Ухвала суду № 53162727, 21.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/53364/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014

у справі № 826/4482/14

за позовом дочірнього підприємства Інституту соціології Національної академії наук України "Центр соціальних експертиз" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.03.2014 № 42126552208 та № 42026552208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014, позов задоволено з тих мотивів, що платником було дотримано умови формування витрат у податковому обліку та податкового кредиту з ПДВ, тоді як допущені контрагентом платника правопорушення не можуть слугувати підставою для застосування негативних податкових наслідків щодо такого платника.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові рішення та відмовити у позові.

На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що дії Підприємства з придбання послуг у фіктивного суб'єкта господарювання з номінальним оформленням документообігу мали недобросовісний характер, були спрямовані на ухилення від виконання обов'язку зі сплати податків до бюджету, що виключає обґрунтованість податкової вигоди позивача.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» (далі - ТОВ «ВКФ «Мілана») за період з 01.11.2011 по 31.03.2013.

За наслідками цієї перевірки складено акт від 11.03.2014 № 213/26-55-22-08/30371322, в якому відображено висновок відповідача про відсутність реальних фінансово-господарських операцій між Підприємством та цим контрагентом, що виключає правомірність формування позивачем у податковому обліку витрат та податкового кредиту за операціями з придбання у ТОВ «ВКФ «Мілана» послуг з проведення досліджень.

На обґрунтування цього висновку Інспекція посилається на обставини, установлені в ході проведення контрольно-перевірочних заходів щодо ТОВ «ВКФ «Мілана», під час яких встановлено факт реєстрації цього товариства на підставну особу, яка заперечує свою причетність до фінансово-господарської діяльності ТОВ «ВКФ «Мілана» та до підписання від його імені первинних документів, а також непідтвердженість реальності операцій ТОВ «ВКФ «Мілана» з контрагентами.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією:

податкового повідомлення-рішення від 24.03.2014 № 42126552208, згідно з яким Підприємству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 196 666 грн. за основним платежем та 40254 грн. за штрафними санкціями;

податкового повідомлення-рішення від 24.03.2014 № 42026552208 про нарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 185 460 грн. за основним платежем та 46365 грн. за штрафними санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суди обох попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Інспекцією не представлено належних доказів вчинення Підприємством дій, спрямованих на необґрунтоване одержання податкової вигоди.

Судова колегія вважає, що такий висновок відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

А відтак за умови дотримання наведених вимог податкового законодавства платник вправі претендувати на одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту та витрат при обчисленні сум ПДВ та податку на прибуток, що підлягають сплаті до бюджету. Подання платником усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, є підставою для отримання податкової вигоди, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у таких документах, є неповними, недостовірними та (або) суперечливими; податкова вигода не може бути визнана добросовісною, якщо одержана платником не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Керуючись наведеними правилами оподаткування, суди попередніх інстанцій встановили, що Підприємством (замовник) та ТОВ «ВКФ «Мілана» (виконавець) було укладено низку договорів, умовами яких передбачалося виконання ТОВ «ВКФ «Мілана» маркетингових соціологічних досліджень з визначених напрямів. Виконання цих робіт оформлено складенням актів здачі-приймання, податкових накладних; оплата робіт позивачем у безготівковому порядку засвідчена наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Також на підтвердження фактичного виконання розглядуваних операцій Підприємством подано звіти про проведення досліджень, зміст яких дозволяє встановити сутність здійснених виконавцем заходів та зробити висновок про відповідність замовлених Підприємством послуг напрямам його дослідницької діяльності.

Слід зазначити, що відмовляючи платникові у реалізації права на податкову вигоду з мотивів недобросовісності такого платника, податковий орган повинен довести недобросовісність у діях останнього, а не обмежуватися формальним наведенням будь-яких фактів.

У даному разі доводи Інспекції, якими вона мотивує законність оспорюваних нарахувань, стосуються виключно діяльності контрагента (ТОВ «ВКФ «Мілана») та не є ознаками зловживань самого платника (позивача у справі) у сфері оподаткування та не є доказами безтоварності розглядуваних господарських операцій.

Так, правовідносини ТОВ «ВКФ «Мілана» з третіми особами (які, за оцінкою Інспекції, мали номінальний характер) не стосуються спірних операцій; платник не вправі контролювати та перевіряти фактичні ділові стосунки його постачальників з іншими особами.

Власне ж факт заперечення керівником ТОВ «ВКФ «Мілана» ОСОБА_1 своєї участі у діяльності цього товариства та у підписанні від імені останнього первинних документів не може слугувати достатнім свідченням безтоварності спірних операцій; відповідні пояснення були надані ОСОБА_1 у рамках кримінального провадження, а тому слід враховувати що дана особа є зацікавленою в уникненні відповідальності за можливе невідображення операцій з поставки послуг у податковій звітності.

Інших обставин щодо необґрунтованої податкової вигоди, на яку претендує платник, Інспекцією не наведено. Доказів того, що перерахування платником грошових коштів на рахунок постачальника здійснювалося з метою їх подальшого переведення у готівку Інспекцією не представлено.

За таких обставин суди попередніх інстанцій з урахуванням сукупності встановлених у справі фактичних даних дійшли цілком обґрунтованого висновку про недоведеність Інспекцією порушення платником правил оподаткування при відображенні у податковому обліку наслідків розглядуваних операцій та правомірно задовольнили позов.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 у справі № 826/4482/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько