Ухвала суду № 53203946, 03.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/42240/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача не з'явився від відповідачаСинявський І.Л.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіна постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014

у справі № 804/8961/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дніпродзержинський завод «МетСплав»доДніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпродзержинський завод «МетСплав» звернулось до суду з позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001212205, №0001222205 від 21.05.2013.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області) його правонаступником - Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин та дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам та взаєморозрахункам з ТОВ «Шоковіта», ПП «АТМ», ТОВ «ВК Віконні системи», ТОВ «Галактика М», ПП «Екоскан Сервіс», ТОВ «Ліга», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «Дидактика», ТОВ «Лігран», ТОВ «Ферріт Д», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Супутник», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс», ПП «Мегіур», ТОВ «Техніка» за період з 01.01.2010 по 31.01.2013, за результатами якої складено акт № 2226/88/22.5-07/37236958 від 07.03.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.180.1 ст.180, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем завищено податковий кредит на суму 1 203 067 грн. та занижено податок на додану вартість на суму 1 203 067 грн., та пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1, п.135.2, пп.135.5.4 п.135.4 ст.135, п.137.1 ст.137, п.138.2, п.138.4, п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, п.1.23 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку із чим позивачем занижено податок на прибуток підприємства на суму 2 779 085,10 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0001212205 від 21.05.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 203 070 грн. за основним платежем та на суму 300 768 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

2) податкове повідомлення-рішення №0001222205 від 21.05.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 2 779 085 грн. за основним платежем та на суму 694 771 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з висновками відповідача про те, що операції з оприбуткування та приймання-передачі товарів між позивачем та його контрагентами не проводились, оскільки наданими позивачем доказами не підтверджено реальність передання товарів від продавця до покупця та факт оплати за спірними операціями.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції за встановлених обставин дійшов протилежних висновків щодо реальності здійснення спірних операцій позивача з його контрагентами.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на таке.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Розглядаючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків щодо підтвердження поданими позивачем доказами фактичних обставин реальності здійснення спірних господарських операцій, та, як наслідок, щодо правомірності формування спірних даних податкового обліку позивача.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що суди попередніх інстанцій дійшли вказаних висновків щодо реальності спірних операцій позивача за результатами належного дослідження усіх наданих позивачем доказів (в тому числі, первинних документів), оскільки мотивувальні частини судових рішень судів попередніх інстанцій містять лише загальні посилання на назву первинного документу, без дослідження його змісту та без зазначення його реквізитів, як то дата первинного документа, чи номер за наявності, та/або посилання на аркуші матеріалів справи (за виключенням дослідження судом першої інстанції договорів, укладених позивачем з ПП «Транс-Атлантіка Сервіс», ТОВ «Лігран», ТОВ «Шоковіта»).

Колегія суддів касаційної інстанції також зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення, в порушення вимог Кодексу адміністративного судочинства України не навів в оскаржуваному судовому рішенні доводів на спростування висновків суду першої інстанції по суті справи.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесені з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами судам попередніх інстанцій необхідно встановити: рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст господарських операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій; подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області) його правонаступником - Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

2. Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

3. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний