Ухвала суду № 53201599, 26.10.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2015 року Справа № 876/3634/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Запотічний І.І.,

судді Ліщинський А.М.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю представників:

від позивача Шатула О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року по праві №813/1338/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська компанія ресурсозбереження» до Державної податкової інспекції в Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «Європейська компанія ресурсозбереження» звернулось в суд з позовом до ДПІ у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.01.2014 року за № 0000052210 та за № 0000042210.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що подання до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Контролюючим органом не можуть бути взяті до уваги висновки експертних установ про підписання первинних документів від імені контрагентів невстановленими особами, оскільки експертам на дослідження було надано первинні документи, які не стосуються господарських відносин саме підприємства позивача з відповідними контрагентами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року по праві № 813/1338/14 адміністративний позов задовольнити повністю. Визнано протиправними та скасовано, прийняті Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, податкові повідомлення-рішення від 13.01.2014 року за №0000052210 та за №0000042210.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції податковим органом подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права апелянт просить постанову суду скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечує.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно ч.4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

За результатами виїзної позапланової перевірки ТзОВ «Європейська компанія ресурсозбереження» з питань відносин з ТзОВ БТК «Євробуд» за період з 28.07.2011 року по 24.11.2011 року, з ПП «Один два три» за період з 31.07.2009 року по 31.12.2010 року, ПП «Пірует» за період з 01.01.2010 року по 31.03.2013 року, ТзОВ ПП ЮФ «Фортеця» за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року, ТзОВ «БК АТР Груп» за період з 01.08.2010 року по 31.03.2013 року, ТзОВ «Інтеграл Ай Ті» за період з 01.11.2012 року по 31.10.2012 року, ТзОВ «Гарант буд сервіс» за період з 01.10.2011 року по 30.04.2012 року, ДПІ у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області складено акт від 29.11.2013 року за №193/22-10/37030554 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.01.2014 року: - за №0000052210, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 200827 грн. 00 коп.; - за №0000042210, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 373764 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6 ст.201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 367456 грн. 00 коп. та порушення підп.138.1.1 п.138.1, підп.138.8.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, підп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України внаслідок чого платником податку завищено витрати на загальну суму 226722 грн. 00 коп.

Як передбачено п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 цієї ж статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзац.1 п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 цього ж Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Відтак, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено в судовому засіданні, та не спростовано апелянтом, між позивачем та ПП «Один, два, три», ТзОВ «БТК «Євробуд», ПП «Пірует», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «Будівельна компанія АТР Груп». Долучені позивачем до матеріалів справи документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Факт здійснення операцій підтверджується договором, податковими та видатковими накладними.

При цьому, відповідач вважає, що даних доказів не є достатньо в підтвердження обставин реальності господарської операції між позивачем та вищенаведеними контрагентами.

Як вбачається з акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про безтоварність вищенаведених господарських операцій з огляду на те, що до перевірки не надано первинних документів, які свідчать про транспортування товару від продавця до покупця.

Такі висновки ґрунтуються на актах ДПІ у Печерському районі м.Києва від 16.05.2013 року за №1689/22-8/33499358, від 23.05.2013 року за №1788/22.8/37403533, від 17.05.2013 року за №1707/22.8/37241554, від 17.05.2013 року за №1691/22.8/37635291, від 16.05.2013 року за №1690/22-8/34029127, від 14.05.2013 року за №1642/22.8/36520226, акт ДПІ у Франківському районі м.Львова «Про проведення аналізу ПП «Пірует» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за період з 01.03.201 року по 31.03.2011 року».

В свою чергу, в підтвердження обставин реальності здійснення господарських операцій з придбання товару позивачем надано договори, податкові та видаткові накладні, докази його використання у своїй господарській діяльності (договори, видаткові накладні, журнал складського обліку). Так, судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є сортування та пакування макулатури, яка в подальшому постачається на переробні комбінати України. Дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи Ліцензією на збирання, заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини; договором оренди виробничих приміщень, де розміщене відповідне сортувальне та пакувальне обладнання; договором оренди складських приміщень у ЗАТ «Ірокс»; договором оренди офісних приміщень у ПАТ «Видавництво «Вільна Україна».

П.198.2 ст.198 ПК України, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Судом при винесенні рішення також взято до уваги, що на момент укладення договорів контрагенти позивача були зареєстровані платниками ПДВ.

Не можна залишити поза увагою і обставини за наявності яких рішення суб'єкта владних управлінських функцій вважається правомірним, зокрема, таке має бути прийнято пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (п.8 ч.2 ст.2 КАС України).

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 0.06.2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

В матеріалах справи відсутні докази в підтвердження наведених обставин справедливого втручання контролюючого органу у право власності позивача, а тому рішення не відповідає наведеному критерію.

Відповідно п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Як передбачено п.138.2 цієї ж статті, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З врахуванням встановлених вище обставин реальності здійснення господарських операцій та наявності в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів, які складені та заповнені у встановленому порядку, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано валові витрати за результатами здійснення господарських операцій з ТзОВ БТК «Євробуд», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ БК «АТР», ТзОВ «Гарант Буд Сервіс», ПП «Один, два, три», ПП ЮФ «Фортеця», ПП «Пірует».

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та не підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року по праві № 813/1338/14 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Запотічний І.І.

Ліщинський А.М.