Постанова № 53193639, 26.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2015 р. Справа№ 911/1418/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Рябухи В.І.

Калатай Н.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача: Мельник В.В. - представник, дов. № 14-93 від 18.04.2014;

від відповідача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2015

у справі № 911/1418/15 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Барашівкатепломережа"

про стягнення 311 717,54 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2015 розгляд апеляційної скарги у справі № 911/1418/15 відкладено на 26.10.2015.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.07.2015 у справі № 911/1418/15 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 175 239,40 грн. інфляційних втрат, 42 346,27 грн. 3% річних, 46 344,59 грн. пені, 6 205,50 грн. витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач, всупереч умов укладеного між сторонами договору, не виконав належним чином взяті на себе договірні зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ по вищеперелічених актах приймання-передачі природного газу в строки, визначені договором; згідно з правильним арифметичним розрахунком, який був зроблений судом, стягненню підлягають інфляційні втрати в розмірі 175 239,40 грн. та 3% річних в розмірі 42 346,27 грн.; в решті заявлених до стягнення сум інфляційних втрат в розмірі 1 338,26 грн. та 3% річних розмірі 104,43 грн. суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність; здійснений позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, відповідає вказаним вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині є доведеними та обґрунтованими; доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявленої до стягнення суми неустойки (пені) позивач суду не надав; розмір пені, яку просить позивач стягнути з відповідача є занадто великим та не співрозмірним із можливими збитками; враховуючи, що відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений у період з січня 2013р. по грудень 2013р. природний газ за договором, суд вважає за доцільне скористатися правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, та зменшити розмір пені на 50% від заявленої до стягнення суми, а саме: зменшити суму пені, що підлягає стягненню до 46 344,59 грн.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2015 у справі № 911/1418/15 скасувати в частині зменшення розміру пені на 46 344,59 грн. з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача 46 344,59 грн. пені, в стягненні якої було відмовлено Господарським судом Київської області.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що в оскаржуваному рішенні, в частині зменшення пені, місцевий господарський суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначивши мотивів такого неврахування, чим порушив вимоги ст.ст. 4-2, 43, 84 ГПК України, що призвело до прийняття неправильного рішення; суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 ЦК України, не з'ясувавши всіх обставин, з'ясування яких передбачене згаданою нормою.

Скаржник зазначає, що бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", який затверджений Кабінетом Міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу; внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ, позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних; єдиним джерелом часткової компенсації понесених втрат є стягнення з боржників пені у розмірі, передбаченому умовами договорів.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду Київської області позовну заяву про стягнення з відповідача втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення, що складають 176 577,66 грн., пені у розмірі 92 689,18 грн. та три відсотки річних у розмірі 42 450,70 грн.; судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.12.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та відповідачем укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3422-ТЕ-17.

В подальшому Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" було перетворено у Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Згідно із п. 1.1 договору № 13/3422-ТЕ-17 позивач, за договором продавець, зобов'язується передати у власність відповідача, за договором покупцю, у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно із УКТ ЗЕД 2711210000, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору № 13/3422-ТЕ-17 позивач передає відповідачу з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 1078,9 тис.куб.м, у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м): у січні - 242,0 тис.куб.м, у лютому - 203,8 тис.куб.м, у березні - 180,5 тис.куб.м, у квітні - 49,7 тис.куб.м, у жовтні - 56,6 тис.куб.м, у листопаді - 130,9 тис.куб.м, у грудні - 215,4 тис.куб.м.

Пунктами 3.3, 3.4 договору № 13/3422-ТЕ-17 сторони погодили, що приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно із п. 5.2 договору № 13/3422-ТЕ-17 ціна за 1000 куб.м газу становить 1091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за врегульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 1091,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Позивач на виконання вимог п.п. 1.1, 2.1 договору № 13/3422-ТЕ-17 у період з січня 2013р. по грудень 2013р. передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1270705,58 грн., що підтверджено актами приймання-передачі природного газу від 21.10.2013 на суму 305 582,99 грн., від 28.02.2013 на суму 216 396,36 грн., від 31.03.2013 на суму 268 281,26 грн., від 30.04.2013 на суму 72 867,45 грн., від 31.10.2013 на суму 57 449 грн., від 24.01.2014 на суму 136 989,44 грн., від 24.01.2014 на суму 213 139,08 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору № 13/3422-ТЕ-17 оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано порушення останнім строків виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строк, визначений п. 6.1 договору № 13/3422-ТЕ-17.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 7.2 договору № 13/3422-ТЕ-17 у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Апеляційний господарський суд, здійснивши власний розрахунок пені, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що сума пені у розмірі 92 689,18 грн. є правильною.

19.05.2015 відповідачем до суду першої інстанції подано відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, міститься заява про зменшення розміру пені на 50%.

У зазначеному відзиві відповідач, зокрема, вказує на те, що основним видом діяльності комунального підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; газ, який постачався за договором використовувався підприємством для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, так і бюджетними організаціями у яких за спожиту теплову енергію та надані послуги постійно наявний борг; джерелом розрахунків за спожитий природний газ є отримання коштів від споживачів, а основною причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію, та її несвоєчасне відшкодування з боку держави; також, відповідно до договорів про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік) № 230/30 від 14.02.2014 та 694/30 від 09.10.2014 сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача перед позивачем за природний газ 2013 року за спірним договором у розмірі 201 059,89 грн. та у розмірі 882 345,69 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню; кошти в сумах 201 059,89 грн., 882 345,69 грн. були перераховані позивачу 01.04.2014 та 28.10.2014; станом на 29.10.2014 заборгованість перед позивачем по договору № 13/3422-ТЕ-17 від 28.12.2012 купівлі-продажу природного газу відсутня.

Згідно із ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У матеріалах справи є наявними копії документів, наданих позивачем: балансу (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2014, звіту про фінансовий стан на 31.12.2014, звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2014 рік форма № 2, із яких вбачається наявність у позивача дебіторської заборгованості, збитків.

Поряд із цим, відповідач є виробником теплової енергії; газ, який постачався за договором використовувався підприємством для виробництва теплової енергії, яка споживається як населенням, так і бюджетними організаціями, у яких за спожиту теплову енергію та надані послуги постійно наявний борг; джерелом розрахунків за спожитий природний газ є отримання коштів від споживачів, а основною причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію, та її несвоєчасне відшкодування з боку держави.

Наслідком тяжкого фінансового стану відповідача було укладення договорів про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік) № 230/30 від 14.02.2014 та № 694/30 від 09.10.2014.

У матеріалах справи є наявною довідка відповідача від 21.04.2015 № 143 про те, що станом на 01.04.2015 заборгованість населення перед комунальним підприємством складає 2 000 088,00 грн.

Також слід зазначити, що, як вказано відповідачем у відзиві на позовну заяву, у жовтні 2014р. відповідачем виконано свої договірні зобов'язання перед позивачем, сплативши заборгованість за рахунок субвенцій з державного бюджету.

На захист свого майнового права та інтересу, порушених простроченням грошового зобов'язання відповідачем, позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Проаналізувавши та оцінивши усі обставини справи у їх взаємозвязку, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність виняткового випадку, який надає підстави для застосування норми п. 3 ст. 83 ГПК України про зменшення пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання (п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 50%.

Зазначена правова позиція відповідає судовій практиці, про що свідчать, зокрема, постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2013 у справі № 16/5005/8055/2012, від 13.03.2013 у справі № 21/5005/6113/2012, від 30.01.2014 у справі № 922/3896/13-г, від 05.03.2014 у справі № 911/571/13-г, від 27.03.2014 у справі № 912/1484/13, від 28.01.2015 у справі № 918/1406/14, від 28.01.2015 у справі № 922/4054/14, від 03.02.2015 у справі № 904/6481/14, від 24.02.2015 у справі № 903/683/14.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, здійснивши перерахунок сум інфляційних втрат та 3% річних за період, який заявлений позивачем у розрахунку, доданому до позовної заяви, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність задоволення господарським судом першої інстанції позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань на суму боргу у розмірі 175 239,40 грн. та 3% річних у розмірі 42 346,27 грн., вважає зазначені суми правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та ту обставину, що у матеріалах справи відсутні докази, які обґрунтовують як наявність конкретних негативних наслідків, пов'язаних із даним порушенням відповідача, так і факту завдання збитків позивачу та їх розміру.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2015 у справі № 911/1418/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без задоволення.

2. Справу № 911/1418/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Повний текст постанови складено 04.11.2015.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді В.І. Рябуха

Н.Ф. Калатай