Ухвала суду № 53181868, 03.11.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1638/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2354/2015

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Пулик М.В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Сваричівської сільської ради про визнання частково недійсним свідоцтва про права власності на будинковолодіння, визнання недійсними рішення виконавчого комітету Сваричівської сільської ради, заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування запису про реєстрацію права власності, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду від 11 вересня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом, уточнивши його в подальшому, до ОСОБА_3, Сваричівської сільської ради про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння, визнання недійсними рішення виконавчого комітету Сваричівської сільської ради, заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування запису про реєстрацію права власності, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 11 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_2 подала на вказане рішення апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні її позову, не врахувавши при цьому дійсних обставин справи. Так, її батькові ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, на праві власності належав житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 Рожнятівського району. Перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_6 вони в 1955 році до будинку батьків добудували кімнату і кухню. Однак, проживаючи з батьками її сім'я, крім цих приміщень, фактично користувалася всіма приміщеннями будинку та господарськими спорудами. Тому відповідно до записів погосподарських книг Сваричівської сільської ради до 1980 року її чоловік був записаний як співвласник цього житлового будинку. Після смерті батька вона, мама та сестра ОСОБА_7, як спадкоємці першої черги, прийняли спадщину (по 1/3 спірного домоволодіння), оскільки вступили у володіння та управління спадковим майном. Аналогічно у передбачений законом строк вона прийняла спадщину, яка відкрилася після смерті матері, фактично вступивши в управління спадковим майном. Зокрема, забрала особисті речі померлої та речі домашнього вжитку. Також спадщину прийняла її сестра ОСОБА_7, яка на день смерті матері проживала з нею. Наведені обставини підтверджені виписками із погосподарських книг Сваричівської сільської ради, свідоцтвом на забудову садиби, копіями технічних паспортів, світлинами та поясненнями свідків. Однак, суд цих доказів до уваги не взяв та не дав їм належної правової оцінки.

Крім того, сама відповідач ОСОБА_3 не заперечувала, що до будівництва нового житлового будинку сім'я апелянта проживала разом із батьками та її мамою у спірному будинку, спільно користувались господарськими будівлями та спорудами. Визнала позов також Сваричівська сільська рада. А отже, обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню.

Не враховано судом також тієї обставини, що вона з поважної причини пропустила позовну давність, оскільки про оформлення сестрою ОСОБА_7 права власності на ціле домоволодіння та посвідчення нею заповіту на ім'я відповідача дізналася тільки у 2014 році. З цих підстав просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_3 та її представник доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Представник Сваричівської сільської ради в судове засідання не з'явився будучи належним чином повідомленим, що не перешкоджає розглядові справи в його відсутності.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не представила належних доказів про порушення її прав на спадкове майно після смерті батьків внаслідок оформлення таких прав ОСОБА_7, а після її смерті - відповідачем у справі ОСОБА_3

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як передбачено ст. ст. 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що будинковолодіння АДРЕСА_1 Рожнятівського району належало батькам позивача - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Дані обставини сторони не заперечували.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_2 посилалась на те, що вона прийняла спадщину після смерті кожного із батьків шляхом вступу у фактичне володіння та управління нею, а відтак, їй належить 1/2 частина спірного домоволодіння. Інша його 1/2 частина відповідно належала сестрі ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року. В той же час, Сваричівською сільською радою прийнято рішення про оформлення права власності на весь будинок за ОСОБА_7 На підставі даного рішення останній видано свідоцтво про право власності на спірний будинок, який у подальшому згідно заповіту успадкувала відповідач ОСОБА_3

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли в період дії ЦК УРСР 1963 року, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що саме норми цього закону підлягають застосуванню до цих правовідносин.

У відповідності до статей 524, 529 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.

Статтею 548 ЦК УРСР 1963 року визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Положеннями статей 549 ЦК УРСР 1963 року визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до статті 553 ЦК УРСР 1963 року спадкоємець за законом або за заповітом вправі був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Як вбачається із матеріалів справи на день смерті батька позивача ОСОБА_4 в одній частині спірного домоволодіння проживали ОСОБА_5 (дружина) та ОСОБА_7 (дочка). В іншій частині будинку проживала ОСОБА_2 зі своєю сім'єю. Дані обставини підтверджуються виписками з погосподарських книг за 1967 -1969 роки, відповідно до яких

в господарстві ОСОБА_4 (особистий рахунок НОМЕР_1) проживали ОСОБА_5 (дружина) та ОСОБА_7 (дочка) (а.с.17). Сім'я ОСОБА_6 (особистий рахунок НОМЕР_2) складалась із ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_8 (син), ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (дочки) (а.с.30). При цьому погосподарські книги за 1980-1982 містять дані про те, що в особистій власності за господарством матері позивача ОСОБА_5 (особистий рахунок НОМЕР_3) знаходиться жилий будинок, загальною площею 36 кв.м., а також стайня-стодола. Відповідно за господарством ОСОБА_6 числиться житловий будинок, загальною площею 60 кв.м. та стодола-стайня 1918 року забудови (а.с.21,34).

З'ясовано, що в подальшому після отримання у 1978 році дозволу на будівництво будинку сім'я позивача знесла успадковану після смерті ОСОБА_4 частину будинку та збудувала новий будинок, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 При цьому як вбачається із заперечення на позов (а.с.65-68) ОСОБА_3 не заперечувала, що позивач після смерті батька ОСОБА_4 успадковану 1/3 частину житлового будинку знесла.

За змістом ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнанні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до технічних паспортів на житлові будинки індивідуального житлового фонду, виданих 12 липня 1988 року, власниками житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_7, а власниками будинку по АДРЕСА_2 - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 ( а.с.172-179).

Твердження апелянта про те, що частина успадкованого нею майна після смерті батька ОСОБА_4 є в наявності в даний час - одна із кімнат будинку, відповідно як і господарські споруди, а її сім'єю знесено частину будинку, що було побудовано ними після одруження в 1955 році, не заслуговують на увагу. При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання на погосподарські книги, які містять інформацію щодо права ОСОБА_6 на 1/2 спірного будинку, оскільки на підтвердження цього належних правовстановлюючих документів не представлено. Також погосподарські книги не містять даних щодо інших, крім стайні-стодоли, господарських споруд.

З'ясовано, що після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла тільки її дочка ОСОБА_7, яка проживала з нею на день смерті, отже фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.

В той же час, будь-яких належних доказів щодо прийняття спадщини після смерті матері позивач суду не представила.

При цьому суд першої інстанції вірно критично оцінив показання свідків щодо прийняття ОСОБА_2 спадщини шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном внаслідок привласнення частини особистих речей матері та речей домашнього вжитку, оскільки такі перебувають у родинних стосунках із позивачем.

Крім того, як передбачено ст. 533 ЦК УРСР предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що на підтвердження своїх позовних вимог позивач не представила належних та допустимих доказів порушення її прав на спадкове майно після смерті батьків.

Згідно положень ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на судовий захист своїх прав лише в разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як вбачається із матеріалів справи, розглянувши заяви громадян про оформлення права власності на їхні житлові будинки, які знаходяться в с. Сваричів та згідно даних погосподарських книг, перезакладених в 2001 році виконкомом Сваричівської сільської ради 08 жовтня 2002 року прийнято рішення №37 про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 На підставі цього рішення ОСОБА_7 25 жовтня 2002 року отримала свідоцтво про право власності на вказане будинковолодіння (а.с.15,16).

Встановлено, що на випадок своєї смерті ОСОБА_7 склала заповітне розпорядження, відповідно до якого все належне їй майно заповіла дочці ОСОБА_3, відповідачу у справі (а.с.69).

З матеріалів справи видно, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_7 померла. У зв'язку із цим державним нотаріусом Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори 15 жовтня 2014 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Зі змісту цього свідоцтва вбачається, що спадкове майно складається із житлового будинку, загальною площею 52,3 кв.м, житловою площею 32,3 кв.м, позначеного в плані літерою «А», господарських будівель та споруд, а саме: сараю, позначеного в плані літерою «Б», вбиральні, позначеної в плані літерою «В», огорожі, позначеної в плані «1», огорожі, позначеної в плані «2», воріт , позначених в плані «3», колодязя, позначеного в плані «4», що знаходяться в АДРЕСА_1 (а.с.70).

Враховуючи, що на день смерті ОСОБА_7 була власником спірного будинковолодіння, місцевий суд прийшов також до вірного висновку щодо не доведення позивачем порушення будь-яких її прав внаслідок прийняття виконавчим комітетом Сваричівської сільської ради рішення від 08 жовтня 2002 року, видачі ОСОБА_7 свідоцтва про право власності на будинковолодіння, укладення заповіту та видачі на його підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування запису про реєстрацію права власності.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Фактично всі доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів. Будь-яких інших доказів, які б вказували на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права апелянтом не надано, як і доказів, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Рожнятівського районного суду від 11 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

О.В. Пнівчук