Ухвала суду № 53242336, 03.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19204/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Безручко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної фінансової інспекції в м. Києві до Київського міського центру крові про перерахування коштів, стягнення та повернення збитків, вчинення певних дій, за апеляційною скаргою Державної фінансової інспекції в м. Києві на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

Державна фінансова інспекція в м. Києві звернулася у суд із позовом до Київського міського центру крові, в якому просила прийняти рішення щодо:

- перерахування відповідачем отриманих надходжень від наданих послуг в дохід відповідного бюджету в сумі 1 021 912,49 грн;

- стягнення відповідачем збитків у сумі 40 292,62 грн;

- проведення відповідачем звірки взаєморозрахунків з державними цільовими фондами в частині зменшення перерахованих внесків (або зарахування в рахунок майбутніх платежів) у сумі 124 612,31 грн;

- стягнення та повернення відповідачем до відповідного бюджету збитків у сумі 20 819,23 грн;

- стягнення відповідачем збитків у сумі 86 402,28 грн;

- стягнення з відповідача в доході відповідного бюджету суми 44 100,00 грн;

- приведення відповідачем у відповідність до вимог чинного законодавства штатного розпису установи та забезпечення зменшення асигнувань або внесення відповідних змін до бюджетного запиту на 2016 рік на суму 239 284,76 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом.

Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін, з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом органу державного фінансового контролю, місцевий суд виходив із того, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Даний позов пред'явлено органом державного фінансового контролю - Державною фінансовою інспекцією в м. Києві до підконтрольної установи - Київського міського центру крові у зв'язку із тим, що останньою не забезпечено виконання вимог Інспекції, викладених у листі від 03 квітня 2015 року №26-05-14-14/3347, який було надіслано Установі за результатами ревізії її фінансово-господарської діяльності.

Приписами пунктів 7, 8, 10, 13 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надано наступні права:

- пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства

- порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства;

- звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;

- при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Зазначені вимоги спрямовані на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині є обов'язковими до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Так, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналогічна правова позиція щодо меж компетенції органу державного фінансового контролю неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року, від 21 квітня 2015 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14, № 21-96а15).

Обговорюючи питання щодо юрисдикції даного спору, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини першої та пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Суб'єктом владних повноважень, за визначенням цього Кодексу, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу).

Із аналізу наведених процесуальних норм випливає, що для віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду визначальними є його публічно-правових характер та суб'єктний склад спірних правовідносин.

Проаналізувавши правовий зміст даного позову, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги органу державного фінансового контролю заявлені з метою відшкодування збитків, завданих державі внаслідок дій підконтрольної установи (її посадових осіб), які цей орган вважає порушенням бюджетного, трудового та іншого законодавства, в тому числі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Так, заявник у позові вказує на виявлені збитки та їх розмір.

Відшкодування шкоди є формою цивільно-правової відповідальності та інститутом приватного права.

Так, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно положень частин першої - другої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Правилами статті 22 цього Кодексу передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, питання відшкодування матеріальної шкоди (збитків), яка, на думку позивача, завдана державі діями підконтрольної установи (не суб'єкта владних повноважень), носить приватноправовий зміст, а тому не може розглядатись та вирішуватись у порядку адміністративного судочинства. Такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства (в залежності від суб'єктного складу сторін).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відкриття провадження в адміністративній справі за даним позовом.

Доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли би призвести до неправильного вирішення відповідного питання.

Тому, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувану ухвалу слід залишити без змін на підставі ст. ст. 199 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.

Як убачається із матеріалів справи, при поданні апеляційної скарги позивачем не було надано доказів сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року скаржнику відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення апеляційним судом.

Оскільки станом на момент вирішення справи доказів відповідної сплати судового збору апелянтом суду не надано, керуючись положеннями статей 88, 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1 мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому скарга подається до суду, що дорівнює 1218,00 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 94, 160, 195, 196, 199, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з Державної фінансової інспекції в м. Києві (і.к. 03741091, адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, 18; реквізити платника: р/р 35214001000038, УДК в м. Києві МФО 820019) до Державного бюджету України (р/р 31211206781007, отримувач УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва, банк отримувача ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) гривень, 00 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 06 листопада 2015 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Пилипенко О.Є.