Постанова № 53195188, 03.11.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 р. Справа №805/1534/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Постановлена у нарадчій кімнаті

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Маслоід О.С.

при секретарі судового засідання Лопушанському Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського

управління юстиції

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Донецькій області

Управління державної виконавчої служби

про визнання дій неправомірними, скасування постанови, зобовязання вчинити певні

дії, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (Маріупольське відділення № 215) (надалі позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції (надалі відповідач), з урахуванням уточнення позовних вимог, про визнання дій щодо повернення виконавчого напису нотаріуса неправомірними, скасування постанови про повернення виконавчого документа від 10.03.2015 року ВП 46499849 та зобовязання відновити виконавче провадження.

Ухвалою суду від 13.10.2015 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області Управління державної виконавчої служби (надалі третя особа).

Представник позивача в обґрунтування позовних вимог послався на наступне. У законі, на який посилається відповідач, не зазначено про те, що мораторій розповсюджується на виконавчі написи нотаріусів. Відповідачем не зясована наявність у боржника іншого майна.

Відповідач у судове засідання не зявився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Через канцелярію надав до суду матеріали виконавчого провадження ВП 46499849. Заперечень, заяв чи клопотань до суду не надав.

Третя особа у судове засідання не зявилась, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, через канцелярію суду надала клопотання про розгляд справи без участі її представника.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Під час судового розгляду справи судом зясовувалось питання щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду. Ухвалою суду від 27.05.2015 року судом визнані поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду.

Позивачем відповідачеві на виконання був направлений виконавчий напис приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 09.07.2010 року щодо звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_3 Айки, яке на підставі іпотечного договору було передано позивачеві до іпотеки.

16.02.2015 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 46499849.

10.03.2015 року постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві відповідачем позивачеві був повернений виконавчий напис нотаріуса без виконання.

Спірна постанова прийнята на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону «Про виконавче провадження», оскільки згідно Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусове стягнуто нерухоме майно, яке вважається предметом застави.

Закон України «Про виконавче провадження» (надалі Закон), у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Ст. 1 Закону визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ст. 6 Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Ч. 2 ст. 11 Закону визначено, що державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону державний виконавець зобовязаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 та ч. 2 ст. 47 Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Про наявність обставин, зазначених у ч. 1 цієї статті, державний виконавець складає акт.

Ст.. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону, зокрема, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Аналіз наведених норм доводить, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону, не допускати порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, вживати заходів примусового виконання рішень, в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Законом передбачений вичерпний перелік підстав щодо повернення виконавчого документу. Однією з таких підстав є відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, при цьому, здійснені заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, про що складається акт. Не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, якщо воно виступає як забезпечення зобовязань громадянина, а також за наявності трьох умов: таке майно використовується як місце постійного проживання позичальника; у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири.

Суд зазначає, що, у даному випадку, для повернення позивачеві виконавчого документа, у звязку із вимогами Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідач повинен був зясувати наступні факти майно використовується боржником як місце постійного проживання, у нього у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно та загальна площа майна не перевищує 140 кв. м.

Під час судового розгляду справи судом досліджувались, надані відповідачем, матеріали виконавчого провадження ВП № 46499849, які складаються з титульного листа, постанови про відкриття, постанови про повернення виконавчого документу та супровідних листві про надіслання сторонам вказаних постанов.

З матеріалів справи вбачається наступне. На виконанні відповідача знаходився виконавчий напис нотаріуса щодо звернення стягнення на майно фізичної особи боржника, яке виступає як забезпечення його зобовязань трикімнатна квартира, загальною площею 76,6 кв.м., яка розташована за адресою: м. Маріуполь, пр. Леніна, 45/10.

До матеріалів справи позивачем також надана анкета позичальника - боржника, згідно якої місце реєстрації боржника Донецька область, с. Ялта, Першотравневий район; фактичне місце проживання м. Маріуполь, вул.. Енгельса, 38\3.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що відповідачем не було вчинено жодних дій або вжито заходів щодо зясування того, чи є вказане майно місцем постійного проживання боржника, чи у нього у власності є інше нерухоме житлове майно.

Аналіз наведеного доводить, що предмет іпотеки не є місцем постійного проживання боржника, його загальна площа не перевищує 140 кв. м. та існує можливість знаходження у нього іншого нерухомого майна у власності.

Суд зазначає, що у даному випадку, відсутні усі умови, передбачені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», щодо неможливості звернення примусового стягнення на нерухоме житлове майно боржника.

Крім цього, як вже зазначалося, однією з підстав щодо повернення виконавчого документа без виконання є відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, розшук такого майна виявився безрезультатним, що повинно бути підтверджено відповідним актом.

В матеріалах виконавчого провадження відсутні документи, які б свідчили про здійснення відповідачем заходів щодо розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, також відсутній акт, який повинен підтверджувати відсутність результату розшуку такого майна боржника.

Таким чином, відповідач не використав надані йому права відповідно до закону, допустив порушення прав та законних інтересів позивача, не вжив заходів примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, не в повному обсязі вчинив виконавчі дії.

В звязку з чим суд зазначає, що прийнята спірна постанова відповідача є передчасною, оскільки ним не в повному обсязі були вчинені дії щодо розшуку майна для погашення боргу, отже постанова про повернення виконавчого документу від 10.03.2015 року підлягає скасуванню, відповідно позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо визнання дій відповідача про повернення виконавчого напису нотаріуса неправомірними, суд зазначає наступне.

Законом передбачено, що відповідач повертає виконавчий документ стягувачеві без виконання, тобто не можливо визнати такі дії відповідача неправомірними. Вказані дії відповідача не порушують права та інтереси позивача, оскільки передбачені Законом.

Суд також зазначає, що негативні юридичні наслідки для законних прав та інтересів позивача випливають із спірної постанови, відповідно скасування вказаної постанови є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.

За таких обставин, позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо зобовязання відповідача відновити виконавче провадження, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону відновлення виконавчого провадження, у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Суд зазначає, що скасування у судовому порядку постанови про повернення виконавчого документа обумовлює обовязок відповідача відновити виконавче провадження протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, щодо виконання в примусовому порядку виконавчого документа та провести дії, спрямовані на його виконання.

Крім цього, у даному випадку, відсутнє порушене право позивача на відновлення виконавчого провадження, оскільки взагалі відсутня відмова відповідача по відновленню виконавчого провадження ВП 46499849.

За таких обставин, позовні вимоги у цій частині також є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

У відповідності до вимог ст.. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 73,08 грн. підлягають частковому відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету у сумі 24,36 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», ст..2, 71, 185-186, 254, 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати постанову Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про повернення виконавчого документа від 10.03.2015 року ВП 46499849.

В інший частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судові витрати у сумі 24 грн. 36 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті та проголошено у судовому засіданні 03.11.2015 року у присутності представника позивача.

Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено 04 листопада 2015 року.

Суддя Маслоід О.С.