Ухвала суду № 53242335, 03.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10294/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Колесника В.А.,

представника відповідача - Гайдая В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт ділових подорожей» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт ділових подорожей» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.12.2014 №0017062201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Протекшн ЛТД».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Протекшн ЛТД» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, за підсумками якої складно акт від 21.11.2014 №1681/26-59-22-01/32553602 та виявлено порушення п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за липень 2014 року, на суму 147 499,00 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.12.2014 №0017062201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з указаного податку в загальному розмірі на 221 249,00 грн, з них 147 499,00 грн - за основним платежем, 73 750,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням контролюючого органу, а також результатами його адміністративного оскарження до Головного управління ДФС у м. Києві та Державної фіскальної служби України, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Протекшн ЛТД» за договором про надання послуг у липні 2014 року, які ґрунтуються на аналізі відомостей, які містяться в АІС «Податковий блок» щодо контрагента позивача. Так, в акті податкової перевірки відповідачем зазначено, що стан платника - ТОВ «Протекшн ЛТД» - 8 (до ЄДР внесено запит про відсутність за місцезнаходженням), його свідоцтво платника ПДВ анульоване 10.10.2014, до видів діяльності за КВЕД належить інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, кількість працюючих - 1 особа. Разом з тим, відповідач зазначає, що податкова декларація цього підприємства з ПДВ за липень 2014 року визнана територіальною податковою інспекцією неподатковою, у зв'язку із чим між податковими зобов'язаннями останнього та податковим кредитом позивача існує розбіжність у сумі 147 498,65 грн. На основі чого, контролюючий орган дійшов висновку про те, що ТОВ «Протекшн ЛТД» має наступні ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а саме: відсутній рух активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції, фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, в тому числі кваліфікований персонал, основні фонди. Крім того, відповідач стверджує про неможливість здійснення контрагентом операцій з надання послуг однією особою одночасно у різних місцевостях України.

На основі зазначеного відповідач дійшов висновку, що позивачем протиправно сформовано податковий кредит внаслідок відносин із ТОВ «Протекшн ЛТД» у липні 2014 року.

На спростування таких доводів позивачем до податкової перевірки надавались копії документів, які складались між ним та зазначеним контрагентом при здійсненні спірних господарських операцій. Однак, відповідачем такі не було враховано, зважаючи на вищевикладені міркування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням цього Кодексу, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що в період, який підлягав податковій перевірці, позивач, як замовник, мав фінансово-господарські операції з ТОВ «Протекшн ЛТД» (виконавець) на підставі договору про обслуговування від 01.07.2014 № 01/07-14, предметом якого був обов'язок виконавця надати послуги з організації заходів замовника (корпоративні зустрічі, тренінги, конференції). Натомість, позивач зобов'язувався прийняти та оплатити ці послуги. Дані послуги, відповідно до умов договору, включають підготовку заходу, зустріч та розміщення в готелях його учасників, оренду приміщення, обслуговування та проведення заходу. При цьому, договором передбачено, що до виконання своїх зобов'язань виконавець може залучати третіх осіб.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано суду копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжних доручень, які підтверджують оплату їх вартості, а також виписаних контрагентом за фактом поставки послуг податкових накладних.

Із указаних документів убачається, що контрагентом надано позивачу послуги з організації та проведення різних заходів, конференцій, нарад, сесій, круглих столів тощо на теми, пов'язані, зокрема, з фармацевтичною діяльністю та діяльністю у сфері аграрного сектору економіки.

Колегія суддів зважає на те, що контролюючим органом не висловлено жодних зауважень до змісту наданих до перевірки та до суду первинних документів, складання яких опосередковувало спірні господарські операції, в тому числі їх відповідності вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Так само, відповідачем не заперечується відповідність наданих позивачем податкових накладних приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Обговорюючи реальність спірних господарських операцій, колегія суддів зауважує, що відповідно до статуту, копія якого наявна у матеріалах справи, діяльність позивача пов'язана, зокрема, з організацією і проведенням конференцій, конгресів, зустрічей та інших подій. Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців слідує, що до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, організування конгресів і торговельних виставок.

Як убачається із матеріалів справи, в рамках указаної господарської діяльності, позивач надає послуги по проведенню та організації заходів, прес-конференцій, семінарів (фармацевтичні, офтальмологічні, представницькі тощо) для замовників, в тому числі наступних суб'єктів господарювання: ТОВ «СК Джонсон», ПАТ «Фармацевтична компанія «Дарниця», ТОВ «Лабораторія Касперського Україна», ТОВ «Сингента», ТОВ «Симпозіум» та інших.

Із пояснень позивача слідує, що оскільки відповідні заходи проводяться в різних містах України, він залучає до роботи по організації інших суб'єктів господарювання, які здійснюють організацію заходів безпосередньо в місці проведення.

Як убачається із матеріалів справи, ТОВ «Протекшн ЛТД» організував заходи в різних містах України, в тому числі у містах Києві, Вишгороді, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Херсоні, Запоріжжі.

Зазначені послуги замовлялись позивачем з метою виконання власних зобов'язань за угодами з ТОВ «СК Джонсон», ПАТ «Фармацевтична компанія «Дарниця», ТОВ «Лабораторія Касперського Україна», ТОВ «Сингента», ТОВ «Симпозіум», пр-во «Оракл Недерланд Б.В.» та іншими підприємствами. На підтвердження чого, позивачем надано копії відповідних договорів, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), фотоматеріали та банківські виписки, що підтверджують розрахунки із замовниками.

Отже, спірні господарські операції підтверджуються документально, узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльністю та обумовлені діловою метою.

Матеріалами справи підтверджується, що на час здійснення вищевказаних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому мав право виписувати податкові накладні на кожну поставку послуг.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах, були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Також, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, не вчиняв фактичних дій, спрямованих на їх виконання або не мав можливості залучити до виконання третіх осіб.

Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Натомість, висновки відповідача про відсутність здійснення реальних господарських операцій з контрагентом ґрунтуються лише на аналізі відомостей, які містяться в інформаційній базі контролюючого органу та не мають жодного документального підтвердження.

Посилання відповідача на відомості з АІС «Податковий блок» про те, що свідоцтво платника ПДВ контрагента позивача анульоване 10.10.2014, відхиляється судом, оскільки ця обставина не впливає на правосуб'єктність ТОВ «Протекшн ЛТД» під час складання та виписування податкових накладних у липні 2014 року.

Твердження контролюючого органу про неможливість здійснення вказаним підприємством господарської діяльності у задекларованих обсягах через відсутність кваліфікованого персоналу у штаті не доводить неможливості залучення останнім до виконання зобов'язань за договором з позивачем інших господарюючих суб'єктів, що прямо передбачено умовами договору.

Також, колегія суддів зазначає, що наявність чи відсутність у платника податків основних фондів, в тому числі нерухомого майна чи транспортних засобів жодним чином не впливає на можливість надання ним послуг з організації заходів, круглих столів тощо.

Із матеріалів податкової перевірки позивача випливає, що ТОВ «Протекшн ЛТД» подавало податкову декларацію з ПДВ за липень 2014 року з відповідними показниками щодо взаємовідносин з позивачем. Однак, податкова декларація цього платника не визнана контролюючим органом податковою звітністю.

З огляду на що, колегія суддів наголошує, що порушення окремим платником податків правил подання податкової звітності не може бути правомірною причиною застосування негативних наслідків до його контрагента, зокрема, шляхом позбавлення останнього права на формування податкового кредиту. Чинне законодавство не ставить у залежність відповідне право платника від стану обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів.

Так, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань та за недотримання ним податкового законодавства, оскільки не наділений повноваженнями податкового контролю. Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання першим незаконної податкової вигоди, він не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу свого рішення, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо його протиправності, внаслідок чого таке підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого суду та не свідчать про порушення цим судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін на підставі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.

Як убачається із матеріалів справи, при поданні апеляційної скарги відповідачем не було надано доказів сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року скаржнику відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення апеляційним судом.

Оскільки станом на момент вирішення справи доказів відповідної сплати судового збору апелянтом суду не надано, керуючись положеннями статей 88, 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 110% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. За подання цього позову підлягала сплаті сума судового збору в розмірі 4424,98 грн.

Отже, розмір судового збору за подання даної апеляційної скарги становить 4867,48 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 94, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (і.к. 39561761, адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26) до Державного бюджету України (р/р 31211206781007, отримувач УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва, банк отримувача ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4867 (чотири тисячі вісімсот шістдесят сім) гривень, 48 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 06 листопада 2015 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.