Рішення № 53273525, 04.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2015Справа № 910/28348/14

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за первісним позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик"доКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс"простягнення 292 271 грн 26 грн.та за зустрічним позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" провизнання доповнення п.2.4 договору №34-5 від 29.06.2010 року, які внесені протоколом розбіжностей (без дати вчинення) недійсним з моменту його вчиненняПредставники: від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Єщенко І.О.- представник за довіреністювід відповідача (позивача за зустрічним позовом): Башинський О.Д. - представник за довіреністюОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.12.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" про стягнення 292 271 грн 26 коп. заборгованості за договором про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню побутових відходів, крім токсичних та особливо небезпечних № 34-5 від 29.06.2010.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору на про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню побутових відходів, крім токсичних та особливо небезпечних № 34-5 від 29.06.2010 належним чином не виконало взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість з оплати наданих послуг зі збору та обліку платежів у розмірі 292 271 грн 26 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 порушено провадження у справі № 910/28348/14 та справу призначено до розгляду.

30.12.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс", на підставі статті 60 Господарського процесуального кодексу України, надійшла зустрічна позовна заява про визнання доповнення пункту 2.4 договору № 34-5 від 29.06.2010, які внесені протоколом розбіжностей (без дати вчинення) недійсним з моменту його вчинення.

Свої зустрічні позовні вимоги Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" обґрунтовує тим, що при доповненні пункту 2.4 договору №3 4-5 від 29.06.2010 року, які внесені протоколом розбіжностей (без дати вчинення) останній діяв з перевищенням своїх повноважень щодо підписання правочини на суму, що перебільшує 100000 грн. без погодження з Головним управлінням комунальної власності м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2015 зустрічну позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" про визнання доповнення пункту 2.4 договору №34-5 від 29.06.2010 року, які внесені протоколом розбіжностей (без дати вчинення) недійсним з моменту його вчинення, прийнято для спільного розгляду з первісним позовом

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015, первісні позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" заборгованість у розмірі 200 429 грн 36 коп., а в іншій частині первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2015 у справі № 910/28348/14 постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у справі № 910/28348/14 скасовано, а справу № 910/28348/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2015 справу № 910/28348/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.09.2015.

14.09.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом надійшли пояснення по справі.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі у судовому засіданні 14.09.2015 оголошено перерву до 15.10.2015.

18.09.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом надійшли пояснення по справі.

15.10.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 продовжено строк вирішення справи на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 02.11.2015, у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів.

30.10.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом надійшли пояснення по справі.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі у судовому засіданні 02.11.20415 оголошено перерву до 04.11.2015

У судове засідання 04.11.2015 з'явились представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник позивача за первісним позовом в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, а також заперечує проти заявлених зустрічних вимог та просить відмовити в їх задоволенні.

Представник відповідача за первісним позовом надав пояснення, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог, а також в повному обсязі підтримав заявлені зустрічні позовні вимоги з урахуванням клопотання про вихід за межі позовних вимог.

Розглянувши, заявлене відповідачем за первісним позовом клопотання про вихід за межі позовних вимог, викладене у поясненнях по суті справи, поданих до відділу діловодства суду 18.09.2015, суд вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони

Як вбачається з тексту пояснень по суті справи, поданих відповідачем за первісним позовом до відділу діловодства суду 18.09.2015, останнім просить суд постановити рішення про тлумачення змісту доповнень пункту 2.4 договору № 34-5 від 29.06.2010, які внесені протоколом розбіжностей, відповідності вимогам чинного законодавства України до договорів про надання послуг, таким чином суд прийшов до висновку, що відповідачем за первісним позовом заявлені нові зустрічні позовні вимоги, які не були викладені у зустрічній позовний заяву. З огляду на вказане, суд прийшов до висновку, що відповідачем заявлені вимоги, що по суті направлені на одночасну зміну предмета та підстав зустрічного позову.

Крім того, суд зазначає, що вказана заява викладена у поясненнях по суті справи, поданих до відділу діловодства суду 18.09.2015, відповідачем була подана після початку розгляду справи по суту, а також з порушенням норм статей 54 та 57 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим не може бути прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 04.11.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

29.06.2010 року між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" (замовник за договором) та Комунальним підприємством "Київкомунсервіс" (виконавець за договором) укладено договір № 34/5 про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню побутових відходів, крім токсичних та особливо небезпечних, предметом договору є надання виконавцем замовнику послуги по збиранню з місць розташування контейнерів, вивезенню та утилізації або захороненню побутових відходів, крім токсичних та особливо небезпечних, які накопичуються в зоні обслуговування замовника з дотриманням нормативно-правових актів у сфері послуг з вивезення побутових відходів на умовах даного договору.

Згідно з пунктом 2.3 договору оформлення наданих послуг здійснюється актами виконаних робіт щодо наданих послуг, які складається кожного місяця між замовником та виконавцем. В актах виконаних робіт щодо надання послуг вказується загальна вартість послуг, наданих виконавцем за місяць - в гривнях.

Відповідно до пункту 2.4 договору з урахуванням протокол розбіжностей до договору № 34-5 від 29.06.2010, порядок розрахунків за отримані послуги по збиранню та вивезенню побутових відходів між сторонами договору в частині розщеплення сплати населення за утримання будинків і споруд та прибудинкової території визначається окремою тристоронньою угодою між сторонами та КП ГІОЦ. Остаточні розрахунки здійснюються відповідно до актів виконаних робіт, підписаних сторонами цього договору.

При цьому 4, 0% з суми, що надійшла на розрахунковий рахунок виконавця за вивезення побутових відходів на умовах даного договору, залишається у замовника на компенсацію витрат, пов'язаних із збором та обліком платежів, про що складається відповідний акт наданих послуг та проводяться розрахунки згідно чинного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, а саме позивачем не надано доказів в підтвердження того, що позивачем були надані відповідачу послуги зі збору та обліку платежів відповідно до пункту 2.4 договору № 34-5 від 29.06.2010 за спірний період. Суд зазначає, що такими доказами, зокрема, можуть бути акти наданих послуг зі збору та обліку платежів та податкові накладні, складені на підставі наданих послуг зі збору та обліку платежів договору № 34-5 від 29.06.2010.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що позивачем не надано суду належних доказів надання відповідачу послуг зі збору та обліку платежів відповідно до пункту 2.4 договору № 34-5 від 29.06.2010 за спірний період, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача 292 271 грн 26 коп. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо заявленої вимоги відповідача, викладеної у поясненнях по суті справи, поданих до відділу діловодства суду 18.09.2015, про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" стосовно того, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В зв'язку з тим, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача та про недоведеність порушення прав позивача відповідачем, позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" про визнання доповнення пункту 2.4 договору № 34-5 від 29.06.2010, які внесені протоколом розбіжностей (без дати вчинення) недійсним з моменту його вчинення, у урахуванням обставин, зазначених у постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2015, суд зазначає наступне.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Обґрунтовуючи вимоги щодо визнання доповнення пункту 2.4 договору №34-5 від 29.06.2010 року, які внесені протоколом розбіжностей (без дати вчинення) недійсним з моменту його вчинення, позивач за зустрічним позовом, зокрема, вказує на перевищення останнім своїх повноважень щодо підписання правочини на суму, що перебільшує 100000 грн. без погодження з Головним управлінням комунальної власності м. Києва та в порушення порядку, встановленого Законом України "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010, № 2289-VI, який був чинний на час укладення спірного договору.

Відповідно до пункту 5.2.1. статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс", затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29.07.2005 № 1383, підприємство відповідно до законодавства України та в межах повноважень, встановлених цим статутом, має право укладати договори та угоди, відповідно до законодавства України, з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, окремими громадянами, як в Україні, так і за її межами. Правочини на суму, що перебільшує 100000 (сто тисяч) гривень погоджуються з Головним управлінням комунальної власності м. Києва.

Як зазначає позивач за зустрічним позовом, відповідно до статуту останній є комунальним підприємством створеним органами місцевого самоврядування (Київською міською радою) та заснованим на комунальній власності територіальної громади м. Києва. Таким чином, Комунальне підприємство "Київкомунсервіс" згідно з пунктом 27 частини 1 статті 1 Закону України "Про здійснення держаних закупівель", чинній на момент укладання протоколу розбіжностей до договору є розпорядником державних коштів та підпадає під визначення підприємство встановленого в пункті 21 частини 1 статті 1 вказаного закону, а отже за пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України "Про здійснення держаних закупівель" Комунальне підприємство "Київкомунсервіс" є замовником у розумінні Закону.

Відповідно до частини 1 статті Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010, № 2289-VI, який був чинний на час укладення спірного договору, цей закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII 1 цього Закону, у тому числі на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних з використанням об'єктів права інтелектуальної власності.

Згідно з статтею.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виробником є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Частиною 4 статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що у разі якщо виконавець не є виробником, відносини між ним та виробником регулюються окремим договором, який укладається відповідно до вимог цієї статті.

Відповідно до пункту 2.1 статуту комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик", затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 2296 від 21.12.2012, підприємство створене з метою забезпечення надійного утримання та обслуговування житлового та нежитлового фонду, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Києва, утримання прибудинкових територій, об'єктів благоустрою, додержання встановленого порядку використання жилих і нежилих приміщень житлових будинків та гуртожитків.

Основними напрямками діяльності відповідача за зустрічним позовом відповідно до пункту 2.2 його статуту, серед іншого, є: надання споживачам житлово-комунальних послуг за кількісними та якісними показниками, визначеними законодавством України; надання платних послуг споживачам на підставі укладених договорів, у тому числі юридичним особам, з утримання, обслуговування та ремонту квартир, приміщень, благоустрою прибудинкових територій та інших послуг, не передбачених складом витрат підприємств житлового господарства, що входять до плати за утримання будинків, споруд та прибудинкових територій; укладання договорів з виробниками комунальних послуг для забезпечення житлового фонду теплоенергією, електроенергією, газом та іншими енергоносіями, водопостачанням, водовідведенням, тощо.

Як вказувалося вище, договором передбачено обов'язок виконавця надавати замовнику послуги по збиранню, вивезенню та утилізації або захороненню побутових відходів та обов'язок замовника створювати умови, які забезпечують виконання послуг по збиранню і вивезенню побутових відходів виконавцем. Водночас, з урахуванням мети укладення договору, деяких основних видів діяльності позивача за зустрічним позовом, пунктами 2.2.5 - 2.2.7 статуту відповідача за зустрічним позовом та положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавець (позивач) послуг за договором є, по суті, їх виробником - особою, яка створює житлово-комунальну послугу, тоді як замовник послуг (відповідач) не є їх безпосереднім споживачем, а є, по суті, виконавцем таких послуг, який має на меті укладення договорів зі споживачами - власниками (балансоутримувачами) житлового та нежитлового фонду, щодо якого відповідач за зустрічним позовом здійснює функцію утримання та обслуговування відповідно до статуту.

Отже, спірний договір регулює відносини між виробником та виконавцем житлово-комунальних послуг, однак не регулює безпосередньо відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг споживачам.

Водночас, сторони урегулювали у п. 2.4 договору № 34-5 (у редакції протоколу розбіжностей) відносини з приводу надання відповідачем за зустрічним позовом послуг позивачу за зустрічним позовом щодо збору та обліку платежів, які надходять від населення за надання житлово-комунальної послуги, та встановили обов'язок позивача за зустрічним позовом оплатити такі послуги (відшкодувати витрати відповідача у зв'язку зі збором та обліком платежів) шляхом залишення на рахунку відповідача за зустрічним позовом (після розщеплення платежів через комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на підставі укладеного відповідного догвору) 4 % з суми, що надійшла на рахунок виконавця за вивезення побутових відходів. Таким чином, положеннями договору сторонами встановлено обов'язок виконавця щодо перерахування 4 % на компенсацію витрат, пов'язаних зі збором та обліком платежів від суми кошів, що надійшли саме від споживачів зазначених послуг, у зв'язку з чим зазначені кошти не є державними чи особистими коштами виконавця послуг.

Як вбачається, з преамбули та тексту, укладеного між сторонами договору про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню побутових відходів, крім токсичних та особливо небезпечних № 34-5 від 29.06.2010, Комунальне підприємство "Київкомунсервіс" є виконавцем послуг, а не замовником.

З огляду на вищевикладене, твердження позивача за зустрічним позовом щодо перевищення останнім своїх повноважень визнаються судом необґрунтованими, оскільки вищевказані норми застосовується до всіх замовників закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, тоді як Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" за спірним договором є виконавцем послуг, виконання обов'язків якого не потребують додаткового погодження.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи які свідчать про те, що позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності підстав для визнання договору в частині пункту 2.4 договору № 34-5 про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню побутових відходів, крім токсичних та особливо небезпечних від 29.06.2010 в редакції протоколу розбіжностей недійсним, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 09.11.2015

Суддя Н.Б. Плотницька