Ухвала суду № 53201681, 28.10.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 876/4051/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В. та Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.03.2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Івано-Франківської області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог - Територіальна державна інспекція праці в Івано-Франківській області, про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказів № 1004к від 15.10.2014р., № 1112к від 26.11.2014р., поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до прокуратури Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Територіальна державна інспекція праці в Івано-Франківській області про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення №1004-к від 15 жовтня 2014 року, скасування наказу №1112к від 26 листопада 2014 року, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення позивача із займаної посади відбулося із порушеннями вимог ст. 40, 42, 49-2, 116 Кодексу законів про працю України, Конституції України, Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.03.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що дана постанова прийнята з неправильним застосуванням норм права, як матеріального так і процесуального, є незаконною та необґрунтованою. Просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги з підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Зокрема, просить звернути увагу на те, що стосовно дотримання гарантій при звільненні з роботи, визначених Кодексом законів про працю України, у відносинах з питань публічної служби, відповідачем не було враховано приписів статті 42 КЗпП України, якими визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. На думку апелянта, порушення вимог ст.ст.19,43 Конституції України та статей 42 та 49-2 КЗпП України в частині процедури вивільнення, знайшли своє відображення у тому, що структура та штатний розпис Калуської міжрайонної прокуратури передбачали наявність посад двох рівнозначних заступників Калуського міжрайонного прокурора, що не було враховано прокуратурою Івано-Франківської області при здійсненні процедури вивільнення прокурора ОСОБА_1..

Третя особа на стороні позивача - Територіальна інспекція праці в Івано-Франківській області у зверненнях до апеляційної інстанції просила здійснювати розгляд апеляційної скарги без участі уповноваженого представника.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що прокурор ОСОБА_1. працював в органах прокуратури на різних посадах з 28 лютого 1997 року. Присягу працівника прокуратури прийняв 04 лютого 2011 року (т.2 а.с. 130). З 13 лютого 2013 року до винесення наказу про звільнення перебував на посаді заступника Калуcького міжрайонного прокурора.

Наказом прокуратури Івано-Франківської області від 15 жовтня 2014 року №1004к позивача звільнено з посади заступника Калуського міжрайонного прокурора в зв'язку із скороченням штатної чисельності на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Закон України «Про прокуратуру» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначав повноваження прокурорів, організацію, засади та порядок діяльності прокуратури. В статті 46 цього Закону встановлювалися вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів та слідчих, а в статті 46-2 Закону підстави для звільнення працівників прокуратури. Так, в частині 1 статті 46-2 Закону передбачено, що прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Трудові відносини працівників регулює Кодекс законів про працю України, зокрема, статті, які визначають підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналізуючи підстави звільнення позивача з роботи в органах прокуратури суд першої інстанції прийшов до висновку, що вивільнення прокурора ОСОБА_1. відбулося з дотриманням процедури звільнення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності винесення оскаржуваного позивачем наказу, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У відповідності до наказу Генеральної прокуратури України №44ш від 24 червня 2014 року вирішено скоротити у структурі та штатному розписі органів прокуратури Івано-Франківської області 25 штатних одиниць, в тому числі, - посаду заступника Калуського міжрайонного прокурора. Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин мало місце скорочення чисельності або штату працівників Калуської міжрайонної прокуратури.

На виконання наказу Генеральної прокуратури України №44ш від 24 червня 2014 року вирішено скоротити у структурі та штатному розписі органів прокуратури Івано-Франківської області 25 штатних одиниць, в тому числі, - посаду заступника Калуського міжрайонного прокурора.

Суд апеляційної інстанції здійснює перевірку доказів на підтвердження з'ясування обставин вивільнення заступника Калуського міжрайонного прокурора при скороченні чисельності або штату працівників Калуської міжрайонної прокуратури.

15 липня 2014 року позивача було попереджено про наступне вивільнення із займаної посади з 15 вересня 2014 року згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України в зв'язку із змінами до структури та штатної чисельності - скорочення посади заступника Калуського міжрайонного прокурора. З вказаним попередженням позивача ознайомлено, копію письмового попередження ним отримано 15 липня 2014 року, про що свідчить особистий підпис (т. 1 а.с. 64).

Судом першої інстанції встановлено, щодо прийняття наказу Генеральної прокуратури України №44ш від 24 червня 2014 року, в штатному розписі Калуської міжрайонної прокуратури було передбачено дві посади заступників прокурора.

Закон України «Про прокуратуру» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначав повноваження прокурорів, організацію, засади та порядок діяльності прокуратури.

В статті 46 цього Закону встановлювалися вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів та слідчих, а в статті 46-2 Закону підстави для звільнення працівників прокуратури.

Так, в частині 1 статті 46-2 Закону передбачено, що прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.

Трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс законів про працю України, зокрема підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, визначені в статті 40 Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналізуючи підстави звільнення позивача з роботи в органах прокуратури суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Порядок вивільнення працівників визначений статтею 49-2 КЗпП України, в частині 1 якої зазначено, що про наступне вивільнення працiвникiв персонально попереджають не пізніше ніж за два мiсяцi.

При вивiльненнi працiвникiв у випадках змін в органiзацiї виробництва i праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина 2 статті).

В частині 3 статті 49-2 Кодексу зазначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку iз змінами в органiзацiї виробництва i працівласник або уповноважений ним орган пропонує працiвниковi іншу роботу на тому самому пiдприємствi, в установі, органiзацiї.

Пленум Верховного Суду України у пункті 19 Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами) зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був попереджений за 2 місяці про наступне вивільнення.

Докази, які було представлені сторонами спору та належно оцінені судом першої інстанції підтверджують скорочення чисельності посади заступника Калуського міжрайонного прокурора, здійснення попередження про наступне вивільнення у терміни, що визначені трудовим законодавством, здійснення пропозиції щодо можливого працевлаштування у прокуратурі іншого округу та підстави винесення наказу про кінцеве вивільнення працівника в порядку п.1 ст.40 КЗпП України.

У відповідності до статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Представниками відповідача в судових засіданнях наголошувалось, що при визначенні посади заступника, яка підлягала скороченню, в тому числі, бралися до уваги продуктивність праці і кваліфікація осіб, які займали вказані посади. При цьому, було враховано також інформацію безпосереднього керівника позивача - Калуського міжрайонного прокурора від 10.07.2014 року №78-2417 (т. 1 а.с. 82-86), у якій з наведенням підстав та обставин останній вважав за доцільне скоротити в структурі та штатному розписі Калуської міжрайонної прокуратури саме посаду заступника Калуського міжрайонного прокурора, на якій перебував ОСОБА_1. Крім цього, у письмових поясненнях, які подані суду, наведено обставини, які взяті до уваги відповідачем при порівнянні продуктивності праці і кваліфікації осіб, які займали на час скорочення посади заступників Калуського міжрайонного прокурора.

Крім цього, як встановлено судом першої інстанції, у відповідності до наказу прокуратури Івано-Франківської області №499к від 11 червня 2013 року позивачу за неналежне виконання службових обов'язків, суттєві недоліки в організації роботи з питань діяльності прокурорів у кримінальному провадженні, здійсненні та організації нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та виконання роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури оголошено догану (т. 1 а.с. 93-96). Вказаний наказ оскаржений позивачем до суду. За результатами розгляду справи Івано-Франківським окружним адміністративним судом в справі № 809/3053/13-а від 10 грудня 2013 року відмовлено в задоволенні позовних вимог позивача щодо скасування даного наказу. В подальшому, вказане судове рішення залишене без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2014 року.

Колегія суддів вважає, що аргументи ОСОБА_1 про вищі показники праці належно перевірені судом першої інстанції та відхилені за безпідставністю. Доказом цього є долучені до матеріалів справи рішення атестаційної комісії попереднього місця праці та заходи дисциплінарного та морального впливу, що застосовувались до позивача впродовж 2013-2014 років, відсутність на робочому місці впродовж тривалого часу у період 2013-2014 років.

Частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частиною 3 статті 49-2 даного Кодексу одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку iз змінами в органiзацiї виробництва i праці власник або уповноважений ним орган пропонує працiвниковi іншу роботу на тому самому пiдприємствi, в установі, органiзацiї.

З матеріалів справи вбачається, що з часу попередження позивача про наступне звільнення і до його звільнення з посади в органах прокуратури відповідачем, на виконання статті 49-2 КЗпП України, пропонувалися позивачу тимчасово вакантні посади на час відпустки основного працівника для догляду за дитиною, зокрема прокурора прокуратури Косівського, Тлумацького, Рогатинського районів, Коломийської міжрайонної прокуратури Івано-Франківської області, від яких позивач відмовився.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта щодо відсутності пропозицій щодо працевлаштування у прокуратурі Івано-Франківської області. Матеріали справи та покази свідків засвідчують про те, що 17.07.2014 року, 28.07.2014 року, 30.07.2014 року, 21.08.2014 року та 08.09.2014 року позивач ознайомлювався з пропозиціями щодо подальшого працевлаштування та відмовився від їх прийняття. (т. 1 а.с. 67-72, а.с. 76). Направлення повідомлень про можливість подальшого працевлаштування в період непрацездатності позивача 21.08.2014 року та 08.09.2014 року, а також відсутність реєстрації таких повідомлень чи актів, інші недоліки, не спростовують того факту, що відповідачем пропонувалось позивачу зайняти посади, які були вакантними на час здійснення пропозицій.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.11.2014 року відповідачем прийнято наказ №1112к «Про внесення змін до наказу прокурора області від 15 жовтня 2014 року №1004к «Про звільнення ОСОБА_1.». У відповідності до вказаного наказу було частково змінено наказ №1004к від 15.10.2014 року, а саме змінено дату звільнення позивача з 15 жовтня 2014 року на 22 жовтня 2014 року. Підставою прийняття вказаного наказу зазначено, що після прийняття наказу №1004к від 15 жовтня 2014 року позивачем надіслано до Калуської міжрайонної прокуратури листки непрацездатності № 343760 та № 353471, згідно яких позивач з 04.10.2014 року по 15.10.2014 року та з 15.10.2014 року по 21.10.2014 року перебував на амбулаторному лікуванні.

За таких обставин, відсутні протиправні дії відповідача, оскільки про існування листків непрацездатності відповідачу стало відомо після прийняття наказу від 15 жовтня 2014 року №1004к, а наказ №1112к від 26.11.2014 року прийнятий для усунення порушень та дотримання вимог ч. 3 статті 40 КЗпП України.

Твердження позивача про порушення відповідачем порядку його звільнення в частині неодержання попередньої згоди первинної профспілкової організації спростовується тією обставиною, що за місцем роботи позивача у Калуській міжрайонній прокуратури профспілкова організація не створювалась, що підтверджується листом Калуської міжрайонної прокуратури від 25.11.2014 року №78-3878-вих.-14 (т. 1 а.с. 47).

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача - прокуратури Івано-Франківської області були правові підстави для звільнення позивача із займаної посади, оскільки судом встановлено наявність змін в організації виробництва і праці, а також мала місце відмова працівника від переведення на інші посади, які були запропоновані відповідачем. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем дотримано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника за п. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому, інші доводи позивача не спростовують вказаних вище фактів та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних наказів.

За таких обставин, колегією суддів не встановлено порушень прокуратурою Івано-Франківської області при прийнятті оскаржуваних наказів, які б слугували підставою для поновлення позивача на публічній службі. Враховуючи це, також не підлягають до задоволення і інші позовні вимоги позивача, зокрема щодо стягнення з відповідачів середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.03.2015 року у справі № 809/3751/14- без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль