Ухвала суду № 53312786, 04.11.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №577/3417/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Лебедько М. М.Номер провадження 22-ц/788/2043/15 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 54

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Лузан Л. В. , Семеній Л. І. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Київський бронетанковий завод»

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Київський бронетанковий завод», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - директор Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» Лисиця Владислав Леонідович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Поновлено ОСОБА_3 на роботі слюсарем 4-го розряду з ремонту бойових і спеціальних машин ДП «Київський бронетанковий завод» з 18 червня 2015 року.

Стягнуто з ДП «Київський бронетанковий завод» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 червня 2015 року по 24 вересня 2015 року в сумі 16039 грн. 84 коп. та 1000 грн. витрат на правову допомогу, всього 17039 грн. 84 коп.

Стягнуто з ДП «Київський бронетанковий завод» на користь держави 487 грн. 20 коп. судового збору за розгляд справи в Конотопському міськрайонному суді.

В апеляційній скарзі ДП «Київський бронетанковий завод», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Вказує, зокрема, що суд першої інстанції не врахував, що на сьогоднішній день відсутнє жодне повідомлення чи звернення позивача до керівництва про наміри здати кров, як це передбачено ст. ст. 6, 14 Закону України «Про донорство крові та її компонентів».

Позивач відмовився надавати письмові пояснення щодо прогулу перед його звільненням, тобто з приводу відсутності на робочому місці 4 червня 2015 року, у зв'язку з чим працівники підприємства склали відповідний акт від 08 червня 2015 року.

Підприємством повністю дотриманий встановлений законодавством України порядок погодження звільнення з профспілковим комітетом. Звільнення було проведене на законних підставах без погодження первинної профспілкової організації, оскільки, як слідує з листа голови профспілкового комітету ДП «Київський бронетанковий завод» від 09 червня 2015 року, первинна профспілкова організація не обґрунтувала свою відмову погодити звільнення позивача. Профспілковий комітет запит взагалі не розглянув, не надав рішення, як це передбачено законодавством, та не здійснив дослідження причин звільнення.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав скаргу з мотивів, в ній викладених, позивача та його представника, які заперечують проти скарги та вважають рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

13 липня 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що він працював на ДП «Київський бронетанковий завод» обрубувачем 3-го розряду в ДГС №11 з 09 листопада 2007 року. З 01 грудня 2010 року, згідно наказу №232 від 06 грудня 2010 року, він працював на підприємстві слюсарем 2-го розряду, а останні роки працював слюсарем 4-го розряду.

17 червня 2015 року, відпрацювавши свою зміну, він дізнався, що звільнений з роботи за прогул 04 червня 2015 року, але в цей день він був відсутній на роботі з поважних причин. Він багато років є донором і 04 червня 2015 року з дозволу майстра цеху пішов здавати кров, а після здачі, як звичайно, надав начальнику цеху довідку відділення трансфузіології інституту хірургії та трансплантології. Вказана довідка була передана в розрахункову групу бухгалтерії підприємства з позначкою про нарахування йому заробітної плати за два дні як донорських.

Вважає, що при його звільненні відповідачем порушені норми трудового законодавства та Закону України «Про донорство крові та її компонентів». Він здає кров раз в 2-3 місяці, кожного разу повідомляє перед здачею крові начальника цеху або майстра цеху, які його відпускали в день здачі крові, так було і цього разу.

Після здачі крові він працював два тижні, ніхто його не викликав, претензій не пред'являв та ніяких пояснень з цього приводу не вимагав. Його звільнення не було узгоджене з профспілковим комітетом підприємства.

Просив поновити його на роботі слюсарем 4-го розряду з ремонту бойових і спеціальних машин ДП «Київський бронетанковий завод»; стягнути з відповідача на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 червня 2015 року по день поновлення на роботі та понесені ним судові витрати.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів, що трудовий договір з ОСОБА_3 був розірваний на законних підставах.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно наказу №224 від 09 листопада 2007 року ОСОБА_3 прийнятий на роботу в ДП «Київський ремонтно-механічний завод» обрубувачем 3-го розряду в ДГС №11 (а.с.5).

Наказом №163 від 17 серпня 2012 року ДП «Київський ремонтно-механічний завод» перейменовано в ДП «Київський бронетанковий завод» (а.с. 5, 40-42).

Згідно наказу №127 від 17 червня 2015 року слюсаря з ремонту бойових і спеціальних машин ДГС №11 ОСОБА_3 звільнено за прогул без поважних причин (04 червня 2015 року) за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підстава: службова записка директора з безпеки, пояснювальна записка ОСОБА_3 (а.с.6).

В той же час, згідно акту від 08 червня 2015 року ОСОБА_3 відмовився надавати письмові пояснення працівникам ДП «Київський бронетанковий завод» з приводу вчинення ним порушення трудової дисципліни, яке трапилось 04 червня 2015 року, а саме - був відсутній на робочому місці (а.с.22).

З архівної довідки виконавчого комітету Конотопської міської ради та посвідчення донора, виданого Київською клінічною міською лікарнею № 1, вбачається, що позивач є донором з 1976 року; починаючи з 30 листопада 2011 року за час роботи у відповідача він здавав кров 20 разів. Відомості про оплату йому по 2 дні з позначенням «державний обов'язок» за п'ять місяців в 2014 році, в січні, квітні 2015 року відображені в його розрахункових листках (а.с. 7-9, 31-32).

Згідно довідки №021476 відділення трансфузіології Національного інституту хірургії та трансплантології ОСОБА_3 який є донором, 04 червня 2015 року здавав кров, в його посвідчення донора внесений запис про те, що в цей день він здав 490 г крові (а.с.7, 8).

Згідно пояснювальної записки від 8 червня 2015 року начальника цеху № 11Вегери М., 4 червня 2015 року позивач був як постійний донор на здачі крові, 5 червня 2015 року - згідно закону, у нього день відпочинку, підтверджуючі документи йому надані 8 червня 2015 року. Про свої дії ОСОБА_3 його не попереджував (а.с.23).

08 червня 2015 року в.о. директора ДП «Київський бронетанковий завод» Лисиця В.Л. звертався до голови профспілкового комітету ППО ДП «КБТЗ» Яковенка В.П. з проханням надати погодження на звільнення слюсаря цеху №11 ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю його на робочому місці 04 червня 2015 року (а.с.57).

Згідно відповіді від 9 червня 2015 року голови профкому ППО ДП «КБТЗ» Яковенка В.П., наданого в.о. директора ДП «КБТЗ» Лисиці В.Л., профспілковий комітет не може розглядати питання щодо звільнення або накладення стягнення на слюсаря цеху №11 ОСОБА_3, тому що його патріотичний вчинок захищається Законом України «Про донорство крові та її компонентів» №239/95-ВР від 23 червня 1995 року (а.с.24).

На запит суду першої інстанції профспілковий комітет підприємства 7 серпня 2015 року надав відповідь про те, що не розглядав подання адміністрації підприємства щодо звільнення позивача на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України із-за його відсутності на той час на підприємстві, а також в зв'язку з тим, що його звільнення вважає грубим порушенням КЗпП України та Закону України «Про донорство крові і її компонентів» (а.с.58).

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду від 11 серпня 2015 року зупинене провадження у справі та зобов'язано первинну профспілкову організацію ДП «Київський бронетанковий завод» надати згоду або відмову на звільнення ОСОБА_3 з посади слюсаря з ремонту бойових і спеціальних машин згідно п.4 ст. 40 КЗпП України (а.с.61).

Згідно витягу з протоколу №51 засідання профспілкового комітету ДП «КБТЗ» профспілки працівників Збройних Сил України від 27 серпня 2015 року, вирішено не надавати згоду адміністрації підприємства на звільнення слюсаря цеху №11 ОСОБА_3 за п. 4 ст. 40 КЗпП України - за прогули; порушити клопотання перед Конотопським міськрайонним судом про поновлення позивача на роботі. З вказаного протоколу вбачається, що виробничий майстер ОСОБА_6 пояснив, що позивач повідомляв йому про намір здавати кров 4 червня 2015 року (а.с.67-68).

Згідно довідок ДП «Київський бронетанковий завод» загальна сума доходу ОСОБА_3, за винятком аліментів, за квітень 2015 року - травень 2015 року, становить 9 906,86 грн., за червень 2015 року - 2504,38 грн. (а.с.43, 55).

Сума визначеного судом позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, відповідачем не оскаржується .

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно п. 4 ч.І ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до частин 1, 9 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9:

15. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43 - 1 КЗпП.

Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

Згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення.

Оскільки у зазначених вище нормах за їх змістом йдеться про профспілковий орган підприємства, установи, організації, профспілкові органи структурних підрозділів (цехів, управлінь, відділів тощо) можуть вирішувати питання про дачу згоди на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, якщо їм таке право делеговане профспілковим органом підприємства, установи, організації.

Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

22. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п.1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

24. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з: поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, не спростовуючи факт відсутності позивача 4 червня 2015 року на робочому місці в зв'язку зі здачею як донором крові, вважаючи це прогулом, заперечуючи проти позову та оскаржуючи рішення суду, посилається на положення Закону України «Про донорство крові та її компонентів», згідно ст. 6 якого керівники підприємств, установ, організацій зобов'язані безперешкодно відпускати з місця роботи за їх заявами осіб, які є або виявили бажання стати донорами, у дні відповідного медичного обстеження і здавання крові, за винятком випадків, коли відсутність донора на його робочому місці у ці дні може призвести до загрози життю чи здоров'ю людей, до невиконання завдань, пов'язаних із забезпеченням оборони, безпеки держави та громадського порядку, до суттєвої матеріальної шкоди або інших тяжких наслідків.

Ч. 1 статті 14 вказаного Закону передбачає, що особа, яка виявила бажання здати кров, зобов'язана не пізніше ніж за три дні до дня медичного обстеження, що проводиться перед здаванням крові, повідомити письмовою заявою адміністрацію за місцем роботи про свій намір пройти таке обстеження і здати кров. У такій заяві має визначити додатковий день відпочинку, передбачений частинами 2, 3 ст. 9 або частинами 3, 4 ст. 11 цього Закону. Заява не подається у випадках, коли особа, яка виявила бажання здати кров або її компоненти, перебуває у відпустці, відрядженні, або у разі коли її кров терміново необхідна для надання невідкладної медичної допомоги хворому, та у випадках, передбачених ч.1 ст. 19 цього Закону.

Посилаючись на те, що позивач такої заяви не надав, відповідач вважає, що він здійснив прогул.

В той же час відповідач не спростував тієї обставини, і це підтверджується табелем обліку робочого часу та розрахунковим листом позивача за червень 2015 року, що позивачеві на підставі довідки про здачу ним крові 4 червня 2015 року наступний після здачі крові день - 5 червня 2015 року був наданий йому як донору як день відпочинку і оплачений підприємством з відповідним позначенням «державний обов'язок» (а.с. 44, 56).

В справі відсутні докази тому, що в результаті відсутності позивача на робочому місці 4 червня 2015 року настали певні негативні наслідки для підприємства, а тому рішення суду узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 149 КЗпП України та роз'ясненнями, які містяться в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9, згідно яких при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Не надано доказів і тому, що відсутність позивача як донора на його робочому місці 4 червня 2015 року могла призвести до загрози життю чи здоров'ю людей, до невиконання завдань, пов'язаних із забезпеченням оборони, безпеки держави та громадського порядку, до суттєвої матеріальної шкоди або інших тяжких наслідків, що, відповідно до ст. 6 Закону України «Про донорство крові та її компонентів», могло стати підставою для відмови керівника у виконанні обов'язку безперешкодно відпустити донора для здачі крові.

Відповідач не надав письмових доказів на спростування доводів позивача про те, що він та інші працівники цеху як донори саме в такому порядку - з усного дозволу майстра цеху або начальна цеху, а не на підставі письмових заяв, ходили здавати кров. Жодної з таких письмових заяв, передбачених Законом України «Про донорство крові та її компонентів», адресованих адміністрації за місцем роботи чи відповідного наказу, виданого на підставі такої заяви, як щодо позивача, так і інших донорів підприємства, відповідач не надав.

Посилання відповідача в скарзі на те, що профком підприємства не розглянув подання адміністрації про звільнення позивача, а тому його звільнення без погодження з профкомом є законним, також не спростовують висновків суду.

Суд обґрунтовано не погодився з доводами відповідача про те, що рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору не обґрунтоване, а тому власник мав право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації, оскільки свою відмову у наданні згоди на звільнення члени профспілкового комітету мотивували тим, що позивач працює сумлінно, якісно і відповідально, є почесним донором та виконав 4 червня 2015 року свій громадський обов'язок (а.с.67-68).

З огляду на зазначене, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що відсутність позивача на робочому місці 4 червня 2015 року відповідач безпідставно визнав прогулом без поважних причин, а тому звільнення позивача не можна визнати законним, і обгрунтовано задовольнив позов.

Підстави для задоволення скарги та скасування оскаржуваного рішення, яке є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відсутні.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» відхилити.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -