Ухвала суду № 53298376, 05.11.2015, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2534/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Кавун Т.В.

Доповідач Мурашко С. І.

УХВАЛА

Іменем України

05.11.2015 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Мурашка С.І.

суддів - Бубличенко В.П., Сукач Т.О.

при секретарі - Савченко Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 вересня 2015 року і

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та просила стягнути на її користь 322500 грн. заборгованості за договором позики.

Зазначала, що 26.12.2013 року надала відповідачці у борг 25 000 доларів США, про що остання написала розписку та мала повернути кошти до 26.01.2014 року.

Однак, до теперішнього часу відповідачка борг не повернула та ухиляється від його повернення.

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 та просила визнати недійсним договір позики укладений між нею та ОСОБА_2, оформлений письмовою розпискою від 26.12.2013 року.

Зазначала, що кошти в сумі 25 000 доларів США в борг не брала, а розписку написала під диктовку по телефону ОСОБА_2, яка була в місті Києві, в присутності її батьків.

Правочин є удаваним, так як фактично між нею та ОСОБА_2 була домовленість про купівлю-продаж належної ОСОБА_2 квартири за 25000 доларів США, а не про позику коштів.

Крім того, розписка написана під впливом помилки, тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки на той час не мала де жити і згодна була купити квартиру у ОСОБА_2 за таку суму коштів.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 вересня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 322500 грн. та 3225 грн. сплаченого судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 від імені якої діє ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до неї відмовити, а її зустрічний позов до ОСОБА_2 задовольнити.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, підтримала апеляційну скаргу з посиланням на викладені в ній обставини, ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, надала письмове заперечення.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, відповідно до ст.303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.12.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, укладання якого підтверджується письмовою розпискою, відповідно до якого ОСОБА_2 позичила кошти в сумі 25 000 доларів США, які ОСОБА_3 зобов'язалася повернути до 26.01.2104 року.

До 26.01.2014 року відповідачка борг не повернула і з урахуванням встановленого НБУ офіційного курсу валют борг становить 322 500 грн. 00 коп.

Так, як відповідачка у визначений у розписці строк кошти не повернула суд першої інстанції дійшов правильного висновку що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 необхідно відмовити.

Так, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, надана позивачкою розписка від 26.12.2013 року є документом, що підтверджує факт отримання відповідачкою коштів в сумі 25 000 доларів США, які та до зазначеної в ній дати повернення, 26.01.2014 року, не повернула, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивачки еквівалента зазначеної суми у національній валюті України гривнях.

Доводи зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 та доводів її апеляційної скарги, що вона кошти від ОСОБА_2 не отримувала, а договір позики є удаваним, так як фактично вважала, що укладається договір купівлі-продажу квартири, вчинений під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, під впливом помилки є безпідставними, такі доводи є не обґрунтованими та не відповідають обставинам справи встановлених судом.

За змістом статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

У постанові від 18.09.2013 року Верховний Суд України виклав правову позицію, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка яка власноручно написана ОСОБА_3 26.12.2013 року є доказом не лише укладення договору позики між нею та ОСОБА_2, але і доказом факту передачі їй коштів.

Наведені відповідачкою ОСОБА_3 підстави для визнання договору позики недійним є взаємовиключними та самостійними підставами для визнання договору недійсним.

Так, правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки визначені ст.229 ЦК України, під впливом тяжкої обставини ст. 233 ЦК України, а удаваного правочину ст.235 цього Кодексу.

У розписці від 26.12.2013 року чітко визначено, що ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_2 кошти та зобов'язалася їх повернути і ніякої мови в ній про договір купівлі-продажу квартири не вказано і підстав вважати, що ОСОБА_3 помилилася щодо обставин, які мають істотне значення немає.

На підтвердження своїх доводів, що договір позики вчинено під впливом помилки відповідачка не довела, що така помилка насправді мала місце, не надала доказів, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

За змістом ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Під тяжкими обставинами слід розуміти як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми.

Наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність її сім'ї, загроза втратити заставлене житло чи банкрутства, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин.

Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин.

За змістом розписки від 26.12.2013 року ОСОБА_3 взяла в борг кошти, які зобов'язалася повернути, при цьому в розписці не вказано, що вона зобов'язана сплатити відсотки за користування коштами, що вказує про отримання коштів на вигідних для неї умовах.

Відповідачка не довела, що у неї є тяжкі обставини, як їх крайня форма і що за відсутності цих тяжких обставин вона взагалі б не укладала договір позики.

За таких обставин доводи відповідачки, що договір позики нею вчинено під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому є безпідставними.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який насправді вчинили.

У п.25 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

З огляду на викладене, для визнання угоди удаваною необхідно надати докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу, а згідно ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження своїх доводів про удаваність договору позики відповідачка не надала належних та допустимих доказів, що вона та ОСОБА_2 діючи свідомо, вчинивши договір позики приховали договір купівлі-продажу квартири, яка належить ОСОБА_2

За договором позики сторони не могли приховати договір купівлі-продажу квартири, оскільки відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а для договору позики нотаріальне посвідчення не є обов'язковим і сторони його нотаріально не посвідчували.

З а укладеним договором позики до ОСОБА_3 не перейшли права на належну ОСОБА_2 квартиру, а тому за таких обставин доводи ОСОБА_3 про удаваність договору позики є припущенням, яке не ґрунтується на матеріалах справи.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 209, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: