Рішення № 53176426, 29.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6807/15

Головуючий у 1 інстанції Кічмаренко С. М.

Доповідач Кварталова А. М.

Категорія ЦП-53

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого судді - Кварталової А.М.,

суддів - Заїкіна А.П., Гірняк Л.А.,

при секретарі - Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2015 року, -

встановила:

10 березня 2015р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 829,94 грн., яка визначена з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, витрат на лікування, та судові витрати по справі, посилаючись на те, що вона зазнала душевних страждань внаслідок незаконного звільнення, а також була змушена відновлювати нормальний спосіб життя.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що з 22 березня 2006р. ОСОБА_1 працювала в КП «Одесміськелектротранс» на різноманітних посадах.

08 жовтня 2013р. позивачку було ознайомлено з наказом №515 про попередження у зв'язку зі скороченням штату, а наказом КП «Одесміськелектротранс» № 683 від 30.12.2013р. її було звільнено з посади у зв'язку зі скороченням штату за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24.10.2014р. по справі № 523/1409/14, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19.01.2015р., позов ОСОБА_1 до КП «Одесміськелектротранс» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, було задоволено та визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади економіста 1-ї категорії фінансового-економічного відділу КП «Одесміськелектротранс».

На підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24.10.2014р. ОСОБА_1 було поновлено на роботі, а наказом № 65 від 06.02.2015р. - переведено до служби ремонту колії та споруд на посаду економіста 1-ї категорії.

На думку позивачки, під час провадження по судовій справі в першій та другій інстанції, відповідач продовжував принижувати її честь та гідність, не звертаючи увагу на те, що вона фактично відпрацювала в КП «Одесміськелектротранс» загально дев'ять років, неодноразово підкреслював, що ОСОБА_1 не має переважного права в залишенні на роботі, чим завдавав їй душевних страждань та змусив вчиняти певних дій для відновлення звичного душевного стану та способу життя, що в свою чергу привело до погіршення здоров'я позивачки. ОСОБА_2 з 30.12.2013р. по 27.10.2014р.(майже 11 місяців) фактично була безробітною, замість того щоб реалізувати своє право на працю, змушена була захищати своє право в суді.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали та просили його задовольнити. Крім того позивачка не заперечувала проти часткового задоволення позову щодо зменшення моральної шкоди. При цьому посилалась в своїх поясненнях на те, що нею не пропущено строк звернення до суду , оскільки рішення суду від 24 жовтня 2014р. вступило в законну силу 19 січня 2015р. на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 19 січня 2015р., яким рішення суду першої інстанції залишено без змін. Тому відлік строку починається з 19 січня 2015р. та закінчується 19 квітня 2015р., а з позовом вона звернулася 10 березня 2015р., тобто у передбачений законом тримісячний строк.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надав письмові заперечення на позов, в яких зазначав, що позивачка звернулася до суду з пропуском тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, а тому розрахунок моральної шкоди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1218 грн. є безпідставним, так як позивачці було компенсовано заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2015р. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Судом стягнуто з Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Судом стягнуто з Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 208,30 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзіКомунальне підприємство «Одесміськелектротранс»(надалі КП «Одесміськелектротранс») просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2015р. скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому посилаються на те, що позивачка пропустила тримісячний строк позовної давності для звернення до суду щодо стягнення моральної шкоди, оскільки рішенням суду від 24 жовтня 2014р. ОСОБА_1 поновлена на роботі наказом від 27 жовтня 2014р., але з позовом до суду позивачка звернулася лише 10 березня 2015р., не просила поновити її строк для звернення до суду.

В суді апеляційної інстанції представник КП «Одесміськелектротранс» Сєргєєва І.І. просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. № 4, до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується строк позовної давності в три місяці (ст. 233 КЗпП України).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24.10.2014р., яке набрало законної сили 19.01.2015р., визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади економіста КП «Одесміськелектротранс». Звільнення ОСОБА_1 відбулося згідно наказу № 683 від 30.12.2013р. Будучи не згодною зі звільненням та вважаючи його незаконним, позивачка звернулася до суду із відповідним позовом, який рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24.10.2014р. залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19.01.2015р. був задоволений. Відповідно до ст. 233 КЗпП України, строк для звернення до суду із захистом порушеного права складає три місяці, а тому суд дійшов висновку про те, що його відлік починається з 19.01.2015р., коли набрало чинності рішення суду від 24.10.2014р., яким було визнано звільнення ОСОБА_1 незаконним, та закінчується цей строк відповідно 19.04.2015р. Згідно відмітки канцелярії Приморського районного суду м. Одеси, позовна заява ОСОБА_1 була подана до Приморського районного суду м. Одеси 10.03.2015 р., тобто у межах строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України, в зв'язку з чим строк позовної давності ОСОБА_1 не пропущено.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.

Судом першої інстанції встановлено, що 22 березня 2006р. ОСОБА_1 було прийнято на посаду інженера з нормування праці 1 категорії в трамвайне депо № 2 КП «Одесміськелектротранс», а 01 липня 2009р. - переведено на посаду економіста першої категорії.

01 квітня 2011р. позивачку було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату працівників, а 03 серпня 2011р. прийнято на посаду інженера по нормуванню праці з функціями економіста служби ремонту колій та споруд.

У вересні 2013р. в КП «Одесміськелектротранс» було утворено єдиний фінансово-економічний відділ управління.

19 вересня 2013р. наказом № 487 ОСОБА_1 було переведено до фінансово-економічного відділу управління КП «Одесміськелектротранс» на посаду економіста з функціями нормування та обліку робочого часу.

02 жовтня 2013р. КП «Одесміськелектротранс» було видано наказ № 503 про зміни у штатному розкладі, пунктом 1.1.4, в якому визначено, що у зв'язку зі зміною організаційно-штатної структури КП «Одесміськелектротранс» та з метою найбільш ефективного використання фонду оплати праці скорочено дві штатні одиниці економіста 1 категорії (з функціями нормування та обліку робочого часу).

07 жовтня 2013р. КП «Одесміськелектротранс» було видано наказ № 515 про попередження у зв'язку зі скороченням штату, яким попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням штату, робітників фінансово-економічного відділу управління під розпис.

08 жовтня 2013р. ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом №515 про попередження у зв'язку зі скороченням штату.

Наказом КП «Одесміськелектротранс» № 683 від 30.12.2013р. позивачку було звільнено з посади у зв'язку зі скороченням штату за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24.10.2014р., яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19.01.2015р., було задоволено позов ОСОБА_1 до КП «Одесміськелектротранс». Судом визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади економіста 1-ї категорії (з функціями нормування та обліку робочого часу) фінансового-економічного відділу КП «Одесміськелектротранс» Одеської міської ради, поновлено на посаді, а також стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 29568,80 грн.(а.с.9-14).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2015р. рішення суду 24.10.2014р. та ухвала апеляційного суду від 19.01.2015р. залишені без змін(а.с.63-64).

На підставі виконавчого листа Суворовського районного суду м. Одеси від 24.10.2014 р. ОСОБА_1 було поновлено на роботі, а наказом № 65 від 06.02.2015р. переведено до служби ремонту колій та споруд на посаду економіста 1-ї категорії (з функціями нормування та обліку робочого часу).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що факт порушення трудових прав ОСОБА_1 знайшов своє підтвердження в суді, а тому правильним визнається рішення про відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки, у відповідності з положеннями ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи апелянта про безпідставність позовних вимог позивача є необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст.43 Конституції України), гарантії забезпечення цього права регламентовані ст. 5-1 КЗпП України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка посилалася на те, що з вини відповідача були порушені її трудові права, її життя ускладнилось, і факт порушення трудових прав позивача підтверджується встановленим рішенням суду про поновлення позивачки на роботі, і стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, а тому враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що незаконними діями відповідача позивачу було завдано моральних страждань, у зв'язку з чим, вона була змушена застосовувати додаткові зусилля для організації свого життя, що свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Доводи апелянта про те, що позивачка пропустила тримісячний строк позовної давності до уваги не приймається, оскільки позивачка ОСОБА_1 лише 19 січня 2015р. дізналась, що її звільнення дійсно було незаконне, що підтверджено ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 січня 2015р., яка підтвердила законність рішення суду від 24.10.2014р. та вступила в законну силу, а тому тримісячний строк почав рахуватись саме з вказаної дати. Враховуючи те, що позивачка звернулась до суду з позовом про захист порушеного права щодо відшкодування моральної шкоди 10 березня 2015р., тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 пропустила строк для звернення до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності.

За п.9 вищевказаного Пленуму, розмір відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначити залежно від характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат і з урахуванням інших обставин; при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної(немайнової) шкоди у розмірі 10 000 грн., суд першої інстанції не в повному обсязі врахував зазначені вище роз'яснення Пленуму.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням характеру й обсягу моральних страждань, яких ОСОБА_1 зазнала у зв'язку з незаконним звільненням, а також виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості на її користь за заподіяну моральну шкоду має бути стягнуто 5000 грн.

Таким чином, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає можливим зменшити розмір моральної шкоди з 10 000грн. до 5000грн., в іншій частині цих вимог відмовити.

За таких обставин, ухвалено у справі судове рішення підлягає зміні в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених ч.1п.1. ст. 309 ЦПК України, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому мають бути відхилені. Підстав для постановлення нового рішення суду про відмову у позовних вимогах, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.209,303,307 ч.1п.3,309,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2015 року в частині розміру моральної шкоди змінити, стягнути Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000(п'ять тисяч) грн.

В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2015 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.М.Кварталова

Л.А. Гірняк

А.П. Заїкін