Ухвала суду № 53222106, 06.10.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/758/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2067/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Грещук Р.П.

Суддя-доповідач Пнівчук О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Мелінишин Г.П., Соколовського В.М.

секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Надвірнянського районного суду від 28 липня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_3 у листопаді 2012 року позичив у неї 2750 євро, які зобов'язувався повернути до грудня 2013 року, однак в зазначений строк борг не повернув, тому просила вказану суму боргу стягнути з відповідача.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 28 липня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2100 євро (47879 грн. 40 коп.) заборгованості за договором позики, а також 200 грн. витрат на правову допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом вимог процесуального та матеріального права.

Вказав, що у судовому засіданні суду першої інстанції він визнав позов тільки частково, вказавши, що дійсно позичив у ОСОБА_2 5000 євро і повернув їй кошти в розмірі 4900 євро. Решту 100 євро зобов'язався віддати у найкоротший термін. Розписок про повернення позичених коштів позивач не давала.

Апелянт вважає, що заявлена сума боргу у розмірі 2750 євро є надуманою.

Суд першої інстанції належним чином не встановив фактичних обставин справи, не дослідив доказів та необґрунтовано не задовольнив клопотання про обов'язкову присутність ОСОБА_2 у судовому засіданні, а також щодо виклику свідків, які могли б підтвердити факт повернення коштів позивачеві.

Просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги з наведених в ній мотивів, позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилася, направила суду заяву в якій просила розглянути справу в її відсутності.

Вислухавши доповідача, пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач не спростовував факт отримання ним від позивача коштів за договором позики в сумі 2750 Євро та не надав суду доказів повернення боргу в повному обсязі.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст.10,59,60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Із матеріалів справи вбачається що згідно розписки від 09 листопада 2012 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 2750 євро, які зобов'язався повернути до 30 грудня 2013 року (а.с.5).

Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 04.05.2015 року впродовж 2013-2014 років ОСОБА_3 повернув їй 650 євро. (а.с.32-33).

Факт написання розписки та отримання суми позики сторони визнали у судовому засіданні.

В силу дії ч.1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню не підлягають.

Згідно ст.ст.526, 1049 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

ОСОБА_3, посилаючись на те, що його борг перед ОСОБА_2 складає 100 Євро, а не 2100 Євро, не представив належних доказів повернення всієї суми боргу.

Посилання апелянта на те, що позивач отримала фактично весь борг, однак не написала розписки про це - не заслуговують на увагу, оскільки сам відповідач на підтвердження часткового повернення позики представив суду ряд розписок позивача ОСОБА_2 за період 2013-2014 років про отримання нею коштів за договором позики, так в останній розписці від 29.11.2014 року вона підтвердила отримання нею від ОСОБА_3 боргу в сумі 100 євро та вказала, що залишок боргу становить 2100 євро (а.с.26).

Необґрунтованими є також доводи апелянта про те, суд за його клопотанням не допитав свідків, які могли б підтвердили фактичне повернення позики позивачу, оскільки факт повернення коштів за договором позики не може бути підтверджений показаннями свідків.

Рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Надвірнянського районного суду від 28 липня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: О.В. Пнівчук

Судді: Г.П. Мелінишин

В.М. Соколовський