Ухвала суду № 53255639, 04.11.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №337/4818/14-ц Головуючий у 1 інстанції Мінгазов Р.В.

Провадження № 22-ц/778/5516/15 Суддя-доповідач Дзярук М.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.,

Суддів: Дзярука М.П.,

Трофимової Д.А.,

При секретарі Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 12 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, до ОСОБА_3, про визначення порядку користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_5 звернулась з позовом, який було уточнено в ході розгляду справи, до ОСОБА_3 про визначення порядку користування житловим приміщенням.

В позові зазначила, що ОСОБА_5 є власницею (прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_6) 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1. Інші частини квартири належали ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (який помер раніше ОСОБА_6). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 (друга жінка батька ОСОБА_6) померла. Поки остання була жива, ОСОБА_5 спокійно користувалася своєю частиною квартири і ніяких перешкод не мала. ОСОБА_4, як матір ОСОБА_5, облаштувала житло, тобто перевезла у квартиру речі та техніку.

ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 вчасно сплачувала комунальні послуги, а остання в свою чергу безперешкодно користувалися квартирою. Після смерті ОСОБА_7 у квартирі з'явилась якась жінка, яка представилася ОСОБА_3 та повідомила, що вона є родичкою померлої, і буде приймати спадщину. ОСОБА_4 з донькою не заперечували, але в червні 2014 року вони не змогли потрапити у квартиру, так як замки були замінені. ОСОБА_4 намагалася поговорити з ОСОБА_3, але марно, до квартири їх не пускають і користуються майном ОСОБА_5 без згоди на те.

Відповідачі скористувавшись відсутністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5, замінили замки вхідних дверей квартири, чим перешкодили їм у доступі до жилого приміщення а також порушили їх права щодо користування жилим приміщенням, яке належить ОСОБА_5 на праві власності.

На сьогоднішній час ОСОБА_5 змогла вселитись до спірного помешкання, та бажає продовжити проживати в ньому в зв'язку з чим її законний представник ОСОБА_4 просила суд виділити ОСОБА_5 у користування 1 кімнату площею 12,9 м.кв., залишивши підсобні приміщення в загальному користуванні та стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 12 серпня 2015 року позов задоволено.

Визначено порядок користування житловим приміщенням АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_5 у користування житлову кімнату площею 12,9 кв.м.,підсобні приміщення: кухню, ванну кімнату, туалет, дві кладових, коридор та лоджію - залишити у загальному користуванні.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму сплаченого судового збору в розмірі 243,60 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, при вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що наявні передбачені ст.358 ЦК України підстави для визначення порядку користування квартирою.

З таким висновком суду та застосуванням ним норм цивільного законодавства колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст.41,47 Конституції України та ст.9 ЖК України державою гарантовано право громадянина на власність та житло.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі субєкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності (володіння, користування, розпорядження) може бути обмежено чи припинено або власника може бути зобов'язано надати право користування його майном іншим особам лише у випадках і в порядку, встановленому законом. Право власності є непорушним.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

На квартиру, яка є об»єктом права власності розповсюджується такий же правовий режим. Зокрема, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право володіти, користуватися та розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Квартири, що є у приватній власності громадян, не можуть бути в них вилучено, а власника не може бути позбавлено права користування квартирою, крім випадків, установлених законодавством України. Якщо квартира є об»єктом права спільної часткової власності, то зазначені положення стосуються усіх співвласників.

За ст.358 ЦК України та п.14 постанови Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» - право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. При цьому, кожен із них має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі недосягнення співвласниками згоди про таке, спір вирішується судом за такими ж правилами. При цьому квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Окрім того, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власність.

За такого, викладені норми свідчать про те, що цивільне законодавство не забороняє вирішувати питання про визначення порядку користування квартирою між її співвласниками.

Судом встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником квартири АДРЕСА_1. Квартира складається з двох кімнат загальною площею 54,65 кв.м., у т.ч. житловою площею 29,5 кв.м. Кімнати є ізольованими та складають: одна - 12,9 кв.м., а друга 16,6 кв.м., тобто на 1/3 частину припадає 9,8 кв.м. жилої площі.

Із матеріалів справи слідує, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, яка вступила у право на спадкування 2/3 частинами спірної квартири існує конфлікт з приводу користування спірною квартирою, в зв»язку з чим позивач звернулася до суду з позовом про визначення порядку користування ним.

При цьому, на думку колегії суддів, порядок користування квартирою, який встановив суд першої інстанції, дійсно не відповідає частці сторін у власності на спірну квартиру, але враховуючи обставини даної справи, розташування житлових кімнат, загальну площу двох кімнат, які запропоновано виділити у користування позивача, відступлення від розміру житлової площі належної сторонам відповідно їхнім часткам при вказаному порядку користування не порушує прав співвласників, у тому числі і прав відповідача. До того ж, вказане не позбавляє відповідача, у такому випадку, захистити своє право у інший спосіб, що передбачений законом.

Отже, місцевий суд повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну юридичну оцінку наданим доказам і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Посилання відповідача на той факт, що на теперішній час позивач фактично у квартирі не проживає, а вона ще не набула права власності на 2/3 частину спірної квартири, не має правового значення для вирішення даного спору.

Інші доводи, приведені в апеляційних скаргах, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.

Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга також не містить.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційні скарги в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягають відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,307,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 12 серпня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: