Ухвала суду № 53243250, 29.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/1370/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кворум-Нафта» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кворум-Нафта» (далі - позивач, ТОВ «Кворум-Нафта») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001652208 від 16 квітня 2015 року, в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 1 519 166,00 грн. та штрафними санкціями в сумі 759 583,00 грн.

В обґрунтування позивач зазначив, що констатація фактів порушення з його боку податкового законодавства, ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях податкового органу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року адміністративний позов задоволений.

Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 16 квітня 2015 року № 0001652208 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму основного платежу 1 519 166,00 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 759 583,00 грн.

В апеляційній скарзі ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, представник податкового органу, просить прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представником апелянта було подано до суду апеляційної інстанції клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з тим, що вона супроводжувала дану справу в суді першої інстанції й тому бажає брати участь у суді апеляційної інстанції, але у зв'язку з необхідністю представляти інтереси ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва у іншому суді, не може прибути до судового засідання.

Колегія суддів вважає, що така причина не може бути визнана поважною, оскільки про місце, день та час апелянта було повідомлено ще у серпні 2015 року, однак представник надала перевагу участі у справі в іншому суді за повісткою, яка була отримана контролюючим органом 19 жовтня 2015 року.

Також слід зауважити, що відповідач, як орган фіскальної служби має певний штат юристів, які можуть забезпечити явку його представника.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження, у відповідності до положень п.2 ч.1 ст.197 КАС України, у зв'язку із неявкою сторін, належним чином сповіщених про день, час та місце розгляду справи.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 05 вересня 2014 року між ТОВ «ЛІВІНДЗОР» (постачальник) та позивачем (покупець) був укладений договір № 5/9 (т.1 а.с.111-112).

Предметом даного договору було зобов'язання постачальника передати у власність покупця меблеві матеріали, фурнітуру та інші товари за домовленістю сторін, а покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити оплату відповідно до умов цього договору. Асортимент, ціна, якісні та кількісні характеристики товару кожної окремої партії визначаються у видатковій накладній.

Постачальник передає у власність Покупця Товар однією або окремими партіями протягом дії цього Договору.

Постачальник повідомляє Покупця про можливість відвантаження Товару на його користь, Покупець зобов'язується прийняти Товар протягом 90 календарних днів з моменту отримання повідомлення Постачальника, яке в свою чергу є погодженням заявки Покупця.

На підтвердження факту виконання умов даного договору до матеріалів справи надано наступні первинні документи:

- видаткові накладні від 25-26, 28, 30 вересня 2014 року на загальну суму з ПДВ 9 114 999,99 грн. (т.1 а.с.144-169);

- податкові накладні від 25-26, 28, 30 вересня 2014 року на загальну суму з ПДВ 9 114 999,99 грн. (т.1 а.с.170-243).

Факт оплати за поставлений товар підтверджується виписками по рахунку (т.1 а.с.244-247).

Зберігання придбаного товару підтверджується актом передання-прийняття майна на відповідальне зберігання від 30 вересня 2014 року, відповідно до якого позивач передав придбане майно на відповідальне зберігання ТОВ «ЛІВІНДЗОР» (т.1 а.с.113-130).

ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «КВОРУМ-НАФТА» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року.

Метою цієї перевірки було встановлення на відповідність вимогам податкового законодавства проведення позивачем господарських операцій з ТОВ «КРОМАГ», ТОВ «АТАН-КРИМ», ТОВ «СЕМІКС», ТОВ «ЛІВІНДЗОР», ТОВ «Торгова компанія «Ойл Груп».

За результатами вказаної перевірки 01 квітня 2015 року складено акт № 20/14-03-22-08/32938047 (т.1 а.с.21-103, далі - Акт перевірки), у висновках якого зазначено про порушення позивачем вимог п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5 019 978,00 грн.

Також, на думку контролюючого органу, порушено п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3 323 065,00 грн..

Позивач, скориставшись правом, передбаченим підрозділом 9-2 розділу ХХ «Перехідних положень» до Податкового кодексу України 16 квітня 2015 року звернувся до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва з заявою про застосування податкового компромісу по податковим зобов'язанням з податку на прибуток та податку на додану вартість по контрагенту постачальнику ТОВ «СЕМІКС».

Податковий компроміс по господарським операціям із даним контрагентом був узгоджений та застосований по податковим зобов'язанням з податку на прибуток на суму 3 323 065,00 грн. та з податку на додану вартість на суму - 3 500 812,00 грн.

Неузгодженою залишилася сума основного платежу з податку на додану вартість в сумі 1 519 166,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 759 583,00 грн. по контрагенту ТОВ «ЛІВІНДЗОР».

Задовольняючи позовні вимоги та відповідно скасовуючи податкове повідомлення-рішення на суму донарахованого податку на додану вартість та штрафних санкцій на загальну суму - 2 278 749,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що висновки контролюючого органу про можливу безтоварність господарських операцій та порушення позивачем норм Податкового кодексу України базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. У свою чергу, як зазначив суд попередньої інстанції, позивач надав суду податкові накладні, видаткові накладні, розрахункові документи, докази зберігання та походження товару, що стосуються господарських операцій з ТОВ «Лівіндзор», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Зміст Акта перевірки свідчить про те, що ТОВ «КВОРУМ-НАФТА» порушені п. 187.1 ст.187, п.201.4, п.201.7, п. 201,10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ЛІВІНДЗОР» у жовтні - грудні 2014 року.

При цьому, контролюючий орган виходив із того, що у серпні 2014 року до ЄДР внесено запис про відсутність ТОВ «ЛІВІНДЗОР» за місцем знаходження та те, що в цьому товаристві працює незначний штат працюючих осіб, не встановлення походження цього товару та його зберігання.

Зазначені дані відповідач отримав з інформаційно-аналітичного листа ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 18 грудня 2014 року.

Водночас, такі висновки відповідача спростовуються відомостями, які вони виклали в акті перевірки (т.1 а.с.66-67).

Так, на момент укладення договору поставки, тобто на вересень 2014 року, ТОВ «ЛІВІНДЗОР» мало стан « 0» - платник податків за основним місцем обліку, не має заборгованості зі сплати податків, зборів, платежів, що контролюються ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Колегія суддів вважає правильним зауваження позивача з приводу того, що для висновку про на незначний штат працюючих та недостатню матеріально - технічну базу ТОВ «ЛІВІНДЗОР», необхідно було провести перевірку даного товариства, а не спиратися лише на аналіз наявної в органах ДФС інформації.

При цьому, що аналіз наявної в органах ДФС інформації щодо діяльності ТОВ «ЛІВІНДЗОР» свідчить про те, що дане товариство задекларувало за вересень 2014 року податкові зобов'язання в сумі - 9 789 804,00 грн.

Так, п.п.75.1.2. п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, надає право контролюючому органу перевірити в рамках документальної або фактичної перевірки оформлення трудових відносин, п.20.1.9 Податкового кодексу України надає право на проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей.

Про необґрунтованість твердження ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва про неможливість встановлення походження та зберігання товару, свідчить наступне.

На підставі наявних у справі документів судом встановлено, що ТОВ «КВОРУМ-НАФТА» під час перевірки було надано пояснення щодо зберігання придбаного товару, в яких зазначено, що придбаний товар зберігався на складі постачальника (а.с.66).

Під час перевірки позивач у листі від 18 березня 2015 року № 9760/10 зазначав, що підставою для зберігання товару на складі постачальника є пункт 2.2. Договору поставки №5/9 від 05 вересня 2014 року, відповідно до якого покупець зобов'язується прийняти товар протягом 90 днів з моменту отримання повідомлення постачальника, яке в свою чергу є погодженням заявки покупця.

Відповідно до пункту 2.3. цього ж договору відвантаження товару покупцю здійснюється за заявкою покупця.

Зберігання товару на складі ТОВ «ЛІВІНДЗОР» підтверджується договором оренди, укладеним між ТОВ «ЛІВІНДЗОР» (Орендар) та ФОП ОСОБА_3 (Орендодавець) від 01 вересня 2014 року № 01-09/14, актом приймання-передачі від 30 вересня 2014 року, листуванням між позивачем та ТОВ «ЛІВІНДЗОР» (т.1 а.с.131-134).

Відповідно до умов даного договору ТОВ «ЛІВІНДЗОР» орендує нежиле приміщення у фізичної особи ОСОБА_3, розташоване за адресою: Київська область, м. Ірпінь, АДРЕСА_1, площею 300 кв.м.

Згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, який був представлений відповідачем об'єктом нерухомого майна, що знаходиться за вказаною адресою є - паркінг для автомобілів, площею 1058 кв.м.

Посилання апелянта на те, що зберігання товару у такій значній кількості за вказаною адресою є неможливим нічим не обґрунтоване, засноване на припущеннях.

На підтвердження походження товару, який був предметом договору поставки № 5/9 від 05 вересня 2014 між ТОВ «КВОРУМ-НАФТА» та ТОВ «ЛІВІНДЗОР» позивачем надано копії інвойсів з відмітками митниці.

Інвойси, виставлені ТОВ «ЛІВІНДЗОР» та копії митних декларацій підтверджують, що товар, який був предметом поставки між ТОВ «КВОРУМ-НАФТА» та ТОВ «ЛІВІНДЗОР», був ввезений ТОВ «ЛІВІНДЗОР» на митну територію України під митним контролем.

Аналіз доводів позивача та заперечень відповідача надає підстави стверджувати про те, що вони по різному тлумачать п. 2.2. Договору поставки № 5/9 від 05 вересня 2014 року.

Так, позивач вважає, що зміст цього пункту (зобов'язання прийняти товар протягом 90 днів) дає йому право зберігати товар на складі Постачальника, а відповідач вважає, що цей термін не є умовою для зберігання товару.

Головним доводом апеляційної скарги є посилання представника податкового органу про порушення позивачем вимог п. 187.1 ст.187 та п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України, а саме, станом на дату виписки податкових накладних (25-26, 28, 30 вересня 2014 року) позивачем не було прийнято товар, не було відвантаження товару на його транспорт та придбаний товар продовжував знаходитися на складі постачальника без належних для цього правових підстав.

Правовий аналіз вищевказаних статей Податкового кодексу України свідчить про наступне.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.4 податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Апелянт вважає, що вищевикладені правові норми дають підстави вважати, що податкові накладні виписані без належних на те підстав, а тому не могли бути підставою для формування податкового кредиту.

Колегія суддів із цього приводу бажає зазначити наступне.

Згідно з підпунктами 14.1.191, пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Підпункт 14.1.202 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачає, що продаж (реалізація) товарів це - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Таким чином, визначальною умовою операції з постачання є перехід права власності на товари/послуги.

Із Договору поставки № 5/9 від 05 вересня 2014 року вбачається, що право власності у ТОВ «КВОРУМ-НАФТА» виникає з моменту передачі товару. Товар може бути переданий позивачу автомобільним транспортом на умовах EXW - склад постачальника.

Інкотермс - офіційні правила Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів.

В Україні Інкотермс було впроваджено Указом Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» (1994 рік).

Інкотермс поширюються виключно на відносини між продавцями та покупцями в рамках договору купівлі-продажу в чітко визначених аспектах, тобто Інкотермс відноситься до договору купівлі-продажу, а не до договору перевезення, страхування та фінансування.

Термін EXW (франко-завод) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Із видаткових накладних (т.1 а.с.144-169) вбачається, що товар був отриманий покупцем за адресою постачальника в період із 25 по 30 вересня 2014 року, в той же період були виписані і податкові накладні.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтвердженні податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Кодексу) чи не підтвердженні митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При цьому, законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій, достовірність документів податкового обліку.

Колегія суддів вважає, що за змістом наведених норм право платника податків на включення суми ПДВ до податкового кредиту, яка у подальшому приймає участь у визначенні суми бюджетного відшкодування, обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 ПК), суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ствердження апелянта про те, що позивачем не було доведено використання придбаного товару у власній господарський діяльності або його подальшої реалізації, спростовується наступним.

Із акта перевірки слідує (т.1 а.с.26-27), що із ТОВ «КВОРУМ-НАФТА» виділено нову юридичну особу - ТОВ «ПЕТРОЛ АЛЬЯНС», якої сформовано статутний капітал у розмірі 500 грн. за рахунок зменшення статутного капіталу ТОВ «КВОРУМ-НАФТА».

Про це свідчить Протокол загальних зборів учасників ТОВ «КВОРУМ-НАФТА» від 03 листопада 2014 року, де прийнято рішення зменшити статутний капітал ТОВ «КВОРУМ-НАФТА» та передати за розподільчим балансом на нову юридичну особу частини активів і пасивів.

У ході проведення перевірки контролюючому органу було надано акт приймання - передачі майна від 05 листопада 2014 року на загальну суму 14 629 087,06 грн.

У зазначеному акті відображено передачу товарно-матеріальних цінностей, в тому числі і товару, який був придбаний у ТОВ «ЛІВІНДЗОР».

Також предметом дослідження даної перевірки був і розподільчий баланс, відповідно до якого, ТОВ «КВОРУМ-НАФТА» передає ТОВ «ПЕТРОЛ АЛЬЯНС», у тому числі і товарно-матеріальні цінності, придбані у ТОВ «ЛІВІНДЗОР».

Відповідно до частин 1 та 2 ст.109 Цивільного Кодексу виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Після прийняття рішення про виділ, учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.

Із матеріалів справи вбачається (т.1 а.с.26 об.), що ТОВ «ПЕТРОЛ АЛЬЯНС» зареєстроване 05 листопада 2014 року, має свідоцтво про державну реєстрацію, перебуває на обліку в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, стан підприємства - платник податків за основним місцем обліку.

Будь-яких зауважень до акту приймання передачі товарів або до розподільчого балансу, які були підписані посадовими особами ТОВ «КВОРУМ-НАФТА» та ТОВ «ПЕТРОЛ АЛЬЯНС» з боку ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва в процесі перевірки не було.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судом першої інстанції на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кворум-Нафта» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова