Ухвала суду № 53166566, 03.11.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 366/672/15 Головуючий у І інстанції Слободян Н.П. Провадження № 22-ц/780/5153/15 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко О. І.Категорія 26 03.11.2015

УХВАЛА

Іменем України

03 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Сліпченка О.І.,

суддів: Мельника Я.С., Іванової І.В.,

при секретарі: Петленко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 08 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У березні 2015 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом посилаючись на те, що у квітні 2013 року відповідач позичив у нього 50 000 доларів СІНА, що підтверджується його розпискою від 03.04.2013 року. В подальшому, протягом 2013-2014 років відповідач додатково брав у нього кошти у борг, внаслідок чого його заборгованість станом на 13.11.2014 року склала 72 000 долари СІЛА.

Сторони домовились, що кошти надаються строком на один рік, і мають бути повернуті боржником на першу вимогу кредитора. На вимоги позивача від 06.01.2015 року щодо повернення коштів, відповідач повідомив, що визначитися з датою повернення боргу зможе до 12.01.2015 року, про що надав розписку. Після цього він на телефонні дзвінки не відповідає, на письмову вимогу, яку він отримав 12.02.2015 року також відповіді не дав.

Позивач в судовому засіданні уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у сумі 1 527 892 грн. боргу, 45 837 грн. (3% річних від простроченої суми) та судовий збір.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 08 липня 2015 року позов задоволено.

У своїй апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на необґрунтованість рішення та порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, взявши в борг кошти, не повернув їх у встановлений строк, а заперечення, якими обґрунтовував свої доводи не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

Колегія суддів погоджується із такими висновками, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами, як фізичними особами, виникли правовідносини, які регулюються параграфом 1 глави 71 ЦК України «Позика»: у квітні 2013 року відповідач позичив у позивача 50 000 доларів США, 03.07.2013 додатково взяв ще 15 000 доларів СПІД що підтверджується його розпискою від 03.04.2013 року та 03.07.2013 року. Зі змісту розписки: «Я.ОСОБА_4 взял в долг 50000 $ (пятдесят тьісяч дол.) у ОСОБА_3 для нужд про-ва «Прогрессо-Италия». Все ранее вьіданньїе расписки считать недействительньіми. 03.07.2013г. 03.07.2014 г. взял 15000 $. Оплату гарантирую». Тобто всього, згідно розписки, відповідач отримав від позивача 65 000 доларів США.

Зазначена сума ним до цього часу не повернута позивачу.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини за договорами позики, то відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання відповідачем ОСОБА_2 має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 610 ЦК України вказує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно приписів ст. 1047 ЦК України угода про позику є одночасно документом, який підтверджує й передачу грошей позикодавцем позичальнику, й укладення договору позики. У вказаних угодах про позику зазначені: сторони зобов'язання, грошова сума, яку взяв в борг відповідач, особистий підпис боржника.

В даному випадку суду представлено розписку позичальника про взяття ОСОБА_2 в борг від ОСОБА_3 50 000 доларів СІЛА 03.04.2013 року, та 15 000 доларів США 03.07.2013 року.

Досліджуючи боргову розписку, судом встановлено, що за своєю правовою природою вона, під час її написання, визначалась сторонами на підтвердження укладення договору позики та отримання грошей за ним.

Предметом договору позики у справі є іноземна валюта.

Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до досліджуваних судом документів (розписок) сторони укладали між собою договір позики у доларах США, які і підлягали поверненню. Проте, оскільки примусове стягнення коштів можливе лише у національній валюті, тому, позивач і ставив питання стягнення коштів у еквіваленті до національної валюти.

Розписку, надану суду, позивач та відповідач вважали документом, що підтверджує укладенні договору позики, внаслідок його реального характеру, є доказом як самого факту укладення договору, так і факту передачі грошової суми позичальнику, відповідно зазначену розписку можливо вважати договором позики щодо отримання ОСОБА_2 від позивача грошових коштів загальною сумою 65 000 доларів США.

Представник відповідача у судовому засіданні самого факту укладення зазначеної угоди не заперечив. Хоча заперечив суму позики, стверджуючи, що до уваги слід брати лише суму у 50 000 доларів США. Решта - 15 000 доларів США була прописана у розписці на вимогу позивача, і грошей за цією частиною розписки його довіритель не отримував. Зазначене суперечить самому тексту розписки, де чітко зазначено самим відповідачем «взял в долг». Подальше написання ним розписок щодо терміну погашення боргу також підтверджує факт укладення договору позики між сторонами, хоча і без дотримання його письмової форми.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

П.4.2 ст. 625 ЦК України визначено, що «боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ст. 10 ч.2 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_2 діяв не як фізична особа, а як посадова особа Спільного українсько-італійського підприємства Прогресо-Італія» (кошти брались на потреби цього підприємства), до якого і мав бути спрямований зазначений позов, а справа підсудна іншому суду, а також те, що подальше виконання договору позики є неможливим, так як його умови є несправедливими та кабальними, оскільки існує істотна зміна становища, в зв'язку з підвищенням курсу валюти і що фактично договір позики не був укладений, так як письмової форми, як ще передбачено ЦК України, не було дотримано, а сама по собі розписка не є таким договором, не можуть братись до уваги, оскільки не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем не було доведено суду обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Таким чином, не визнання відповідачем суми боргу, розцінюється судом як ухилення відповідача від виконання договорів позики. Крім того слід зазначити, що відповідач з часу укладення договору і до розгляду справи судом з зустрічним позовом, позовом про визнанням договору позики недійсним до суду не звертався, доказів на підтвердження повернення вказаних коштів стороною відповідача суду не надано.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів належного виконання зобов'язання за договорами позики, а, саме: повернення позикодавцеві такої ж суми грошових коштів, у строк та у порядку, що встановлені договором. А тому є всі підстави вважати, що ОСОБА_2 не повернув кошти ОСОБА_3 за договором позики.

При встановлених судом обставинах на підставі розрахунків, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у сумі 1 527 892 один мільйон п'ятсот двадцять сім тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн., 3% річних від простроченої суми у сумі 45 837 (сорок п'ять тисяч вісімсот тридцять сім) грн. та судового збору у сумі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам справи і нормам матеріального та процесуального права.

Доводів, які спростовували б законність і обґрунтованість постановленого судом рішення апеляційна скарга в собі не містить.

При таких обставинах судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, доказам дана належна правова оцінка, а постановлене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 08 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: