Ухвала суду № 53176769, 28.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6519/15

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Панасенкова В.О., Парапана В.Ф.,

при секретарі - Добряк Н.І.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Одеської міської ради, Управління земельних ресурсів Держкомзему у м. Одесі про скасування рішення та державного акту,

встановила:

ОСОБА_2 у 2012 році звернулась до суду з вимогами ухвалити рішення, яким скасувати рішення Одеської міськради №2854-ХХІV від 15.06.2004 року щодо передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0460 га поАДРЕСА_1 м. Одесі за цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва і скасувати державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку на ім'я ОСОБА_4, стверджуючи, що передача земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 була виконана з порушенням діючого на той час законодавства.

Позивачка (її представник) до судового засідання не з'явилась. Від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшла заява про вирішення спору за відсутності позивачевої сторони і зазначено, що позивачка підтримує свої вимоги у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав.

Представники Одеської міськради і Управління земельних ресурсів до суду не з'явились, про час та місце слухання справи сповіщені належним чином.

Рішенням суду в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій ставиться питання про скасування зазначеного рішення та ухвалення нового про задоволення її заявлених позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.

Згідно ч.1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Одеської міської ради №872 від 20.12.1997 року і державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 2.03.1998 року належить на праві власності земельна ділянка АДРЕСА_1 у м. Одесі за цільовим призначенням - для садівництва.

Суміжна земельна ділянка АДРЕСА_2 у м. Одесі рішенням Одеської міськради №2854-ХХІV від 15.06.2004 року передана у приватну власність ОСОБА_4 (державний акт на право власності на земельну ділянку від 25.11.2005 року). На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 5.12.2011 року земельна ділянка по АДРЕСА_3 у м. Одесі за цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва належить на праві власності ОСОБА_3.

У 2012 році ОСОБА_2 звернулась до суду з вимогами визнати недійсним рішення Одеської міськради №2854-ХХІV від 15.06.2004 року щодо передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0460 га по АДРЕСА_1 у м. Одесі і скасувати державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку на ім'я ОСОБА_4

Позивачка стверджувала, що про наявність вказаного вище рішення міської ради і державного акту на право власності на земельну ділянку довідалась зі слів ОСОБА_3 у червні місяці 2012 року. ОСОБА_2 вважає, що рішення Одеської міськради 15.06.2004 року прийняте з порушенням вимог ч.1 ст.118 ЗК України, тому як вона - позивачка - своєї згоди на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_4 не надавала, межі земельної ділянки в натурі не встановлювались і не закріплювались довгостроковими межовими знаками. У позові ОСОБА_2 виклала припущення про те, що " державний акт напевно суперечить і пожежним нормам і правилам ". Далі позивачка ОСОБА_2 у позові веде мову про проїзд, але не описує цей проїзд і не вказує до яких земель належить проїзд. Будь-яких вимог щодо усунення перешкод у користуванні проїздом у позові не викладено.

Відповідач ОСОБА_3, не визнаючи позовні вимоги, стверджував, що у 2004 році його батько ОСОБА_4 реалізував своє право на приватизацію земельної ділянки АДРЕСА_1 у м. Одесі і приватизація земельної ділянки була виконана у відповідності до земельного законодавства. Батько отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, який було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державний актів на право власності на землю. Він - відповідач - після смерті батька зазначену вище земельну ділянку отримав у спадщину. Для державної реєстрації прав на земельну ділянку ОСОБА_3 замовив технічну документацію в Управлінні Держкомзему у Одеській області, тому у 2012 році працівниками управління проводились відповідні виміри ділянки. На обґрунтування своїх доводів відповідач посилався на документи щодо приватизації спірної земельної ділянки у 2004 році.

При вищевикладених обставинах суд правильно вважав позов ОСОБА_2 не підлягаючим задоволенню з наступних підстав:

Ч.1 ст.3 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до положень ст.4 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Так, у ст.16 ЦК України містяться способи захисту цивільних порушених, оспорюваних, невизнаних прав, які застосовуються судом при розгляді спорів та виникають з приватного права. Зокрема, п.10 ч.2 ст.16 визначається такий спосіб захисту порушеного права " як визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб". Для застосування цього способу захисту повинно мати місце порушення суб'єктивного матеріального права, яке захищається судом на підставі поданої позовної заяви у позовному провадженні.

У даному випадку, позивачка дійсно не зазначила у позові яке саме її суб'єктивне матеріальне право порушене рішенням Одеської міськради №2854-ХХІV від 15.06.2004 року щодо передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0460 га по АДРЕСА_3 у м. Одесі.

Право користувачів земельних ділянок на їх приватизацію передбачено ст.116 ЗК України. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст.118 ЗК України. Згідно з зазначеним порядком громадяни, зацікавлені у приватизації земельної ділянки, подають до Одеської міськради відповідну заяву, технічні документи та матеріали, що підтверджують розмір земельної ділянки, разом з письмовою згодою власників (законних користувачів) суміжних земельних ділянок. Надані відповідачем письмові докази свідчать, що у 2004 році земельна ділянка площею 0,0460 га по АДРЕСА_3 у м. Одесі у приватну власність ОСОБА_4 була передана рішенням міськради відповідно до вимог ст.ст.116,118 ЗК України.

Щодо посилання позивачки "на відсутність її письмової згоди на приватизацію ОСОБА_4 земельної ділянки", то суд першої інстанції правильно не прийняв його до уваги, так як сама по собі відсутність письмової згоди не надає підстав для скасування рішення міської ради та державного акту, позивачка повинна довести що прийняттям вказаного рішення та видачею державного акту порушено її право. Про порушення будь-якого свого суб'єктивного права позивачка не зазначала в позовній заяві, про що суд першої інстанції вірно зазначив у своєму рішенні.

Більш того, висновок судової почеркознавчої експертизи за №5861/02 від 20.02.2014р. був проведений тільки щодо заяви про передачу земельної ділянки безоплатно у приватну власність від 20.01.2004р., згідно висновку експерта в графі «погодження суміжних землекористувачів» був виконаний підпис не ОСОБА_2, а іншою особою.

В той же час інші письмові докази, які містяться в матеріалах справи, свідчать про те, що вона все ж таки надавала згоду на оформлення документів щодо приватизації, і протягом довгого часу після її проведення не пред'являла жодних претензій ні до ОСОБА_4, ні до його спадкоємця - ОСОБА_3

Так, такі погодження позивачки містяться в заявах ОСОБА_4 від 12.06.2001р., 21.07.2001р. (т.2 а.с.105,162). Вказані письмові докази не були спростовані позивачкою.

З огляду на викладене суд першої інстанції правильно вважав позов ОСОБА_2 безпідставним.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду і вважає, що вони відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, та дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянт не довела обставини, на які посилалися як на підставу своєї позовної заяви та апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан