Ухвала суду № 53256953, 02.11.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 456/615/15 Головуючий у 1 інстанції: Янів Н.М.

Провадження № 22-ц/783/5481/15 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Цяцяка Р.П.,

суддів Зверхановської Л.Д. і Шеремети Н.О.,

при секретарі Ясиновській Я.М.,

за участю Прокопюк В.Б. - представника ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит",

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит" на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство „Банк „Фінанси та Кредит" (в подальшому - „Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Стрийського міськрайонного управління юстиції Львівської області та Стрийський міський сектор ДМС України у Львівській області, в кінцевій редакції позовних вимог якого просило суд в рахунок погашення заборгованості відповідача звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме - квартиру АДРЕСА_1, належну на праві приватної власності ОСОБА_4 (в подальшому - «Квартира», «Предмет іпотеки»), шляхом визнання права власності на вказану квартиру за Банком за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Крім того, з метою вжиття заходів щодо забезпечення збереження згаданої квартири, як предмета іпотеки, передати її в управління Банку до моменту реєстрації права власності на згаданий предмет іпотеки за Банком та стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що 20.08.2007 року між Банком та відповідачем було укладено кредитний договір № 27/07-Стр про надання кредиту в сумі 41 750 дол. США під 15 % річних з кінцевим терміном повернення 19.08.2022 року. З метою забезпечення виконання зобовязань, встановлених кредитним договором, між Банком та відповідачем 21.08.2007 року був укладений іпотечний договір № 3544, згідно якого відповідач передав в іпотеку Банку у якості забезпечення виконання основного зобов'язання Квартиру. Також в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між Банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки від 20.08.2007 року, згідно якого ОСОБА_5 зобов'язувалася перед Банком відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником (ОСОБА_4) взятих на себе зобов'язань.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20.01.2014 року було змінено рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30.07.2013 року та ухвалено, що з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 підлягає до стягнення на користь Банку 451 650 грн. 50 коп., однак згадані рішення суду залишаються невиконаними, а заборгованість за кредитним договором не погашеною. Станом на 19.01.2015 року заборгованість за кредитним договором становить вже 1 784 519 грн. 44 коп. (а.с. 2-9, 203-204, 217-219).

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з самостійним позовом до Банку, в кінцевій редакції позовних вимог якого просив суд визнати недійсним з моменту його укладення договір іпотеки, укладений між ним та Банком, та припинити іпотеку та обтяження стосовно квартири, яка є предметом іпотеки.

Позовні вимоги за цим позовом обгрунтовувалися тим, що на день укладення договору іпотеки користувачем квартири був його малолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак орган опіки та піклування не надавав дозволу на укладення договору іпотеки, що вважав беззаперечною підставою для визнання договору іпотеки недійсним (а.с. 126-129, 152).

УхвалоюСтрийського міськрайонного суду Львівської області від 09 квітня 2015 року вище згадані позови об'єднано в одне провадження (а.с. 123).

Оскаржуваним рішенням позов Банку частково задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 27/07-Стр від 20 серпня 2007 року, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4, в розмірі 2 078 272 грн. 80 коп., з якої: сума строкової заборгованості за кредитом 33 019, 87 доларів США, що в еквіваленті на національну валюту (на день постановлення рішення) становить 693 589 грн. 60 коп.; сума простроченої заборгованості за кредитом 5 536, 02 долари США, що в еквіваленті на національну валюту (на день постановлення рішення) становить 116 285 грн. 31 коп.; сума строкової заборгованості по відсотках 305, 23 долари США, що в еквіваленті на національну валюту (на день постановлення рішення) становить 6 411 грн. 42 коп.; сума простроченої заборгованості за відсотками 17 657, 70 доларів США, що в еквіваленті на національну валюту (на день постановлення рішення) становить 370 899 грн. 65 коп.; пеня нарахована на суму заборгованості по тілу та відсотках по кредиту за період з 19.01.2014 року по 19.01.2015 року 891 086 грн. 90 коп., ухвалено звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 21 серпня 2007 року - на квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Ухвалено, що заборгованість погашається в частині пропорційній вартості предмета іпотеки.

Також ухвалено, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Вирішено питання судових витрат.

В решті позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_7 до Банку відмовлено (а.с. 228-231).

Дане рішення в частині відмови Банку у передачі в управління квартири, яка є предметом іпотеки, оскаржив Банк.

Апелянт просить рішення в оскаржуваній частині скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити згадану позовну вимогу, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Вважає, що судом не враховано те, що вище згадана вимога Банком заявлялася з метою збереження предмета іпотеки в належному стані, недопущення його пошкодження попередніми власниками, забезпечення належного використання нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням та для виготовлення усієї необхідної документації для здійснення державної реєстрації права власності за Банком на підставі рішення суду, в т.ч. - технічного паспорта на квартиру і проведення її оцінки.

Також вважає, що заходи щодо забезпечення збереження предмету іпотеки шляхом його передачі в управління Банку до моменту реєстрації права власності на предмет іпотеки за Банком необхідні, оскільки строки дії мораторію, встановленого Законом України „Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", не відомі (а.с. 238-240).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Банку на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Статтею 34 Закону України „Про іпотеку" встановлено, що після прийняття рішення про звернення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду (ч.1).

Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду (ч.2 ).

Статтею 6 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Як вбачається з вище наведеного, метою передачі предмет іпотеки на підставі рішення суду у управління іпотекодержателю (Банку) на період до його реалізації є отримання продукції, плодів та доходів, а також забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням.

Предметом іпотеки є квартира, цільовим призначенням якої є постійне проживання громадян (в даному випадку - відповідача та членів його сім'ї), яку законодавством заборонено використовувати для інших цілей, в т.ч. - і господарських (ст. 6 ЖК), а відтак ця квартира (до її реалізації згідно рішення суду) не може бути джерелом отримання продукції, плодів та доходів.

Крім цього, позовна заява Банку не містить умов, які Банк просить суд визначити для управління цією квартирою (як предметом іпотеки) до її реалізації згідно рішення суду (ч.1 ст. 34 Закону України „Про іпотеку").

За вище наведених обставин позовну вимогу Банку про передачу квартири в управління Банку до моменту реєстрації права власності на згаданий предмет іпотеки за Банком колегія суддів розцінює, як спосіб ухилення Банку від обмежень, які встановленіЗаконом України „Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а відтак вважає, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення цієї позовної вимоги, і тому приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу Банку слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит" відхилити та залишити рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01 липня 2015 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: