

В червні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим про визнання протиправною бездіяльність по неповерненню помилково сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування при купівлі легкового автомобілю та про зобов'язання повернути помилково сплачений збір на обов'язкове пенсійне страхування при купівлі легкового автомобіля, про що підготувати відповідне подання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Сімферополі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 31.08.2011 вона придбала автомобіль Renault Logan, державний номер НОМЕР_1, при державній реєстрації якого було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2280,70 грн. Проте вважає, що обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб лише у випадках відчуження, а не купівлі автомобілів, що випливає з п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", яким визначено перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зазначає, що 26.01.2012 звернулась до відповідача щодо повернення помилково сплаченої суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, на що отримала невмотивовану, на її думку, відмову.

Відповідач та третя особа будь-яких пояснень з приводу заявленого позову суду не надали.

У судове засідання, призначене на 21.10.2015, сторони, які належним чином були повідомлені про розгляд справи, не зявились.

З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить суд розглянути справу в порядку письмового провадження.

Частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, зясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 31.08.2011 ОСОБА_1 придбала автомобіль марки Renault Logan, державний номер НОМЕР_1, та зареєструвала право власності на автомобіль, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу Серії САЕ №804802.

При реєстрації придбаного автомобіля позивачем було сплачено 3% збору на загальнообовязкове державне пенсійне страхування в сумі 2280,70 грн., що підтверджується квитанцією від 31.08.2011 №QS11166260.

Вважаючи, що обов'язок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування по операціях з придбання легкових автомобілів не передбачений вимогами чинного законодавства, 26 січня 2012 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим із заявою про повернення коштів у сумі 2280,70 грн., сплачених у вигляді збору на обов'язкове пенсійне страхування при придбанні легкового автомобіля марки Renault Logan, державний номер НОМЕР_1.

Головне управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим листом від 23.02.2012 №1539/02-16 повідомило позивача про неможливість повернення коштів, сплачених в якості збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на тій підставі, що у випадку придбання автомобіля фізичною особою, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується особою, що набуває права власності на легковий автомобіль. Свою відмову відповідач мотивував із посиланням на Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740.

Однак, не погоджуючись із вказаними діями відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.07.2012 (справа №2а-6383/12/0170/25), залишеною без змін ухвалю Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012, у задоволення адміністративного позову було відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 (провадження №К/9991/75299/12) частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1, скасовано постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.07.2012 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказані судові рішення, суд касаційний інстанції звернув увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанції звернули увагу на суперечність між законом та підзаконними актами, які по різному врегульовують одне й те саме питання, але не надали оцінки та не зробили правильних висновків, виходячи з вимог частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та розяснення Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 №9.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне страхування визначений в Законі України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 №400/97-ВР.

Відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Вказана норма Закону покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобіля.

Відчуження майна відповідно до пункту 1 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України є однією з форм припинення права власності і саме в такому розумінні застосовується в Цивільному кодексі України та Господарському кодексі України.

Згідно п.п.14.1.31 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відчуження майна - будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.

В такому самому значенні, на переконання суду, використовується словосполучення "при відчуженні легкових автомобілів" у пункту 7 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, статтею 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено випадок, коли законодавець покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на покупця майна, а не на продавця.

Зокрема, згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Згідно ст. 3 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.

Згідно ст. 6 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" саме на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок прийняти рішення, спрямовані на виконання цього Закону.

Відповідно до п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом: купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством); міни; дарування (безоплатної передачі); успадкування (крім випадків успадкування легкового автомобіля за законом); з інших підстав, передбачених законодавством.

Пунктами 13, 14 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій, визначених пунктом 12 цього Порядку, сплачується у розмірі трьох відсотків вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договорів купівлі-продажу, довідок-рахунків торгівельних організацій, договорів міни, довідок органів митної служби, актів експертної оцінки вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують цю вартість.

Органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується документом про сплату цього збору.

Таким чином, суд дійшов висновку про суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання. А саме, пунктом 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі. В той же час, згідно п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи лише при відчуженні легкових автомобілів.

При цьому, згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

А тому при розгляді даної адміністративної справи суд не застосовує п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Крім того суд звертає увагу на наступне.

Стаття 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 17.06.2008 Верховний Суд України дійшов висновків, що відповідно до частини 4 статті 9 КАС у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01.11.1996 №9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Пунктом 7 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", якою визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Згідно ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Викладена вище правова позиція Верховного Суду України міститься у постанові, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є обов'язковою до застосування судом під час розгляду адміністративної справи.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що позивач не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а тому має право на повернення помилково сплаченої ним суми збору у розмірі 2280,70 грн.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо повернення ОСОБА_1 коштів, сплачених у якості збору на обов'язкове пенсійне страхування при купівлі автомобіля марки Renault Logan у розмірі 2280,70 грн., як спосіб захисту порушених прав позивача, відповідає об'єкту порушеного права і у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та таким, що повністю відновлює порушене право позивача.

При цьому, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь позивача збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2280,70 грн., який був сплачений під час купівля легкового автомобіля.

Разом з тим, позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Автономній Республіці Крим щодо неповернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі легкового автомобіля позивачем не доведена, а судом не встановлена. Так, бездіяльність - певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї посадових обов'язків і згідно з законодавством України. Обставини справи свідчать, що відповідачем було вчинено ряд активних дій спрямованих на належне реагування стосовно звернення позивача із вимогою про повернення коштів, а тому дана позовна вимога вважається судом такою, що не підлягає задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки сторони не звертались до суду з клопотанням про відшкодування судових витрат, вони стягненню на їх користь не підлягають.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 97, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 2280 (дві тисячі двісті вісімдесят) грн. 70 коп.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.