Рішення № 5316623, 27.08.2009, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" серпня 2009 р.Справа № 18/66-1524 Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув матеріали справи:

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Національна торгова компанія», вул. Громницького, 7-А, м. Тернопіль

до відповідача 1: приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

відповідача 2: приватного підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2

про стягнення заборгованості в сумі 1500 грн.

За участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_3 адвоката, довіреність № 8 від 10.03.2009 р.

відповідача 1 не з'явився.

відповідача 2 не з'явився.

В судовому засіданні учаснику судового процесу розяснено його процесуальні права та обовязки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи: товариство з обмеженою відповідальністю «Національна торгова компанія»звернулося до господарського суду з позовом про солідарне стягнення із відповідачів приватного підприємця ОСОБА_1 та приватного підприємця ОСОБА_2 заборгованості в сумі 1 500 грн.

27.08.2009 р. позивачем подано до суду заяву про відмову від позовних вимог в частині солідарного стягнення заборгованості з відповідачів та просить стягнути усю суму заборгованості з відповідача 1. Заява мотивована тим, що 20.08.2009 р. закінчився термін дії укладеного, з метою забезпечення зобовязань між позивачем та відповідачем 2 26.12.2008 р. договору поруки, згідно якого поручитель відповідач 2 зобовязувався відповідати перед кредитором позивачем за виконання зобовязань боржником відповідачем 1 щодо оплати отриманого товару по видаткових накладних № НТ-0000531 від 07.11.2008 р., № НТ-0000606 від 26.12.2008 р. Беручи до уваги приписи ч. 1. ст. 598, ч. 4 ст. 559 ЦК України суд припиняє провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача 2 в порядку ч. 4 ст. 80 ГПК України.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач взяті на себе зобовязання виконав не належним чином, зокрема не провів оплату за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість в заявленій до стягнення сумі.

Відповідач 1 відзиву на позов не подав у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про час і місце слухання був повідомлений належним чином (повідомлення про вручення поштових відправлень № 2491738 в матеріалах справи), а тому суд розглядає справу згідно вимог статті 75 ГПК України за наявними у справі документами.

Відповідач 2 у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про час і місце слухання був повідомлений належним чином, проте 27.08.2009 р. від нього надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

Згідно ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності.

У відповідності до статті 193 ГК України субєкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В силу ст. 11 ЦК України цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

За змістом приписів статей 205 та 206 ЦК України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач поставив, а відповідач отримав згідно:

-видаткової накладної № НТ-0000531 від 07.11.2008 р. товар на загальну суму 5910,50 грн.;

-видаткової накладної № НТ-0000606 від 26.12.2008 р. товар на загальну суму 5246,62 грн.;

Представлені позивачем документи свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, а саме договору купівлі продажу, в якому сторони досягли згоди щодо його умов.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі продажу продавець зобовязується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).

Як стверджує позивач, та підтверджується банківськими виписками, оплата за отриманий згідно умов вищезазначеного договору товар на загальну суму 11 157,12 грн. проведена частково, в сумі 9657,12 грн., відтак непогашеною залишається заборгованість в сумі 1 500 грн.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

30.07.2009 р. позивачем на адресу відповідача 1 направлено вимогу про виконання зобовязання щодо оплати отриманого товару на суму 1 500 грн., яка останнім залишена без задоволення.

Таким чином, відповідач 1 взяті на себе зобовязання щодо оплати за отриманий товар виконав не належним чином, чим допустив заборгованість в вищезазначеній сумі, яку і просить позивач стягнути в судовому порядку.

Доказів погашення суми боргу 1 500 грн. відповідачем 1 не подано.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

При даних обставинах справи, суд визнає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 заборгованості за отриманий товар в сумі 1 500 грн. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 500 грн. судових витрат понесених витрат на правову допомогу адвоката. При цьому, долучає свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 511 від 20.06.2008 р., договір про надання юридичних (адвокатських) послуг та правове обслуговування № 10/01/09 від 10.01.2009 р., акт виконаних робіт по договору № 10/01/09 від 10.01.2009 р., та платіжне доручення № 451 від 06.08.2009 р. про сплату 500 грн.

У відповідності до вимог ст. ст. 44 49 ГПК України, державне мито та судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 32-34, 43, 44, 49, 69, 82-85, 115-117 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р № НОМЕР_2 в КФ АКБ «Індустріалбанк», МФО 331304) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Національна торгова компанія»(м. Тернопіль, вул. Громницького, 7-А, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 34950836, р/р № 260001717 у ВАТ «ЕРСТЕ Банк», МФО 380009):

-1500 (одну тисячу пятсот) грн. заборгованості за поставлену продукцію;

-500 (пятсот) грн. витрат на оплату послуг адвоката;

-102 (сто дві) грн. державного мита;

-118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його підписання 31 серпня 2009 року, через місцевий господарський суд.

Суддя