Рішення № 53299731, 04.11.2015, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 04.11.2015 Справа № 554/12549/13-ц

Провадження № 2/554/129/2015

РІШЕННЯ

Іменем України

04 листопада 2015 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави в складі :

Головуючого судді - Тімошенко Н.В.

при секретарі - Бойко А.В..

за участю позивачки - ОСОБА_1, її представників - адвоката ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

відповідачки - ОСОБА_5, її представника - ОСОБА_6 відповідача - ОСОБА_7 .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9, треті особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_10, Перша Полтавська державна нотаріальна конторапро визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, договору купівлі - продажу та свідоцтва про право власності, визнання право власності в порядку спадкування, витребування майна у власників майна, -

ВСТАНОВИВ:

19.10.2012 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивований наступним.

Позивач - ОСОБА_8, є онукою ОСОБА_11, який помер 09 квітня 2008 року.

Мати позивача (донька ОСОБА_11) ОСОБА_12, померла 19 червня 1999 року.

Після смерті ОСОБА_11 залишилось спадкове майно - квартира номер 13, що знаходиться за адресою: місто Полтава, вулиця Фрунзе, будинок номер 86.

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_11, позивач перебувала в Качанівській виправній колонії № 54, тому про смерть ОСОБА_11 їй не було відомо у зв»язку з чим був пропущений шестимісячний строк звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

За рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2012 року позивачу наданий додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини терміном у шість місяців.

Звернувшись 11 жовтня 2012 року із заявою про прийняття спадщини до Першої полтавської державної нотаріальної контори, дізналася що її тітка (донька ОСОБА_11 ) - ОСОБА_5 09 лютого 2009 року отримала свідоцтво про право спадщини за законом за реєстровим № 5-267 на квартиру номер 13, що знаходиться за адресою: місто Полтава, вулиця Фрунзе, будинок номер 86.

29.05.2013 року спірну квартиру продано ОСОБА_13 та ОСОБА_9

В ході розгляду справи позивачка змінила предмет позову прохала:

1) Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстрованим за № 5-267 на ім.»я ОСОБА_5 на АДРЕСА_1.

2) Визнати недійсним договір купівлі продажу АДРЕСА_2 від 29 травня 2013 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, ОСОБА_9.

3) Визнати недійсним свідоцтво про право власності на ? частину АДРЕСА_3 ОСОБА_14 від 29 травня 2013 року.

4) Визнати недійсним свідоцтво про право власності на ? частину АДРЕСА_4 ОСОБА_15 від 29 травня 2013 року.

5) Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на ? частину АДРЕСА_2.

6) Витребувати АДРЕСА_2 у ОСОБА_7 та ОСОБА_9.

У судовому засіданні позивач та її представники позов підтримали та наполягали на її задоволенні.

Відповідачка ОСОБА_5, її представник та відповідач ОСОБА_7 у судовому засіданні позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи Першої Полтавської державної нотаріальної контори в судове засідання не з»явився, направив заяву,в якій прохав справу розглядати у його відсутність, при вирішенні справи покладався на розсуд суду.

Третя особа приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_10 у судове засідання не з»явилися.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Судом встановлено, що Позивач - ОСОБА_8, є онукою ОСОБА_11, який помер 09 квітня 2008 року, відповідно до свідоцтва про смерть, актовий запис № 1238.

Мати позивача (донька ОСОБА_11) - ОСОБА_8

ОСОБА_16, померла 19 червня 1999 року, відповідно до свідоцтва про смерть, актовий запис № 1973.

Після смерті ОСОБА_11 залишилось спадкове майно - квартира номер 13, що знаходиться за адресою: місто Полтава, вулиця Фрунзе, будинок номер 86.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2012 року позивачу наданий додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини терміном у шість місяців.

11 жовтня 2012 року ОСОБА_8 звернулася із заявою про прийняття спадщини до Першої полтавської державної нотаріальної контори.

Відповідно до довідки Першої полтавської державної нотаріальної контори від 15.10.2012 року за № 2815/02-14 ОСОБА_5 (донька ОСОБА_11 та тітка позивача) 09 лютого 2009 року отримала свідоцтво про право спадщини за законом за реєстровим № 5-267 на квартиру номер 13, що знаходиться за адресою: місто Полтава, вулиця Фрунзе, будинок номер 86.

29.05.2013 року на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, ОСОБА_9 квартиру номер 13, що знаходиться за адресою: місто Полтава, вулиця Фрунзе, будинок номер 86 продано.

Позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про права на спадщину за законом, зареєстрованого та виданого Першою Полтавською державною нотаріальною конторою за № 5-267 на імя ОСОБА_5 на АДРЕСА_5 не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В зв'язку з відбуванням покарання ОСОБА_8 в період із 21.10.2004 року по 21.10.2012 року в Качанівській виправній колонії № 54 рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08.08.2012 року, яке було залишено в силі ухвалою Апеляційного суду Полтавської області 18 вересня 2012 року, визнано причину пропущення строку для прийняття спадщини поважною та визначено додатковий строк для прийняття спадщини терміном 6 місяців.

Разом з цим, в мотивувальній частині цього рішення суд надав оцінку спірному свідоцтву про право на спадщину за законом, яке видано ОСОБА_5 Першою полтавською державною нотаріальною конторою 03.02.2009 року за № 5-267. Суд зазначив, що згідно ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Після померлого ОСОБА_17. зазначається в рішенні Октябрського районного суду м. Полтави від 08.08.2012 на законних підставах спадщину прийняла ОСОБА_18, оскільки інших спадкоємців на той час не було, тому в цій частині позову (щодо скасування та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину) слід відмовити.

Згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, повторне звернення ОСОБА_8 до ОСОБА_5 з позовом про визнання недійсним свідоцтва про права на спадщину порушує вимоги ст. 223 ЦПК України, адже вже є рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08.08.2012 року, яке набрало законної сили, про відмову в задоволенні вимог позовом про визнання недійсним свідоцтва про права на спадщину від 03.02.2009 року.

Окрім цього, варто звернути увагу суду та позивачів на те, що станом на 27.10.2015 року свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видано ОСОБА_5 Першою полтавською державною нотаріальною конторою 03.02.2009 року за № 5-267, як юридичний документ не існує, не породжує правові наслідки, тобто майнові права та обовязки, а відтак не може бути предметом судового спору. Чинність свідоцтва право на спадщину за законом, яке видано ОСОБА_5 Першою полтавською державною нотаріальною конторою 03.02.2009 року за № 5-267 як документу, що породжує майнові права та обовязки для ОСОБА_5 було припинено в момент укладання нею 29 травня 2013 року спірного договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_6 № 605, зареєстрованого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_19 Оригінал свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано ОСОБА_5 Першою полтавською державною нотаріальною конторою 03.02.2009 року за № 5-267, було вилучено у ОСОБА_5 приватним нотаріусом ОСОБА_19, якою були внесені відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.05.2013 року.

Інших належних та допустимих доказів недійсності свідоцтва про право на спадщину віл 05.02.2009 року позивачем не надано.

Позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі - продажу кв. № 13 по вул. Фрунзе. буд. 86 в Полтаві від 29.05.2013 року, укладеного між ОСОБА_5. ОСОБА_7 та ОСОБА_9 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (суддя Ситнік О.М.) від 07.03.2014 року по справі № 6-1797ск14 ОСОБА_8 було відмолено у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11.10.2013 року по справі № 554/10296/13-ц, яким було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_9 до ОСОБА_18, третіх осіб ОСОБА_8 та приватного нотаріусу ОСОБА_20 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 03.12.2013 року . якою було залишено в силі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11.10.2013 року та відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_8

При цьому було зазначено, що суди обґрунтовано відмовили у позові та задоволенні апеляційної скарги згідно з вимогами ст. 230 ЦК України та роз'яснень, наведених у п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», оскільки державна реєстрація права власності ОСОБА_18 на квартиру АДРЕСА_7 проведена 02 березня 2009 року на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Полтавською державною нотаріальною конторою від 03 лютого 2009 року за № 5-267, та на момент укладення договору купівлі-продажу від 29 травня 2013 року не скасовано, інших належних доказів, відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України на підтвердження наявності умислу у діях щодо введення позивачів в оману щодо обставин укладення спірного договору не надано.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зважаючи на це, висновки та обставини, які встановлені рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11.10.2013 року по справі № 554/10296/13-ц та ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 03.12.2013 року, які набрали законної сили, зокрема, про відсутність факту заборони на відчуження квартири АДРЕСА_7 ОСОБА_5, яка на момент відчуження була єдиним її законним власником та мала повне право володіння, користування та розпорядження на момент укладання договору купівлі - продажу № 605 29.05.2013 року з ОСОБА_7 та ОСОБА_21, які набули цю квартиру у встановлений законом спосіб та є в силу норм ст. 388 ЦК України добросовісними набувачами, а сам договір купівлі - продажу № 605 29.05.2013 року укладено, посвідчено, та зареєстровано у відповідності з Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, та він повністю відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, не потребують доказування під час судового розгляду справи № 2/554/1157/2013.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем під час судового розгляду справи не надано жодного належного та допустимого доказу, який би доводив факт визнання бездіяльності, або притягнення до адміністративної, кримінальної або дисциплінарної відповідальності посадових осіб Першої Полтавської державної нотаріальної контори та відділу Державної виконавчої служби Октябрського районного у місті Полтаві управління юстиції по невиконанню ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 02.11.2012 року № 2/1622/6173/2012 про забезпечення позову, якою був накладений арешт на квартиру № 13, що знаходиться за адресою Полтава, вул. Фрунзе, буд. 86, а також позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, яким би встановлювався факт перевищення повноважень, службової недбалості або порушення приватним нотаріусом ОСОБА_22 вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5.

Відтак, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу № 605 29.05.2015 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, ОСОБА_21 з причин продажу квартири з-під накладеного арешту є необгрунтованими, недоведеними та безпідставними.

До того ж звернувшись до суду із позовом про визнання договору купівлі - продажу № 605 29.05.2013 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, ОСОБА_21 недійсним та про визнання права власності на 1/2 частину квартири за адресою м. Полтава, вул. Фрунзе. 86, кв. 13, позивач обрав спосіб захисту свої прав, не передбачений чинним законодавством, адже відповідно до пункту 10 частини третьої постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та частини пятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується, а права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК.

Для осіб, які пропустити строк прийняття спадщини з поважних причин і яким рішенням суду поновлено такий строк, існує інший спосіб захисту своїх прав, ніж скасування державної реєстрації права власності, передбачений спеціальною нормою ст. 1280 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст.1280 ЦК України якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Згідно з абзацами 8, 9 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

У разі коли після спливу строку для прийняття спадщини та розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (стаття 1272 ЦК), такі спадкоємці мають право вимагати передання їм частки в натурі шляхом перерозподілу майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. При переході за цих обставин спадкового майна як відумерлої спадщини до територіальної громади такий спадкоємець має право вимагати його передання в натурі, а у разі його продажу має право на грошову компенсацію на підставі статті 1280 ЦК.

Зі змісту викладеного випливає, що спадкоємець, який пропустив строк на прийняття спадщини та якому визначено судом додатковий строк на її прийняття, після розподілу спадщини між іншими спадкоємцями має право вимагати передання йому частки спадкового майна лише у тому разі, коли таке майно збереглося.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11.10.2013 року по справі № 554/10296/13-ц встановлено, що оскільки успадковане ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_17 майно, а саме квартира АДРЕСА_8, було відчужене нею ОСОБА_13 та ОСОБА_9 за договором купівлі - продажу від 29.05.2103 року, а тому не може вважатися таким, що збереглося. Відтак, ОСОБА_8 не позбавлена можливості захистити своє порушено право через звернення до суду із позовною заявою про стягнення із ОСОБА_5 грошової компенсації за відчужене спадкове майно.

Стосовно позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право власності на ? частини квартири ОСОБА_7 та ОСОБА_9 від 29.05.2013 року то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Право власності ОСОБА_7 на 1/2 частину цієї квартири , підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 29.05.2013 року за № 4082364.

Право власності ОСОБА_9 на ? частину цієї квартири підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 29.05.2013 року за № 4082052.

При цьому, жодного свідоцтва про право власності на квартиру № 13 по вулиці Фрунзе. 86 в місті Полтаві відповідачам не видавалося, адже законодавством передбачена лише нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору - купівлі продажу нерухомості, відтак позовні вимоги про скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_8 не підлягають задоволенню, оскільки не грунтуються на вимогах законодавства України.

Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_8 права власності в порядку спадкування за законом на ? частину АДРЕСА_9, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, одним із шляхів захисту права власності є можливість визнання права власності в судовому порядку за рішенням суду, якщо таке право оспорюється або не визнається. В даному випадку заслуговує на увагу правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 7 листопада 2012 року по справі № 6- 107цс12, відповідно до якого у разі, якщо позивач, не будучи стороною оспорюваного ним договору, домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом цього договору, то виходячи з правової природи спірних правовідносин між сторонами існують речово-правові відносини, і належним способом захисту в такому разі є один із способів, передбачених главою 29 ЦК України: віндикація (ст.ст. 387, 388 ЦК України) - якщо річ перебуває у володінні відповідача; визнання права власності (ст. 392 ЦК України) - якщо річ не вибула з володіння позивача, однак його право на неї не визнається відповідачем. В даному випадку визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України є неналежним способом захисту прав, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки спірна квартира перебуває у володінні інших осіб, які є добросовісними набувачами і ніколи не перебувала у власності ОСОБА_8

Щодо позовних вимог стосовно витребування квартири АДРЕСА_6 у ОСОБА_7 та ОСОБА_9, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже, лише пряма законодавча норма або рішення суду, яким встановлюється незаконність набуття права власності є підставами для припинення права власності, а відтак і для скасування державної реєстрації права власності.

11.10.2013 року Октябрським районним судом м. Полтави було прийнято рішення по справі № 554/10296/13-ц, яким було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_9 до ОСОБА_18, встановлено і особи ОСОБА_8 та приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_10 про визнання договору купівлі- продажу недійсним, оскільки судом встановлено, що договір купівлі - продажу № 605 від 29.05.2013 року квартири АДРЕСА_10 повністю відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а ОСОБА_7 і ОСОБА_9 є добросовісними набувачами.

Крім цього, відповідно до пункту 10 частини третьої постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та частини пятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується, а права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Окрім цього, слід зазначити, що згідно ст. 388 ЦК України правовий механізм віндикації (витребування чужого майна) може бути застосований лише у тому випадку, якщо майно:

1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Для всіх цих випадків, у яких можливо застосування віндикації, спільним є одне - особа, яка заявляє про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна бути власником цього майна. Як уже зазначалось, на момент укладення договору купівлі-продажу від 29 травня 2013 року ОСОБА_8 не була власником всієї або частини квартири, єдиним законним власником квартири була відповідачка ОСОБА_5

Постановами від 16.03.2012 року та від 11.05.2013 року державними нотаріусами Першої державної нотаріальної контори було відмолено у вчиненні нотаріальних дій по видачі свідоцтва про право на спадщину та реєстрації права власності за ОСОБА_8

Окрім цього, для витребування майна у ОСОБА_7 та ОСОБА_9 підстав не існує, оскільки в діях ОСОБА_18 по відчуженню квартири АДРЕСА_8 на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України «Шахрайство», про що свідчить постанова про закриття кримінального провадження слідчого СВ Октябрського РВ ПМУ УМВС лейтенанта міліції ОСОБА_23 від 16.09.2103 року.

Згідно ст. 322 Цивільного кодексу України тягар утримання майна несе його власник. З 29.05.2013 року відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_9 як законні власники та добросовісні набувачі відкрито володіють, користуються та несуть тягар утримання свого майна - квартири АДРЕСА_11, яку у відповідності до чинного законодавства придбали за договором купівлі - продажу № 605. Згідно ст. 151 ЖК УРСР (чинного зі змінами) Громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. На виконання вищезазначених норми ЦК та ЖК України ОСОБА_7 були укладені:

-12.08.2013 року - договір з КП ПОР «Полтававодоканал» на надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, 05.08.2014 року було придбано та встановлено лічильник води ЛК-015, заборгованості не має,

-15.08.2014 року договір з КП «ЖЕО № 2» на надання послуг з утримання будинків, споруд та при будинкових територій, сплата здійснюється регулярно, заборгованість відсутня,

-12.08.2013 року договір з ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» на надання послуг з централізованого опалення, сплата здійснюється регулярно, заборгованість відсутня,

-12.08.2013 року договір з ПАТ «Полтавагаз» про надання послуг з газопостачання, сплата здійснюється регулярно, заборгованість відсутня.

Крім цього, за період з 29.05.2013 року по 01.09.2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_9 за власний кошт були здійснені поліпшення в квартирі АДРЕСА_12, а саме було здійснено реконструкцію балкону: ззовні обшито металопрофілем, встановлено металопластикове вікно, здійснено внутрішнє утеплення та внутрішньо обшито пластиком. Вартість усіх робіт та матеріалів становила 18 678 грн., відповідно до платіжних документів.

Всі ці докази свідчать про відкрите, правомірне здійснення ОСОБА_7 та ОСОБА_9 своїх прав та обовязків як добросовісних співвласників квартири АДРЕСА_12.

Крім цього, станом на сьогодні в квартирі АДРЕСА_12 зареєстровані ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітня дитина - син ОСОБА_24, ІНФОРМАЦІЯ_2 Окрім вказаних осіб за цієї адресою більше ніхто не зареєстрований, так само на момент продажу спірної квартири 29.05.2013 року в ній не був ніхто зареєстрований, відтак перереєстрація права власності на позивача, як того вимагає ОСОБА_8 у своїй позовній заяві, суперечить інтересам малолітньої дитини та загрожує її життю і здоровю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1280 ЦК України якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Згідно з абзацами 8, 9 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

У разі коли після спливу строку для прийняття спадщини та розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (стаття 1272 ЦК), такі спадкоємці мають право вимагати передання їм частки в натурі шляхом перерозподілу майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. При переході за цих обставин спадкового майна як відумерлої спадщини до територіальної громади такий спадкоємець має право вимагати його передання в натурі, а у разі його продажу має право на грошову компенсацію на підставі статті 1280 ЦК.

Зі змісту викладеного випливає, що спадкоємець, який пропустив строк на прийняття спадщини та якому визначено судом додатковий строк на її прийняття, після розподілу спадщини між іншими спадкоємцями має право вимагати передання йому частки спадкового майна лише у тому разі, коли таке майно збереглося.

Оскільки успадковане ОСОБА_18 після смерті ОСОБА_17 майно, а саме квартира АДРЕСА_8, було відчужене нею ОСОБА_13 та ОСОБА_9 за договором купівлі - продажу від 29.05.2103 року, а тому не може вважатися таким, що збереглося.

Отже, ОСОБА_8 має право вимагати лише від відповідача ОСОБА_25 виключно сплати грошової компенсації.

Керуючись, ст. 202, 207, 209, 203, 210, 220, 328, 331, 334, 626, 638, 655, 1272, 1280 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2-11, 58-61, 88, 159, 208, 209, 212-215, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через районний суд шляхом подання протягом 10 днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Н.В. Тімошенко