Ухвала суду № 53201897, 21.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/2584/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комелектронпром» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

01.09.2014 року ТОВ «Комелектронпром» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.08.2014 року:

- №0015032201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 177237 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 39159 грн.;

- №0015042201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 181931 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 45483 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року адміністративний позов ТОВ «Комелектронпром» задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 28.08.2014 року №0015032201. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.08.2014 року №0015042201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 225 114,65 грн., з яких 180 091,52 грн. - за основним платежем та 45 023,13 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області 17.12.2014р. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.11.2014 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули з невідомих причин, про день, час та місце розгляду справи були своєчасно та належним чином повідомлені.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 23.07.2014р. по 12.08.2014р. співробітниками податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Комелектронпром» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 19.08.2014р. №653/14-03-33-01/20871808, в якому було зафіксовано порушення позивачем вимог пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2 ст.138 ПК України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на 177237 грн.; п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.10 ст.201 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 181 931 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.08.2014р.: №0015032201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств з яких за основним платежем у розмірі 177237 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 39159 грн.; №0015042201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з яких за основним платежем у розмірі 181 931 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 45 483 грн.

Не погоджуюсь з зазначеними рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з часткової правомірності спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України, в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, порядок формування податкового кредиту безпосередньо встановлено статтею 198 ПК України.

У відповідності до п.п.198.1.,198.2 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у т.ч. у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст.198 ПК України, в свою чергу, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у т.ч. інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Як встановлено судовою колегією з матеріалів справи та спірного акту перевірки (і цей факт до цього часу не спростований позивачем), ПДВ на суму 1839,48 грн. дійсно не підтверджено податковою накладною, а тому, відповідно, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність збільшення податковим органом (ППР №0015042201) суми грошового зобов'язання з ПДВ на 2299,35 грн. (з яких 1839,48 грн. - за основним платежем та 459,87 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

При цьому, одночасно слід звернути увагу й на те, що постанова суду 1-ї інстанції у цій частині позивачем у будь-який спосіб не оскаржена.

Що ж стосується інших порушень, виявлених податковим органом при проведенні вказаної вище перевірки, то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту необхідно встановити такі обставини: реальність здійснення господарських операцій, точні і конкретні суми, які віднесені до податкового кредиту; наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності; віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Проте, як видно зі спірного акту перевірки від 19.08.2014р. №653/14-03-33-01/20871808, доводи ДПІ про завищення підприємством позивача суми витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та суми податкового кредиту, обґрунтовані виключно наступним: 1) інформацією, що викладена в актах перевірки, актах про неможливість проведення зустрічної звірки та довідці про результати проведення зустрічної звірки; 2) відсутністю документів, що підтверджують транспортування товарів; 3) відсутністю звернень товариства до керівників підприємств (на території яких контрагенти позивача - ТОВ «Опт-Трейдінг», ТОВ «Опт-Інвест» та ТОВ «Енерготех-Ком» виконували в якості субпідрядників певні роботи) з приводу надання дозволів для проходження на територію; 4) недоведеністю використання придбаних позивачем товарів (робіт, послуг) в своїй господарській діяльності.

Разом з тим, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що акт від 24.11.2011р. №79/15-2/35869610 «Про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій суб'єкта господарювання ПП «ТІСОНА» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків у вересні 2011 року»; акт від 09.11.2012р. №890/22-225/31388007 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ЮТЕК» щодо підтвердження фінансово-господарських відносин з платниками податків за червень 2012 року»; акт від 25.01.2014р. №78/26-57-22-01-10/38506097 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ОПТ-Трейдінг» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків з 01.07.2013р. по 30.09.2013р.»; акт від 15.05.2014р. №498/26-54-22-03-07/38313556 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ЕНЕРГОТЕХ-КОМ» з питань підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин з постачальниками та покупцями за період з 01.03.2013р. по 31.03.2014р.» та акт від 20.03.2014р. №124/14-03-22-08/37031118 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СОЮЗАГРОКОМ-Н» щодо підтвердження фінансово-господарських відносин з платником податків контрагентом-постачальником ТОВ «ЯНГАГРО» за період серпень 2011 року та контрагентами-покупцями» - не є належними носіями податкової інформації щодо господарських операцій позивача з його контрагентами, оскільки ні первинна документація, ні реальність спірних господарських операцій по всьому ланцюгу постачання, фактично не були предметом дослідження. Єдину обставину, яку можуть підтверджувати ці акти про неможливість проведення зустрічної звірки (складення яких доречі не передбачено нормами ПКУ) - це власне сам факт непроведення зустрічної звірки з певних причин.

Таким чином, на думку суду, вказані вище акти, не є належними доказами в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання спірних господарських операцій між позивачем та його численними контрагентами.

Довідка ж від 06.06.2013р. №1/22-12/35449670 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД КП «Інститут енергетичних досліджень» з питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Мавікс», ТОВ «Савілот», ТОВ «Тейсодал проект», ТОВ БК «Паллада», ТОВ «Рагоут», ТОВ «Сортікс Буд» за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р. та їх реальності та повноти відображення в обліку за перевіряємий період», відповідно, також не є належним носієм податкової інформації щодо господарських операцій позивача з ТОВ «ТД КП «ІНЕД».

Відповідно до змісту п.73.5 ст.73 ПК України, предметом зустрічної звірки є співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Враховуючи це, інформація, що міститься у вказаній довідці, могла бути використана відповідачем лише за умови встановлення під час перевірки зв'язку між господарськими операціями ТОВ «ТД КП «ІНЕД» із переліченими вище суб'єктами господарювання та господарськими операціями ТОВ «ТД КП «ІНЕД» з Товариством позивача. Проте, відповідної інформації даний акт не містить.

Окрім того, як видно зі спірного акту перевірки, висновки відповідача про допущені позивачем порушення вимог податкового законодавства також обґрунтовані і інформацією, що міститься: 1) в акті від 08.02.2013р. №129/1520/37709106 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Логістичний Центр «Укравтовантаж» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за серпень-грудень 2011 року та січень-вересень 2012 року»; 2) акті від 26.09.2012р. №422/22-417/35477839 «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Промкомплект Україна» щодо документального підтвердження господарських відносин, із постачальниками та покупцями їх реальності та повноти відображення в обліку за період березень 2011 року - червень 2012 року»; 3) акті від 11.06.2014р. №1403/22-13/38689128 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Опт-Інвест» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності 01.01.2013р.-31.03.2014р.»; 4) акті від 19.02.2014р. №126/14-03-22-08/38694282 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ПРОМСПЕЦСНАБ-ЮГ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період жовтень-листопад 2013 року»; 5) акті від 19.02.2014р. №571/14-02-22-01/ «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ПРОФІНСТРУМЕНТ-Україна».

Але, суд зауважує, що у висновках вказаних вище актів від 26.09.2012р. (по ПП «Промкомплект Україна»), від 11.06.2014р. (по ТОВ «Опт-Інвест»), від 19.02.2014р. (по ТОВ «Промспецснаб-Юг»), від 19.06.2014р. (по ТОВ «Профінструмент-Україна») відсутня будь-яка інформація про заниження (завищення) контрагентами позивача суми податкових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ.

Крім того, слід зазначити й про те, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2012р. (у справі №2а-12102/12/2070), залишеної без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2013р., були визнані протиправними дії Західної МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС України щодо проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Промкомплект Україна», за результатами якої був складений акт від 26.09.2012р. №422/22-417/35477839.

Викладений же в акті від 08.02.2013р. №129/1520/37709106 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Логістичний Центр «Укравтовантаж» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за серпень-грудень 2011 року та січень-вересень 2012 року» висновок про те, що підприємствами-покупцями ТОВ «ЛЦ «Укравтовантаж» було безпідставно сформовано податковий кредит, суд до уваги не приймає, оскільки такий висновок контролюючий орган був вправі зробити лише за результатами перевірки безпосередньо цього Товариства, а не його контрагента-постачальника.

Згідно з пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом.

Таке визначення, зменшення (збільшення), відповідно до ст.58 ПК України, здійснюється шляхом надіслання (вручення) контролюючим органом платнику податків податкового повідомлення-рішення. Саме податкове повідомлення-рішення (у випадку встановлення порушень) є результатом податкового контролю (пп.72.1.5 п.72.1 ст.72 ПК України).

Спірний же акт перевірки, не містить інформації щодо прийняття на підставі актів від 08.02.2013р., від 26.09.2012р., від 11.06.2014р. та від 19.02.2014р. відповідних повідомлень-рішень. Враховуючи це, суд вважає, що відповідач неправомірно використав зазначені акти в якості доказу порушення позивачем норм Податкового кодексу України.

Одночасно, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, відхиляє і доводи ДПІ про те, що відсутність документів, які підтверджують транспортування товарів, свідчить про нереальність господарських операцій.

Відповідно до приписів п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених визначеними вище документами.

Первинним документом, згідно зі ст.1 Закону України №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Так, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріально-цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а отже визначає взаємовідносини з виконання перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

По справі встановлено, що Товариство позивача фактично здійснювало операції з придбання товарів і, відповідно, не виступало як замовник за договором перевезення, у зв'язку з чим, відсутність товарно-транспортних накладних неможна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Доводи ж відповідача про те, що відсутність звернень підприємства позивача до керівників підприємств, на території яких контрагенти позивача - ТОВ «Опт-Трейдінг», ТОВ «Опт-Інвест» та ТОВ «Енерготех-Ком» виконували в якості субпідрядників певні роботи, з приводу надання дозволів для проходження на територію свідчить про нереальність господарських операцій, суд теж визнає безпідставними, оскільки такі звернення не є документами, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх фактичне здійснення.

Відносно ж доводів відповідача про недоведеність використання придбаних позивачем товарів (робіт, послуг) у межах господарської діяльності, суд зазначає наступне.

Так, як вбачається з мтаріалів справи, на підтвердження показників податкових декларацій Товариство позивача надало усі необхідні та належним чином оформлені первинні документи (4 тома!) та письмові пояснення, в яких, в свою чергу, зазначено, яким саме чином були використані придбані товари, роботи та послуги. Ці документи повинні були досліджуватися відповідачем під час планової перевірки, оскільки в ході цієї перевірки контролюючий орган, за результатами дослідження саме таких первинних документів, якими підтверджується здійснення господарських операцій, оцінює достовірність всіх показників податкових декларацій (з податку на прибуток - доходи та витрати, з ПДВ - зобов'язання та кредит). Проте, зі змісту тексту спірного акту перевірки, документи, що пов'язані з подальшим використанням придбаних товарів (робіт, послуг), ДПІ реально не досліджувала, в зв'язку з чим, цей висновок відповідача є безпідставним та передчасним.

Отже, з урахуванням того, що актом перевірки показники податкових декларацій позивача не спростовані (за винятком податкового кредиту серпня 2011 року в сумі 1 839,48 грн.), судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає незаконним збільшення відповідачем сум грошових зобов'язань позивача з податку на прибуток та з ПДВ.

Таким чином, судом апеляційної інстанції беззаперечно встановлено, що підприємством позивача та його безпосередніми контрагентами, в даному випадку, було виконано всі зобов'язання та умови усіх укладених в перевіряємий період договорів, які, в свою чергу, до цього часу недісними або фіктивними в судовому порядку не визнані, а відтак, останні, в силу ст.204 ЦК україни, є правомірними.

Окрім того, відповідачем, в даному випадку, також не було надано до суду і належних та достатніх доказів наявності вироків суду про притягнення керівників підприємства позивача та підприємств-контрагентів до будь-якої кримінальної відповідальності.

За таких обставин, висновок податкового органу про «безтоварний» характер спірних господарських операцій ґрунтується виключно лише на припущеннях та на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

І на останнє, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагенти у 2-й чи 3-й ланках ланцюга, не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

При чому, слід зазначити, що вищенаведені висновки повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії та практикою Європейського Суду з прав людини.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, чого, в свою чергу, в даному випадку, не було належним чином зроблено представниками відповідача при розгляді даної справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко