Рішення № 53206661, 04.11.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 165/2676/14-ц Провадження № 22-ц/773/1542/15 Головуючий у 1 інстанції: Свередюк А.В. Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.,

при секретарі - Концевич Я.О.,

з участю представника позивача Сороки В.Г., представника відповідача і третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» до ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Волинська фабрика гофротари», про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» про визнання припиненим договору іпотеки за апеляційними скаргами позивача ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» та відповідача ОСОБА_5 на рішення Нововолинського міського суду від 11 вересня 2015 року,

встановила:

У листопаді 2014 року ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 квітня 2010 року між Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) «Кредобанк», правонаступником якого відповідно до договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги та прав за забезпечувальними документами № 01 від 25 березня 2014 року є ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал», та ТОВ «Волинська фабрика гофротари» було укладено кредитний договір № 02/10, за яким банк надав позичальнику кредит в розмірі 35000000 грн. на погашення кредитної заборгованості та несплачених відсотків за іншими кредитними договорами зі сплатою 16 % річних строком до 24 квітня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 05 грудня 2011 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, за яким відповідач передав в іпотеку нерухоме майно, належне йому на праві приватної власності, а саме: п'ятикімнатну квартиру НОМЕР_2 у двох рівнях загальною площею 104,8 кв. м., житловою площею 58,9 кв. м., розташовану на 5-му та 6-му поверхах 9-ти поверхового цегляного будинку АДРЕСА_1 Заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами в сумі 376720 грн.

В обумовлений кредитним договором строк ТОВ «Волинська фабрика гофротари» заборгованість не повернуло.

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Львівській торгово-промисловій палаті від 04 жовтня 2013 року стягнуто з позичальника на користь банку 40714921,54 грн. заборгованості за кредитним договором № 02/10 від 27 квітня 2010 року.

Станом на 15 жовтня 2014 року вказане рішення Третейського суду не виконано.

Враховуючи викладене, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на відповідний вид нерухомого майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, та стягнути з ОСОБА_5 витрати по сплаті судового збору.

13 лютого 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» про визнання припиненим договору іпотеки, посилаючи на те, що між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Волинська фабрика гофротари» 26 червня 2012 року було укладено додаткову угоду № 4 до кредитного договору, якою встановлено нову відсоткову ставку за користування кредитними коштами в розмірі 18,9 % річних, та погоджено нові терміни повернення кредиту і відсотків. Вважає, що такі зміни мали бути здійснені тільки після державної реєстрації відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, чого зроблено не було.

Договором іпотеки не передбачалося можливості збільшення вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору, без згоди іпотекодавця.

Тому просив визнати договір іпотеки від 05 грудня 2011 року припиненим, визнати припиненим іпотечне обтяження майна за цим договором та стягнути з відповідача на його користь сплачений судовий збір.

Рішенням Нововолинського міського суду від 11 вересня 2015 року первісний позов задоволено.

Постановлено в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Волинська фабрика гофротари» за кредитним договором № 02/10 від 27 квітня 2010 року в розмірі 40714921 грн. 54 коп., що складається з 30326531 грн. 31 коп. - прострочена заборгованість за кредитом, 9081168 грн. 04 коп. - нараховані проценти, 1236529 грн. 41 коп. - прострочена заборгованість по процентах за користування кредитними коштами, 500 грн. - прострочена комісія за адміністрування кредиту, 25 грн. 21 коп. - пеня по простроченій комісії за адміністрування кредиту, 34292 грн. 50 коп. - пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, 35875 грн. 07 коп. - пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 05 грудня 2011 року, реєстровий номер 5241, укладеним між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_5 (договір факторингу із відступленням прав вимоги за кредитним договором та прав за забезпечувальними документами № 1 від 25 березня 2014 року укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» та ПАТ «Кредобанк»): п'ятикімнатну квартиру НОМЕР_2 у двох рівнях, квартира розташована на 5 та 6 поверхах 9-ти поверхового цегляного будинку, загальною площею 104,8 кв. м., житловою площею 58,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на праві власності, шляхом надання ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» права продажу вказаної квартири від імені її власника ОСОБА_6 будь-якій особі-покупцеві.

Встановити початкову ціну квартири АДРЕСА_1 на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» 243 грн. 60 коп. сплаченого судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» про визнання припиненим договору іпотеки відмовити.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» просить змінити рішення суду в частині процедури продажу предмета іпотеки, посилаючись на те, що суд необґрунтовано змінив позовні вимоги в цій частині.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 просить рішення скасувати, в первісному позові відмовити повністю, а зустрічний позов задовольнити, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В запереченні на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 позивач ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» просить відхилити вказану апеляційну скаргу, зазначаючи про її безпідставність.

Апеляційна скарга позивача ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача ОСОБА_5 - відхиленню з таких мотивів.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 27 квітня 2010 року між ТОВ «Волинська фабрика гофротари» та ПАТ «Кредобанк» було укладено кредитний договір № 02/10, за яким позичальнику на погашення кредитної заборгованості та несплачених відсотків за кредитними договорами № 133/07 від 05 жовтня 2007 року, № 134/07 від 05 жовтня 2007 року, № 110 від 12 квітня 2007 року, № 05/09 від 07 квітня 2009 року, № 06/08 від 31 січня 2008 року, № 07/08 від 31 січня 2008 року, № 41/08 від 18 червня 2008 року було надано кредит в розмірі 35000000 грн., проте не більше 17024763,50 грн. + гривневий еквівалент 877,828,89 євро та 449567,52 доларів США і несплачені відсотки, які будуть нараховані до дня видачі кредиту по курсу МВРУ, зі строком погашення до 24 квітня 2015 року, зі сплатою 16 % річних. Позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту щомісячними платежами у розмірах згідно з графіками (т. 1, а. с. 13-23).

Додатковою угодою № 2 від 29 листопада 2011 року процентну ставку за кредитним договором зменшено до 14,9 % річних (т. 1, а. с. 25-32), а додатковою угодою № 4 від 26 червня 2012 року - збільшено до 18,9 % річних з 01 січня 2013 року до закінчення терміну кредитування (т. 1, а. с. 34-37).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтями 1048, 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до умов договору.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором рішенням постійно діючого Третейського суду при Львівській торгово-промисловій палаті від 04 жовтня 2013 року у третейській справі за позовом ПАТ «Кредобанк» до ТОВ «Волинська фабрика гофротари» та інших відповідачів постановлено стягнути з ТОВ «Волинська фабрика гофротари» на користь ПАТ «Кредобанк» 40714921,54 грн. заборгованості за кредитним договором № 02/10 від 27 квітня 2010 року, з них: 30326531,31 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 9081168,04 грн. - нараховані проценти, 1236529,41 грн. - прострочена заборгованість по процентах за користування кредитними коштами, 500 грн. - прострочена комісія за адміністрування кредиту, 25,21 грн. - пеня по простроченій комісії за адміністрування кредиту, 34292,50 грн. - пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, 35875,07 грн. - пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту (т. 1, а. с. 38-47).

ТОВ «Волинська фабрика гофротари» вказане рішення третейського суду не виконало.

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом. Іпотека виникає на підставі, зокрема, договору. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 02/10 від 27 квітня 2010 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки від 05 грудня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Пасюк Л.О., зареєстрований в реєстрі за № 5241. За цим договором іпотекодавцем передано в іпотеку банку п'ятикімнатну квартиру НОМЕР_2 у двох рівнях загальною площею 104,8 кв. м., житловою площею 58,9 кв. м., розташовану на 5-му та 6-му поверхах 9-ти поверхового цегляного будинку АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_5 на праві приватної власності (т. 1, а. с.7-12).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Пунктом 1.1 договору іпотеки передбачено, що цей договір забезпечує виконання зобов'язань ТОВ «Волинська фабрика гофротари» та вимог іпотекодержателя за кредитним договором № 02/10 від 27 квітня 2010 року, який укладено між позичальником та іпотекодержателем, а також усіх додаткових договорів до нього, які укладені та можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

За змістом ч. 1 ст. 33 цього Закону та ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з п. 3.1.4 договору іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим договором іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до розділу 5 цього договору та за рахунок вирученої суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи суму кредиту, сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов'язаних з реалізацією предмета іпотеки.

Пунктом 5.1 Договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо у момент настання терміну виконання зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлені кредитним договором терміни суми кредиту та/або при несплаті або частковій несплаті суми відсотків, комісій, неустойки (пені, штрафних санкцій).

Оскільки ТОВ «Волинська фабрика гофротари» не виконало умови кредитного договору і не сплатило заборгованість, з рахуванням вищенаведених положень законодавства та умов договору іпотеки в іпотекодержателя виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

25 березня 2014 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» було укладено договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитним договором та прав за забезпечувальними документами № 1, за яким банк відступив товариству у повному обсязі права вимоги за кредитним договором № 02/10 від 27 квітня 2010 року, укладеним між банком і позичальником, з усіма наступними змінами і доповненнями, та права за забезпечувальними документами, в тому числі за договором іпотеки від 05 грудня 2011 року, укладеним між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 81-96).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 та ч. 1 ст. 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

26 березня 2014 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» було укладено договір відступлення прав за забезпечувальними документами, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяком М.І., за яким ПАТ «Кредобанк» відступило, а ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» прийняло право вимоги, зокрема, за договором іпотеки, укладеним між ПАТ «Кредобанк» та відповідачем ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 48-54).

Таким чином, у встановленому законом порядку до нового кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» перейшли права вимоги первісного кредитора ПАТ «Кредобанк», в тому числі за вищезгаданим договором іпотеки.

02 квітня 2014 року ПАТ «Кредобанк» направило ОСОБА_5 повідомлення про здійснення відступлення прав за № 27-4219/14 (т. 1, а. с. 55-57).

26 травня 2014 року ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» направило ОСОБА_5 повідомлення про перехід прав кредитора від ПАТ «Кредобанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» та необхідність виконання зобов'язань на користь нового кредитора за № № 51, 52 (т. 1, а. с. 58-62).

Виходячи з викладеного, давши вірну оцінку обставинам справи, суд обґрунтовано задовольнив первісний позов і звернув стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, змінивши спосіб звернення стягнення, суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 9 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Пунктом 5.3 укладеного між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_5 договору іпотеки від 05 грудня 2011 року передбачено, що іпотекодержатель у разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки на власний розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, або у позасудовому порядку продає від свого імені предмет іпотеки чи приймає предмет іпотеки у свою власність (т. 1, а. с. 7-12).

У позовній заяві ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» просило звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (т. 1, а. с. 1-5). Протягом усього часу розгляду справи позивач за первісним позовом не змінював своїх вимог.

За таких обставин зміна судом способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання іпотекодержателю права його продажу будь-якій особі-покупцеві (ст. 38 Закону України «Про іпотеку») без наведення у рішенні будь-яких мотивів такої зміни є незаконною.

Оскільки рішення суду в означеній частині постановлено з порушенням вищенаведених норм матеріального і процесуального права, його слід змінити у відповідності зі ст. 309 ЦПК України, зазначивши у резолютивній частині рішення спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, про який просив іпотекодержатель.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 39 Закону «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. ст. 38, 39 Закону «Про іпотеку», встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 травня 2015 року № 6-61 цс 15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні відповідних норм права.

Частиною 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Пунктом 1.6 договору іпотеки від 05 грудня 2011 року іпотекодавець та іпотекодержатель узгодили заставну вартість предмета іпотеки в сумі 376720 грн. (т. 1, а. с. 7-12).

Тому, виходячи з вищенаведених обставин справи та положень законодавства, резолютивну частину рішення слід доповнити вказівкою про грошове вираження початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації у вказаній сумі, встановленій за згодою сторін договору іпотеки.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

Згідно з роз'ясненнями, даними у п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Частиною 2 ст. 43 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.

Згідно з п. 3.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року № 68/5, спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою та інші відомості, передбачені Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 № 74/5, зареєстрованим в Мін'юсті України 15.12.99 за № 865/4158 (із змінами і доповненнями).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок про те, що оскільки реалізація предмета іпотеки на прилюдних торгах здійснюється в межах процедури виконавчого провадження, то незалежно від зазначеної у рішенні суду початкової ціни реалізації предмета іпотеки, в обов'язки державного виконавця входить визначення такої ціни за вказаною вище процедурою. При цьому майно передається на реалізацію за початковою ціною, визначеною саме державним виконавцем, а не рішенням суду.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 ні у позовній заяві, ні у доданих до неї документах не наведено жодного належного та допустимого доказу щодо визнання договору іпотеки від 05 грудня 2011 року припиненим.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи і вимогам законодавства.

Доводи зустрічної позовної заяви, як і доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 зводяться до того, що додатковою угодою № 4 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Волинська фабрика гофротари» від 26 червня 2012 року було встановлено нову відсоткову ставку за користування кредитними коштами в розмірі 18,9 % річних та погоджено нові терміни повернення кредиту і відсотків, такі зміни мали бути здійснені тільки після державної реєстрації відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, чого зроблено не було, а також, що договором іпотеки не передбачалося можливості збільшення вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору, без згоди іпотекодавця. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_5 додатково зазначив, що позивач за первісним позовом не надав суду доказів на підтвердження факту одержання ним повідомлень ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» від 26 травня 2014 року №№ 51, 52 про перехід прав кредитора від ПАТ «Кредобанк» до цього товариства (а. с. 58-62). Ні ці повідомлення, ні надіслане йому повідомлення ПАТ «Кредобанк» від 02 квітня 2014 року (а. с. 55-56) не містять визначеної грошової вимоги, яка підлягає виконанню, а тому його обов'язок щодо здійснення платежу на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» не настав, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення первісного позову.

Однак такі доводи є безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про іпотеку» зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Після видачі заставної зміни і доповнення до іпотечного договору і договору, яким обумовлене основне зобов'язання, можуть вноситися лише після анулювання заставної і видачі нової заставної в порядку, встановленому частиною четвертою статті 20 цього Закону. Будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою. У разі коригування графіка виконання основного зобов'язання у зв'язку з його частковим достроковим погашенням анулювання заставної і видача нової заставної не є обов'язковими.

За змістом наведених правових норм до моменту внесення змін в іпотечний договір та реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою розмір відповідальності іпотекодавця обмежується визначеним у договорі іпотеки. При цьому невнесення відповідних змін в іпотечний договір у зв'язку із змінами до кредитного договору не означає припинення іпотеки. Законодавство не пов'язує припинення іпотеки зі зміною основного зобов'язання.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про іпотеку» підставами припинення іпотеки є: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; інші підстави, передбачені цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Жодної з наведених підстав ОСОБА_5 не довів.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 23 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України «Про заставу», статей 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Отже правові норми, що регулюють поруку, не можуть застосовуватися до договору іпотеки, а підвищення процентної ставки за кредитним договором не звільняє від виконання своїх зобов'язань іпотекодавця, оскільки останній відповідає за виконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Пунктом 6.6 договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитним договором та прав за забезпечувальними документами № 1 від 25 березня 2014 року передбачено, що протягом п'яти робочих днів з дня переходу прав вимоги від ПАТ «Кредобанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» (а якщо законодавством України та/або кредитним договором, забезпечувальними документами передбачено інші строки, - в такі інші строки) банк зобов'язується надіслати за власний рахунок позичальнику та кожній стороні забезпечення письмове повідомлення про здійснення відступлення прав вимоги згідно з цим договором у частині, що стосується відповідної особи (т. 1, а. с. 81-96).

Згідно з п. 4.1.2 договору відступлення прав за забезпечувальними документами від 26 березня 2014 року протягом п'яти робочих днів з дня переходу від цедента (ПАТ «Кредобанк») до цесіонарія (ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал») прав за забезпечувальними документами (а якщо законодавством України та/або забезпечувальними документами передбачено інші строки, - в такі інші строки) цедент зобов'язаний надіслати за власний рахунок заставодавцю письмове повідомлення про здійснення відступлення прав за забезпечувальними документами згідно з цим договором (т. 1, а. с. 48-54).

Вказаними договорами не передбачено обов'язку надіслання повідомлень ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал».

Як зазначалося вище, 02 квітня 2014 року ПАТ «Кредобанк» направило ОСОБА_5 повідомлення за № 27-4219/14 про здійснення відступлення прав вимоги, в тому числі за договором іпотеки від 05 грудня 2011 року між банком і ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 55-56). Дане повідомлення було отримано відповідачем 20 квітня 2014 року, що підтверджується відповідною відміткою працівника служби поштового зв'язку у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 57). Факт отримання цього повідомлення ОСОБА_5 підтвердив у судовому засіданні апеляційного суду його представник ОСОБА_3

Крім того, неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги фактору не є перешкодою для реалізації права фактора звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України.

За змістом ст. 1082 ЦК України боржник, який не отримав повідомлення про передачу прав вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору, і таке виконання зобов'язання є належним.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що повідомлення ПАТ «Кредобанк» від 02 квітня 2014 року (т. 1, а. с. 55-56) та повідомлення ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» про перехід прав кредитора та необхідність виконання зобов'язань на користь нового кредитора від 26 травня 2014 року (т. 1, а. с. 58-62) не містять визначеної грошової вимоги, яка підлягає виконанню.

По-перше, договір іпотеки є забезпечувальним зобов'язанням, за яким іпотекодержатель не вправі пред'явити іпотекодавцю грошову вимогу, а може вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки, вартістю якого обмежується відповідальність іпотекодавця за виконання боржником основного зобов'язання.

По-друге, як зазначалося раніше, навіть у випадку неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги фактору дана обставина не є перешкодою для захисту в судовому порядку порушених прав фактора.

По-третє, у згаданих повідомленнях ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» на ім'я ОСОБА_5 зазначено, що всі платежі в розмірах та на умовах, передбачених кредитним договором та забезпечувальними документами, в тому числі договором іпотеки, слід здійснювати на користь нового кредитора.

По-четверте, за змістом ч. 2 ст. 1082 ЦК України ОСОБА_5 вправі був вимагати від фактора надання йому в розумний строк всіх необхідних доказів відступлення права вимоги, зокрема й щодо визначення грошової вимоги.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 повністю спростовуються вищенаведеними обставинами справи і не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення.

За правилами ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» підлягають стягнення витрати, понесені на оплату апеляційної скарги судовим збором в сумі 267,96 грн. (т. 2, а. с. 46).

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 відхилити.

Апеляційну скаргу позивач ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» задовольнити.

Рішення Нововолинського міського суду від 11 вересня 2015 року в даній справі змінити, замінивши у другому абзаці резолютивної частини рішення слова «надання товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» права продажу вказаної квартири від імені її власника ОСОБА_5 будь-якій особі-покупцеві» словами «проведення прилюдних торгів».

Доповнити резолютивну частину рішення після абзацу третього новим абзацом такого змісту: «Грошове вираження початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 376720 (триста сімдесят шість тисяч сімсот двадцять) грн.».

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» судові витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 267 (двісті шістдесят сім) грн. 96 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: