Ухвала суду № 53203943, 03.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 року м. Київ К/800/64690/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуНовгород-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській областіна постановуЖитомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2014та ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014у справі № 806/3533/14за позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агроресурс»доНовгород-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агроресурс» звернулось до суду з позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №000991220, №000990220 від 21.07.2014.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт №941/22-00/32215839 від 26.06.2014;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем п.184.7 ст.184, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу донараховано податок на додану вартість на суму 722 440 грн., та п.138.2 та п.138.4 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу донараховано податок на прибуток на суму 751 012 грн.

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №000991220 від 21.07.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 083 660 грн. (з яких: 722 440 грн. - основний платіж та 361 220 грн. - штрафні (фінансові)санкції);

2) податкове повідомлення-рішення №000990220 від 21.07.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 1 126 518 грн. (з яких: 751 012 грн. - основний платіж та 375 506 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи позов, за встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

За змістом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Моноліт-Форт», укладено договори поставки №19 від 19.06.2012, №35 від 01.10.2012 та договір оренди транспортних засобів №47 від 01.10.2012.

Дослідивши подані позивачем первинні документи, складені за результатами здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Моноліт-Форт», судом апеляційної інстанції встановлено, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», розкривають зміст господарських операцій та підтверджують факт руху активів позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів щодо необґрунтованості посилань відповідача на суперечність інформації, яка міститься у товарно-транспортних накладних (зокрема, щодо пункту навантаження), оскільки помилки в оформленні окремих документів самі по собі не можуть бути беззаперечною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з урахування інших доказів в їх сукупності вбачається реальність такої господарської операції.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не має зауважень до податкових накладених, на підставі яких позивачем сформовано спірні суми податкового кредиту, не заперечує факт руху активів та наявність змін у власному капіталі платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на матеріали акту про неможливість проведення перевірки контрагента позивача, оскільки платник податку не може нести відповідальність за недотримання правил ведення господарської діяльності його контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, встановивши обставини фактичного здійснення спірних господарських операцій, дійшли вірного висновку щодо правомірного формування позивачем спірних сум податкового кредиту.

Щодо спірних правовідносин, які виникли з приводу висновків відповідача про завищення позивачем розміру собівартість наданих послуг за І квартал 2013 року, колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач у І кварталі 2013 отримав дохід від надання транспортних послуг ПАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» за умовами договору № 26652дс від 01.08.2012. При наданні послуг позивач використовував транспортні засоби, на експлуатацію яких були віднесені витрати на закупівлю товарно-матеріальних цінностей, в тому числі, на закупівлю палива та запасних частин, які були понесені позивачем в ІV кварталі 2012 року та обліковувалися на рахунку 23. Оскільки закуплені в 2012 році дизельне паливо та запасні частини не були повністю використані платником податку при здійсненні господарської діяльності, то їх залишки загальною вартістю 458 277 грн. по закінченню податкового періоду (ІV квартал 2012 року) були віднесені у Дт рахунка 39 «Витрати майбутніх періодів». Вартість цих товарно-матеріальних цінностей була включена у вартість наданих послуг ПАТ «Донецьксталь» - металургійний завод», на підтвердження чого позивачем надано акти наданих послуг за період січень-березень 2013 р.

Також, судами зазначено, що відповідачем не надано доказів та обґрунтувань на підтвердження своїх висновків про те, що вищезазначені залишки загальною вартістю 458 277 грн., які по закінченню податкового періоду ІV квартал 2012 року віднесені у Дт рахунка 39 «Витрати майбутніх періодів», були використані позивачем при виконанні умов договору №9 від 19.06.2012 про закупівлю послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення загального користування Житомирської області, укладеного з Службою автомобільних доріг у Житомирській області.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що твердження відповідача про завищення позивачем розміру собівартість наданих послуг у І кварталі 2013 року є безпідставними.

Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що за встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли вірного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку щодо наявності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Новгород-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний