Ухвала суду № 53274913, 15.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Шебуєвої В.А., Оніщука М.І.,

при секретарі Заліській Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання правочинів недійсними за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 26.03.2008 між ПАТ «Універсал Банк», який є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 054-2008-895, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 53 000,00 швейцарських франків, строком користування до 10.03.2028 року зі сплатою 9,95% річних за користування кредитом.

10.05.2009 між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору від 26.03.2008, згідно до умов якої відсоткова ставка за користування кредитом змінилася. 14.05.2009 між тими ж сторонами укладена додаткова угода № 2 до зазначеного договору. Підписанням додаткової угоди № 2 позичальник підтвердив правомірність нарахування кредитором в період з 15.07.2008 по 14.05.2009 процентів за користування кредитом за ставками: базова процентна ставка - 10,95% річних, підвищена процентна ставка за користування коштами понад встановлений строк - 32,85% річних.

Справа № 756/3151/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/12230/2015Головуючий у суді першої інстанції: Диба О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. . З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки №054-2008-895-Р від 26.03.2008, згідно якого остання зобов'язалася відповідати по зобов'язаннях відповідача. 14.05.2009 між сторонами укладено додаткову угоду, за якою ОСОБА_2 підтвердила згоду на заміну розміру відсоткової ставки за користування кредитом.

Крім того, 26.03.2008 між ОСОБА_1 та позивачем був укладений кредитний договір № 054-2008-896, відповідно до умов якого позичальник отримав 33 000,00 швейцарських франків, строком користування до 10.03.2008, зі сплатою 11,45% річних за користування кредитом.

10.05.2009 між сторонами укладено додаткову угоду № 1, а 14.05.2009 укладено додаткову угоду № 2 до вищезазначеного кредитного договору, відповідно до яких процентна ставка змінилася та складала: базова процентна ставка - 13,45% річних, підвищена за користування коштами понад встановлений строк - 40,35% річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки №054-2008-896-Р від 26.03.2008, згідно якого остання зобов'язалася відповідати по зобов'язаннях відповідача. 14.05.2009 між сторонами укладено додаткову угоду, за якою ОСОБА_2 підтвердила згоду на заміну розміру відсоткової ставки за користування кредитом.

Позивач зазначив, що відповідачем порушуються умови договору, в результаті чого у останнього станом на 17.01.2015 утворилася заборгованість у розмірі 52 261,33 швейцарських франків за кредитним договором № 054-2008-895 та заборгованість у розмірі 33 745,74 швейцарських франків за кредитним договором № 054-2008-896.

Посилаючись на викладене, та з урахуванням в подальшому збільшення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором №054-2008-895 в сумі 55 246,91 швейцарських франків та за кредитним договором №054-2008-896 заборгованість у розмірі 36 070,16 швейцарських франків, а всього 91 317, 07 швейцарських франків.

У свою чергу ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позов до ПАТ «Універсал Банк» про визнання правочинів недійсними. Свої вимоги мотивував тим, що несправедливими є умови договору про встановлення обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав можливості ознайомитися перед укладенням договору, надання банку права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі.

Позивач зазначив, що банком було самостійно здійснено підвищення процентної ставки, а договори не містять інформацію щодо періодичності змін процентної ставки. Вважав, що банком порушено правила надання інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.08.2015 позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором №054-2008-895 від 26.03.2008 в розмірі 55 246,91 швейцарських франків та за кредитним договором № 054-2008-896 від 26.03.2008 у розмірі 36 070,16 швейцарських франків, а всього 91 317, 07 швейцарських франків.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. Стягнуто з відповідачів на користь ПАТ «Універсал Банк» по 1 827, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Апелянт вказував, що подав клопотання про витребування документів, а саме: первинних документів бухгалтерського обліку, проте суд першої інстанції відхилив зазначене клопотання та не надав йому належної оцінки. Крім того, звернув увагу, що наданий позивачем розрахунок суми боргу підписаний особою, повноваження якої щодо підписання фінансових документів не підтверджені, крім того даний документ не скріплений печаткою банку та підписом головного бухгалтера.

Також зазначив, що суд першої інстанції відмовив в задоволенні клопотання про призначення судово-економічної експертизи фінансово-кредитних операцій. На думку апелянта, проведена експертиза могла б підтвердити факт приховування реальної процентної ставки, що застосована позивачем під час нарахування відсотків за кредитними договорами.

Апелянт наголошував, що у разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки, однак кредитний договір, що укладений між позивачем та відповідачем не містить порядку розрахунку ставки, не вказана формула розрахунку змінюваної процентної ставки, не вказано поточне значення індексу.

ОСОБА_1 звернув увагу суду, що жодних обґрунтувань відносно збільшення процентних ставок з боку відповідача надано не було.

Враховуючи зазначене, апелянт просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» відмовити, зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 26.03.2008 між ПАТ «Універсал Банк», який є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 054-2008-895, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 53 000,00 швейцарських франків, строком користування до 10.03.2028 року зі сплатою 9,95% річних за користування кредитом. (а.с.11-16).

10.05.2009 між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору від 26.03.2008, згідно до умов якої відсоткова ставка за користування кредитом змінилася (а.с.17-18).

14.05.2009 між тими ж сторонами укладена додаткова угода № 2 до зазначеного договору. Підписанням додаткової угоди № 2 позичальник підтвердив правомірність нарахування кредитором в період з 15.07.2008 по 14.05.2009 процентів за користування кредитом за ставками: базова процентна ставка - 10,95% річних, підвищена процентна ставка за користування коштами понад встановлений строк - 32,85% річних. (а.с.26-37).

Між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки №054-2008-895-Р від 26.03.2008, згідно якого остання зобов'язалася відповідати по зобов'язаннях відповідача (а.с.68-70).

14.05.2009 між сторонами укладено додаткову угоду, за якою ОСОБА_2 підтвердила згоду на заміну розміру відсоткової ставки за користування кредитом. (а.с.71-74).

Крім того, 26.03.2008 між ОСОБА_1 та позивачем був укладений кредитний договір № 054-2008-896, відповідно до умов якого позичальник отримав 33 000,00 швейцарських франків, строком користування до 10.03.2008, зі сплатою 11,45% річних за користування кредитом (а.с.40-51).

10.05.2009 між сторонами укладено додаткову угоду № 1, а 14.05.2009 укладено додаткову угоду № 2 до вищезазначеного кредитного договору, відповідно до яких процентна ставка змінилася та складала: базова процентна ставка - 13,45% річних, підвищена за користування коштами понад встановлений строк - 40,35% річних.(а.с.52-67).

Між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки №054-2008-896-Р від 26.03.2008, згідно якого остання зобов'язалася відповідати по зобов'язаннях відповідача.(а.с.75-77). 14.05.2009 між сторонами укладено додаткову угоду, за якою ОСОБА_2 підтвердила згоду на заміну розміру відсоткової ставки за користування кредитом.(а.с.78-81).

Відповідач належним чином умови договору не виконує, в результаті чого утворилась заборгованість за кредитним договором №054-2008-895 в сумі 55 246,91 швейцарських франків та за кредитним договором №054-2008-896 заборгованість у розмірі 36 070,16 швейцарських франків, а всього 91 317, 07 швейцарських франків.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з боку відповідача мало місце порушення умов кредитного договору, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем, яка підлягає стягненню.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

За змістом ст. 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Виходячи з наведених норм, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про стягнення з поручителя заборгованості за кредитними договорами як з солідарного боржника обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд виходив з того, що підстави для визнання кредитних договорів недійсними відповідно до ст. 203 ЦК України відсутні. ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В порядку ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Оскільки обставин, визначених ч.ч.1-3, ч.5 та ч.6 ст. 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено, підписавши кредитний договір, сторони дійшли згоди стосовно всіх умов, передбачених пунктами кредитних договорів та додаткових угод до них, суд обґрунтовано вказав про відсутність підстав для визнання договорів недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1822/ed_2012_02_21/T041618.html?pravo=1"України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Доводи апеляційної скарги про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути належним доказом у справі, оскільки підписаний особою, яка не має повноважень для підписання фінансових документів, не містить печатки банку та фактично складений з метою приховання відсоткової ставки, яка перевищує передбачену кредитним договором ставку, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження доводів викладених у скарзі.

Крім того, слід зазначити, що розрахунки заборгованості за кредитними договорами, які містяться в матеріалах справи, всупереч твердженням апелянта, завірені печаткою банку (а.с.193-199). Колегія суддів також надає оцінку тому, що відповідачем не надано доказів на підтвердження невірності проведених банком нарахувань та власного розрахунку заборгованості.

Посилання апелянта на несправедливість умов договору, а саме встановлення жорстких обов'язків споживача та відсутності реальної можливості ознайомлення з такими умовами перед укладанням договору є безпідставними, оскільки згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, підписання ОСОБА_1 кредитних договорів свідчить про погодження ним та прийняття всіх істотних умов такого договору.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Г.В. Крижанівська

Судді: В.А. Шебуєва

М.І. Оніщук