Рішення № 53181864, 03.11.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1799/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2197/2015

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Пулик М.В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Пнівчук О.В., Соколовського В.М.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду від 12 січня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги мотивувала тим, що перебувала з відповідачем у шлюбі, який розірвано 15 жовтня 2012 року рішенням Рожнятівського районного суду. В період шлюбу ними придбано автомобіль НОМЕР_1, 2010 року випуску, який зареєстрований за відповідачем та знаходиться в його користуванні. Враховуючи, що цей транспортний засіб є спільним сумісним майном подружжя, неподільність речі, просила виділити його відповідачу, стягнувши з останнього на її користь грошову компенсацію 1/2 частини ринкової вартості автомобіля, встановленої судовою автотоварознавчою експертизою.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 12 січня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

На рішення суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. При вирішенні спору судом не дано належної оцінки поясненням її свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також їхньої з відповідачем неповнолітньої дочки ОСОБА_9, які підтвердили факт проживання їх з відповідачем однією сім'єю, спільного виховання та утримання неповнолітньої дочки, ведення спільного господарства до січня 2012 року. Наведені обставини підтверджують придбання спірного автомобіля в шлюбі, а звідси віднесення його до спільного сумісного майна подружжя.

Разом з тим, висновок суду щодо припинення шлюбних відносин ще в 2003 році спростовується відкриттям 18.08.2011 року на її ім'я депозитного рахунку, на який ОСОБА_3 вносив кошти на утримання дочки.

Крім того, беручи до уваги як доказ у справі позовну заяву ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, суд не звернув увагу, що така заява містить тільки посилання на тривалий період часу, протягом якого сторони сімейних стосунків не підтримують, разом не проживають і спільного господарства не ведуть. Однак, при цьому суд не врахував, що в заяві не зазначено конкретного періоду часу, з якого саме сторони разом не проживають та не ведуть спільного господарства. В зв'язку із цим суд безпідставно також зіслався на її заяву, в якій вона позов про розірвання шлюбу визнала.

Що стосується пояснень свідків зі сторони відповідача, то вважала хибними їхні уявлення (а з врахуванням їх пояснень і висновок суду) про те, що відповідач тривалий час проживав в смт. Рожнятів разом зі своїми батьками. Відповідач дійсно часто бував у своїх батьків, оскільки вони як особи похилого віку потребували сторонньої допомоги, в тому числі і у веденні господарства. В зв'язку із поганим станом здоров'я батька ОСОБА_3 змушений був неодноразово ночувати в них, проти чого вона не заперечувала. Однак, наведені обставини жодним чином не спростовують її доводів щодо існування між подружжям сімейно-шлюбних відносин до січня 2012 року.

Безпідставним є також і висновок суду щодо погодження сторонами оцінки спірного автомобіля. При поданні позовної заяви вона просила призначити судову автотоварознавчу експертизу на предмет встановлення ринкової вартості автомобіля, однак судом її вимога не вирішена.

З цих підстав просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В засіданні апеляційного суду апелянт та її представник ОСОБА_10 доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_11 доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

За змістом статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив із того, що сторони з 2003 року фактично припинили шлюбні стосунки, відтак придбаний відповідачем ОСОБА_3 в 2011 році спірний автомобіль є його особистою власністю. А отже, не підлягає поділу, в зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.

Однак, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, оскільки він не відповідає вимогам матеріального права та не узгоджується з фактичними обставинами справи виходячи з наступного.

Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.

З матеріалів справи вбачається, що сторони є колишнім подружжям, шлюб між якими розірвано рішенням Рожнятівського районного суду від 15 жовтня 2012 року (а.с.6 т.1).

В листопаді 2014 року позивач звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя. Встановлено, що об'єктом поділу є автомобіль марки RENAULT DUSTER, 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, який згідно повідомлення Центру ДАІ з обслуговування м. Калуш, Калуського, Галицького, Долинського, Рогатинського та Рожнятівського районів від 11.11.2014 року зареєстровано 17.03.2011 року за ОСОБА_3 (а.с. 7 т.1).

Разом з тим, відповідач заперечує факт придбання цього транспортного засобу в шлюбі та приналежність його до спільної сумісної власності подружжя, оскільки такий придбано ним за особисті кошти.

Відповідно до ст. ст. 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, будь-яких належних та допустимих доказів того, що спірний автомобіль є його особистою власністю та придбаний за особисті кошти ОСОБА_3 суду не надав.

З матеріалів справи вбачається, що припинення сторонами сімейно-шлюбних відносин ще у 2003 року, а відповідно визнання транспортного засобу приватною власністю ОСОБА_3, місцевий суд обґрунтовував поясненнями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_6, ОСОБА_20, ОСОБА_7, ОСОБА_21 ОСОБА_22 та ОСОБА_8

Проте, пояснення цих свідків не містять достатніх відомостей про припинення шлюбно-сімейних відносин, а підтверджують тільки факт не проживання сторін за адресою АДРЕСА_1

Крім того, відповідач не заперечував обставини щодо спільного виховання та утримання дитини до 2012 року.

Також колегія суддів критично оцінює пояснення свідків ОСОБА_23, ОСОБА_19 та ОСОБА_17, допитаних в засіданні апеляційного суду за клопотанням відповідача та його представника, щодо позики ними коштів ОСОБА_3 на придбання спірного автомобіля, оскільки будь-яких доказів щодо укладання між ними таких договорів позики останнім не представлено.

При цьому колегія суддів враховує положення ст. 1047 ЦК України, відповідно до яких договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В той же час поясненнями свідків може підтверджуватися тільки виконання умов договору позики, а не сам факт його укладення.

Зважаючи на вищенаведені обставини, відсутність належних доказів на спростування відповідачем матеріально-правової презумпції спільності майна подружжя, колегія суддів приходить до переконання, що автомобіль марки RENAULT DUSTER, 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 є спільною сумісною власністю подружжя, а отже підлягає поділу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних в п. 30 постанови від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Згідно ст.ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як з'ясовано в засіданні апеляційного суду після попереднього розгляду справи судом та вступу в ній рішення суду в законну силу ОСОБА_3 у квітні 2015 року відчужив спірний автомобіль своїй сестрі ОСОБА_19 Відповідно до довідки-рахунку від 28 квітня 2015 року вартість вказаного автомобіля зазначено у сумі 220 000, 00 грн. (а.с.57 т.2 ). Саме таку дійсну вартість транспортного засобу обумовлено цими сторонами.

Тому саме виходячи із цієї суми колегія суддів вважає, що її слід враховувати при поділі майна подружжя.

Відтак, зважаючи на рівність часток подружжя з ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню 110 000, 00 грн. вартості відчуженого транспортного засобу.

Водночас колегія суддів оцінює критично та не приймає до уваги висновок автотоварознавчого дослідження дійсної ринкової вартості спірного автомобіля, оскільки такий не відповідає вимогам ст. ст.58,59 ЦПК України щодо належності та допустимості.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції на порушення ст.ст. 212, 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не встановив, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

А тому постановлене ним всупереч норм матеріального та процесуального права рішення, що призвело до неправильного вирішення справи, не може залишатися в силі і підлягає до скасування з ухваленням нового рішення.

Відтак, оцінюючи подані сторонами докази, в тому числі і нові докази, подані в засіданні апеляційного суду, з урахуванням встановлених обставин справи та вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

З врахуванням ст. 88 ЦПК України слід провести також розподіл судових витрат. Зважаючи на встановлену оцінку транспортного засобу 220 000,00 грн. із відповідача на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені судові витрати, підтверджені документально (а.с. 1, 2, 161, 169, 203, 239, 246 т.1), всього в розмірі 1 444,26 грн.

Також з ОСОБА_3 на користь держави слід стягнути недоплачену позивачем суму судового збору при поданні позовної заяви в розмірі 856,40 грн. та при поданні апеляційної скарги в розмірі 150,00 грн.

Відповідно до ч.3 ст.154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 вересня 2015 року до вирішення справи по суті накладено арешт на автомобіль автомобіля марки «RENAULT DUSTER», державний номерний знак НОМЕР_2, 2010 року випуску, коричневого кольору, кузов НОМЕР_3.

Враховуючи те, що спірний автомобіль відчужено іншій особі, справу розглянуто по суті, відтак, відпали підстави, з якими закон пов'язує можливість застосування таких заходів, колегія суддів вважає за доцільне скасувати заходи забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду від 12 січня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частину вартості відчуженого автомобіля НОМЕР_1, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_3, що становить 110 000, 00 (сто десять тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 444,26 грн. понесених судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 856,40 грн. на р/р 31210206700385, отримувач - УДКСУ у Рожнятівському районі, код ЄДРПОУ отримувача-37795394, банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) - 836014, код класифікації доходів бюджету - 2203000.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 150,00 грн. на р/р 31212206780002, отримувач - Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ отримувача-37952250, банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) - 836014, код класифікації доходів бюджету - 22030001.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 вересня 2015 року у вигляді арешту автомобіля марки «RENAULT DUSTER», державний номерний знак НОМЕР_2, 2010 року випуску, коричневого кольору, кузов НОМЕР_3.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.В. Пнівчук

В.М. Соколовський