Ухвала суду № 53256954, 03.11.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/6565/14 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.

Провадження № 22-ц/783/5715/15 Доповідач в 2-й інстанції: Павлишин О. Ф.

Категорія: 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Павлишина О.Ф.,

суддів - Ніткевича А.В., Приколоти Т.І.,

секретар Куцик І.Б.,

з участю: ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 1 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин, визнання права на спадкування та визнання права власності на спадкове майно, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно, визнання втратившою право користування житловим приміщенням та скасування реєстрації місця проживання, усунення перешкод в користуванні власністю,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням суду позов ОСОБА_5 задоволено. Встановлено факт родинних відносин про те, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Визнано за ОСОБА_5, як спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на спадкове майно - 1/6 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову відмовлено за безпідставністю вимог. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, понесені позивачем судові витрати - судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подачу зустрічного позову в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Рішення суду в повному обсязі оскаржила представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3. В апеляційній скарзі стверджує про порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що спірна кватира набута ОСОБА_2 в зв»язку з її особистою участю (членством) в ЖБК №141 у м.Львові з 1980 року, виплата пайових внесків здійснювалася нею особисто, а тому остання набула права власності на квартиру. Посилається на те, що ОСОБА_7 з 1996 року фактично припинив шлюбні відносини з ОСОБА_2 та переїхав на проживання в с.Домажир Яворівського району до своєї смерті в 2000 році. Зазначає, що ОСОБА_5 проживала в спірній квартирі з 1981 по 1994 рік, до моменту укладення шлюбу, а після розлучення попросилась тимчасово пожити разом з дитиною, однак з невідомих причин залишилась проживати на тривалий термін. Посилається на те, що з 2009 року позивачка почала створювати неможливі умови проживання як для ОСОБА_2, так і для її другої дочки - ОСОБА_4 Стверджує, що позивачем не спростовано доказів того, що ОСОБА_2 самостійно саме за гроші батька здійснювала оплату пайових внесків в ЖБК. Стверджує, що позивачка повернулась проживати в спірну квартиру після смерті батька, тобто після 2000 року, що підтверджується показами свідка ОСОБА_8 Вважає, що суд безпідставно відкинув як доказ довідку №519 від 25.05.2015 року, відповідно до якої ОСОБА_7 дійсно проживав без реєстрації з 1996 року до дня смерті в будинку своєї матері в с.Домажир. Наголошує на тому, що позивачка пропустила строк позовної давності. Крім того зазначає, що позивачка не проживала разом із спадкодавцем і жодних дій, які свідчать про фактичне управління та володіння спадковим майном не вчинила. Посилається на те, що ОСОБА_4 не є особою, що повинна відповідати по позову, оскільки жодного спору у неї з позивачкою немає, жодна позовна вимога її як відповідача не стосується, а тому це порушує її права щодо покладення на неї судових витрат. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6,на підтримання апеляційної скарги, які аналогічні її доводам, пояснення про заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Судом встановлено такі обставини.

Відповідно до витягу з актового запису ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 3.03.1973 року. (а.с.51)

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4. (а.с.53)

Згідно з свідоцтвом про народження, виданого 15.11.1974 року (а.с.8), батьками ОСОБА_9 є ОСОБА_10 та ОСОБА_11.

Відповідно до актового запису від 04.05.1994 року за №799 внаслідок укладення шлюбу ОСОБА_9 присвоєно прізвище ОСОБА_5. (а.с.52)

Ухвалюючи рішення про задоволення позовної вимоги про те, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, суд обґрунтовано врахував, що факт перебування у родинних відносинах визнаний сторонами по справі у судовому засіданні, зокрема матір»ю позивачки ОСОБА_5 - ОСОБА_2, а відтак в силу ч.1ст.61ЦПК України не підлягає доказуванню.

Апеляційна скарга щодо вказаної позовної вимоги не містить жодних доводів, і тому вимога про скасування рішення цій частині є безпідставною.

Відповідно до довідки ЖБК №141 від 7.11.2014 року ОСОБА_2 повністю внесла пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 станом на листопад 1991 року. Будинок зданий в експлуатацію в 1980 році. (а.с.7)

Свідоцтвом про право власності на квартиру від 1.04.2009 року, виданим на підставі наказу управління комунальної власності від 01.04.2009 року №755-Ж-Л, зареєстрованим в Реєстрі права власності на нерухоме майно 26.08.2009 року за №28117285, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с.11,12)

Згідно зі ст.15 Закону України "Про власність" (введений в дію з 15.04.1991 року), член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Згідно зі ст.22 КпІІІС УРСР, який діяв на момент виникнення права власності на квартиру, майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 28 КпШС УРСР в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Пленум Верховного Суду України у п.6 постанови "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18.09.1987 року за №9 роз»яснив, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Враховуючи встановлені обставини щодо часу перебування у шлюбі, періоду сплати пайових внесків, і положення закону суд прийшов до правильного висновку, що квартира АДРЕСА_1 є об»єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_7, і після смерті останнього відкрилась спадщина на 1/2 частину вказаної квартири.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що спірна кватира набута ОСОБА_2 в зв»язку з її особистою участю (членством) в ЖБК №141 у м.Львові з 1980 року, виплата пайових внесків здійснювалася нею особисто, а тому остання набула права власності на квартиру з посиланням на те, що батько останньої подарував їй гроші для придбання житла, що слідує з заяви ОСОБА_12 (а.с.80), є безпідставним, так як відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України заява ОСОБА_12 не є допустимим доказом про укладення ОСОБА_2 та ОСОБА_13 договору дарування, оскільки сума паєнагромадження становить 5992 крб. (а.с.101-зворот), а для договору дарування на суму понад 500 крб. ст.244 ЦК УРСР (1963 року) встановлено вимогу нотаріального посвідчення такого договору.

Згідно з довідкою ЛКП «ДІМ» в квартирі АДРЕСА_1, у вказаній квартирі, крім ОСОБА_2, ОСОБА_4, зареєстрована позивачка по справі ОСОБА_5 з 29.04.1981 року, а також її син - ОСОБА_8 (а.с.6)

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР (в редакції від 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно з положеннями ст.548 ЦК УРСР (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина вважається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до положень ст.549 ЦК УРСР (1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно, суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_5 проживала в квартирі АДРЕСА_1, та протягом шести місяців з дня відкриття спадщини вчинила дії на вступ у володіння спадковим майном спадкодавця ОСОБА_7 - 1/6 частини вказаної квартири.

Висновок суду відповідає дослідженим доказам - показам свідків ОСОБА_5, ОСОБА_14, даним довідки з місця проживання про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5

Також суд дав правильну оцінку запереченню відповідачів за позовом ОСОБА_5 щодо її проживання у спірній квартирі, та враховуючи те, що вказане заперечення не підтверджене доказами, підставно не взяв його до уваги.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, а лише зводяться до твердження, що ОСОБА_7 з 1996 року фактично припинив шлюбні відносини з ОСОБА_2 та переїхав на проживання в с.Домажир Яворівського району, де проживав до своєї смерті в 2000 році. Однак таке твердження є безпідставним, оскільки в даному випадку визначальним є вступ у володіння майном, а не місце проживання спадкодавця.

Крім того, не може братись до уваги посилання апелянтів на рішення суду про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з 1997 до 2003 року, так як вказаним рішенням заборгованість стягнуто також і з ОСОБА_5

Згідно ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено лише у випадках, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім»ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_5 з часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_4 належить 1/6 частини спірної квартири. А відтак ст.ст. 116, 157 ЖК України, на підставі яких ОСОБА_2 подано позов, на дані правовідносини не поширюється.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_4 не є особою, що повинна відповідати по позову, оскільки жодного спору у неї з позивачкою немає, жодна позовна вимога її як відповідача не стосується, не може прийматись до уваги, так як остання, як дочка, входить до кола спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_7, і ОСОБА_5 порушено спір щодо спадкового майна, що прямо стосується прав інших спадкоємців.

Враховуючи встановлені обставини та положення закону, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 1 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: Павлишин О.Ф.

Судді: Ніткевич А.В.

Приколота Т.І.