Рішення № 53262201, 04.11.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Александрова Н.В.

Доповідач - Борисов Є.А.

Справа № 428/7002/14-ц

Провадження № 22ц/782/618/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - Борисова Є.А.

суддів: Оробцової Р.І., Карташова О.Ю.

за участю секретаря - Ткаченко Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку Луганської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот» на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 квітня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом, який вподальшому неодноразово уточнював, обґрунтовуючи його тим, що він працював у Сєвєродонецькому виробничому об'єднанні «Азот» з 3 липня 1989 року. 16 березня 1994 року його було переведено слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 4 розряду, вподальшому було присвоєно 5 розряд слюсаря КВПтА, а потім 6 розряд. 31 грудня 2004 року у зв'язку з перетворенням підприємства в закрите акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот», правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (далі - ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот»), його було звільнено з підстав переведення на інше підприємство за п.5 ст.36 КЗпП України, а 01 січня 2005 року було прийнято слюсарем КВПтА 6 розряду цеху виробництва азотної кислоти.

Наказом від 15.07.2008 року №76-к його було незаконно звільнено з роботи, а рішенням суду від 29.06.2011 року поновлено на роботі на тій самій посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 71336 грн., при цьому рішення в частині поновлення на роботі було допущено до негайного виконання.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 13.12.2011 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 86895 грн. 54 коп. за період з 17 липня 2008 року по 29 червня 2011 року.

Однак його було поновлено на роботі лише з 17.02.2012 року, тобто вже після звернення рішення суду до примусового виконання.

У зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі у період часу з 30 червня 2011 року по 16 лютого 2012 року він знаходився у вимушеному прогулі

16 лютого 2012 року він звернувся до відповідача з заявою про звільнення з роботи за власним бажанням з 17 лютого 2012 року та просив провести з ним повний розрахунок при звільненні. У цей же день його було звільнено, однак розрахунок з ним було проведено частково, оскільки середню заробітну плату за період з 30 червня 2011 року по 16 лютого 2012 року, на яку він мав право, оскільки в цей час перебував у вимушеному прогулі, відповідач здійснювати йому відмовився.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 7 серпня 2013 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, його було визнано таким, що у період з 30 червня 2011 року до 16 лютого 2012 року знаходився у вимушеному прогулі у зв'язку з затримкою виконання судового рішення від 29 червня 2011 року та на його користь з відповідача стягнуто середню заробітну плату за час затримки виконання рішення суду в розмірі 26673грн. 39 коп.

Таким чином на день звільнення з роботи, тобто 17 лютого 2012 року, відповідач повинен був виплатити належну йому заробітну плату, однак сплачено йому її було тільки 17 листопада 2014 року в розмірі 15616грн. 80коп. та 10 квітня 2015 року в розмірі 11056грн. 59коп.

Ураховуючи викладене, позивач остаточно ставив питання у своєму позові про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 105579грн. 26 коп, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за цей період у розмірі 9045грн. 36коп. та відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 квітня 2015 року позов було задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 27000 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 9045грн. 36коп. та 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 22 червня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено, збільшено його розмір до 105579грн.26коп. У решті рішення суду першої інстанції було залишене без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року рішення Апеляційного суду Луганської області від 22 червня 2015року було скасоване з тих підстав, що апеляційний суд порушив вимоги ст.ст. 212-214,316 ЦПК України і залишив поза увагою, зокрема, ту обставину, що за рішенням суду від 7 серпня 2013 року на користь позивача було стягнуто середній заробіток за невиконання судового рішення про поновлення на роботі, а не заробітну плату, яка підлягала сплаті при звільненні. Справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.

В судовому засіданні апеляційної інстанції під час нового розгляду справи в апеляційному порядку ОСОБА_2 та представники ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» доводи апеляційних скарг підтримали. ОСОБА_2 просив рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині відшкодування моральної шкоди і задовольнити його позовні вимоги у цій частині у повному обсязі. Посилався при цьому позивач на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, на порушення норм матеріального та процесуального права.

Представники відповідача просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись при цьому на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які брали участь у судовому засіданні апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 3 липня 1989 року перебував у трудових відносинах з Сєвєродонецьким виробничим об'єднанням «Азот», яке з часом було перейменоване у Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднання Азот».

Наказом від 15 липня 2008 року № 76-к його було незаконно звільнено з роботи, а рішенням суду від 29 червня 2011 року поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 71336грн. і рішення в частині поновлення на роботі було допущено до негайного виконання.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на користь ОСОБА_2 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 86895грн. 54 коп. за період з 17 липня 2008 року до 29 червня 2011 року.

Поновлено ОСОБА_2 на роботі було лише 17 лютого 2012 року, тобто вже після звернення рішення суду до примусового виконання, а за день до цього, тобто 16 лютого 2012 року, позивачем на ім'я голови правління ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» було подано заяву про його звільнення з роботи за власним бажанням з 17 лютого 2012 року з проханням здійснити з ним повний розрахунок до 24 лютого 2012 року.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 7 серпня 2013 року залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, ОСОБА_2 було визнано таким, що у період з 30 червня 2011 року до 16 лютого 2012 року знаходився у вимушеному прогулі у зв'язку із затримкою виконання судового рішення від 29 червня 2011 року та на його користь з відповідача стягнуто середню заробітну плату за час затримки виконання рішення суду в розмірі 26673грн. 39коп.

Зазначені обставини в повній мірі підтверджуються матеріалами справи (а.с. 4-18, 65-66) та не заперечуються сторонами.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача, а саме на 17.02.2012 року останній мав право на отримання від відповідача грошових коштів у вигляді середнього заробітку у зв'язку з вимушеним прогулом у період з 30.06.2011 року до 16.02.2012 року у розмірі 26673грн. 39коп. і що зазначену суму підприємство-відповідач мало змогу самостійно обрахувати та виплатити позивачу відповідно до положень ст. 236 КЗпП України, але в добровільному порядку не здійснило таких нарахувань та не сплатило належної позивачу суми заробітку на момент звільнення останнього. Тому, на думку суду, в данному випадку підлягає застосуванню ст.117 КЗпП України і з підприємства на користь позивача належить стягнути середній заробіток за період часу з моменту звільнення до моменту виплати позивачеві останньої частини середнього заробітку, що був стягнутий на його користь рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 7 серпня 2013 року на підставі ст. 236 КЗпП України. Також суд першої інстанції виходив з того, що в данному випадку наявні підстави для виплати позивачеві компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати відповідно до вимог ст.34 Закону України «Про оплату праці» та ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»

Судова колегія не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки до цих висновків суд дійшов внаслідок невірної кваліфікації взаємовідносин сторін та застосування до спірних правовідносин закону, який не підлягає застосуванню.

Так відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Із змісту ст.ст. 116, 117 КЗпП України випливає, що відповідальність підприємства у вигляді обов'язку щодо сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає у тому разі, коли роботодавець під час звільнення працівника не виплачує належну йому заробітну плату за виконану на умовах трудового договору роботу. Тобто на момент звільнення працівник повинен перебувати з підприємством у трудових відносинах і відповідно роботодавець повинен обчислювати винагороду за виконану роботу та у разі , якщо роботодавець під час звільнення не виплачує належні працівникові суми, то для нього (роботодавця) настають негативні наслідки, передбачені ст.117 КЗпП України у вигляді обов'язку виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за період з моменту звільнення і до моменту фактичного розрахунку.

Із змісту ст.236 КЗпП України випливає, що у разі, якщо рішення суду про поновлення працівника на роботі не виконується роботодавцем, то суд, як орган, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника повинен винести ухвалу про виплату йому середнього заробітку за період затримки виконання.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29.06.2011 року встановлено, що ОСОБА_2 був незаконно звільнений з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» згідно з наказом від 15.07.2008 року №76-к у зв'язку з чим його було поновлено на роботі на тій самій посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 71336 грн., при цьому рішення в частині поновлення на роботі було допущено до негайного виконання.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 13.12.2011 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 86895 грн. 54 коп. за період з 17 липня 2008 року по 29 червня 2011 року.

Поновлено ОСОБА_2 на роботі лише з 17.02.2012 року, тобто вже після звернення рішення суду до примусового виконання.

У зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі у період часу з 30 червня 2011 року по 16 лютого 2012 року ОСОБА_2 знаходився у вимушеному прогулі.

16 лютого 2012 року він звернувся до відповідача з заявою про звільнення з роботи за власним бажанням з 17 лютого 2012 року та просив провести з ним повний розрахунок при звільненні. У цей же день, а саме 17.02.2012року його було звільнено. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються сторонами. Таким чином, в даному випадку момент поновлення ОСОБА_2 на роботі фактично співпав з моментом його звільнення і відповідно ОСОБА_2 на момент свого звільнення не перебував з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» в трудових відносинах і вказане підприємство не нараховувало йому заробітну плату, а відтак, на думку судової колегії, положення статті 117 КЗпП України не підлягають застосуванню до виниклих між сторонами правовідносин і висновок суду першої інстанції стосовно наявності підстав для стягнення в даному випадку середнього заробітку є помилковим.

Також з матеріалів справи вбачається, що після свого звільнення, яке відбулося 17.02.2012 року, ОСОБА_2 у лютому 2012 року звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі і рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 7 серпня 2013 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, його було визнано таким, що у період з 30 червня 2011 року до 16 лютого 2012 року знаходився у вимушеному прогулі у зв'язку з затримкою виконання судового рішення від 29 червня 2011 року та на підставі вимог ст. 236 КЗпП України на його користь з відповідача стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 26673грн. 39 коп.

Судове рішення про стягнення середнього заробітку у розмірі 26673грн.30 коп. було фактично виконане лише 10.04.2015 року.

Судова колегія вважає, що повторно ставлячи в даному випадку питання про стягнення з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» середнього заробітку після того, як за рішенням суду від 07.08.2013 року на його користь вже було стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, ОСОБА_2 фактично наполягає на застосуванні до відповідача подвійних санкцій за одне і те ж порушення, що діючим законодавством не передбачено.

Не можна погодитись і з висновками суду першої інстанції стосовно наявності підстав для стягнення на користь ОСОБА_2 компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати оскільки відповідно до вимог п.2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 лютого 2001 року № 159, компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців

виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за фактично виконану роботу відповідно до трудового договору, а в даному випадку ОСОБА_2 до моменту свого звільнення не перебував з підприємством у трудових відносинах і йому фактично не нараховувалася заробітна плата за виконувану роботу.

З огляду на відсутність в даному випадку підстав для застосування до ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот» заходів, встановлених ст. 117 КЗпП України, а також відсутності підстав для стягнення на користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати, що передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов поспішного та помилкового висновку стосовно можливості часткового задоволення вимог ОСОБА_2 щодо відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги положення ч.4 ст. 338 ЦПК України, згідно з якими висновки і мотиви, з яких було скасовано раніше ухвалене по даній справі рішення Апеляційного суду Луганської області від 22 червня 2015 року, є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з огляду на порушення судом норм матеріального права, а по справі слід ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 стосовно відсутності підстав для зменшення в даному випадку розміру відшкодування середнього заробітку, а також доводи стосовно безпідставного зменшення судом розміру відшкодування моральної шкоди до 1000 грн. не можуть бути взяті до уваги, оскільки, як вже зазначалося вище, діюче законодавство не передбачає можливості повторного застосування заходів відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку відповідно до вимог ст.117 КЗпП України після того, як до підприємства, установи, організації, вже застосовані аналогічні заходи відповідальності, передбачені ст. 236 КЗпП України (стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі).

Доводи позивача ОСОБА_2 стосовно необхідності врахування правових позицій, висловлених у постановах Верховного Суду України № 6-195цс14 від 21 січня 2015 року та № 6-41цс15 від 1 квітня 2015 також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в зазначених постановах викладені правові позиції стосовно застосування статті 117 КЗпП України до правовідносин, які не є тотожними спірним правовідносинам, що виникли між сторонами по даній справі.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» задовольнити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 квітня 2015 року - скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Це рішення апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.

Головуючий

Судді