Ухвала суду № 53161609, 21.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/7198/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Інспекція)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013

у справі № 810/4650/13-а

за поданням Інспекції

до споживчого товариства "Дубль три" (далі - Товариство)

про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року Інспекція звернулася до Київського окружного адміністративного суду з поданням, в якому просила визнати обґрунтованим арешт майна Товариства.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 подання задоволено з посиланням на правомірність застосованого арешту у зв'язку з ухиленням платником від податкового обов'язку допустити посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у задоволенні подання відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що податкові наслідки у вигляді адміністративного арешту майна платника застосовуються лише у разі відмови від допуску податкового органу до проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення та не поширюються на фактичні перевірки.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що наказом в.о. начальника Головного управління Міндоходів у Київській області від 31.07.2013 № 98 було призначено проведення фактичних перевірок суб'єктів господарювання, у тому числі й позивача у справі.

27.08.2013 на підставі направлень на перевірку від 21.08.2013 № 1098 та № 1099 посадовими особами Інспекції було здійснено вихід за фактичною адресою місцезнаходження Товариства для проведення фактичної перевірки.

Втім працівник Товариства після фактичного ознайомлення з копією наказу про призначення перевірки та поданими направленнями на перевірку відмовилась від підписання розписки про одержання цих документів та не допустила працівників Інспекції до проведення фактичної перевірки, про що складено акт від 27.08.2013 № 0462/1000/22/34341244.

27.08.2013 службовими особами податкового органу складено звернення до керівника Інспекції про застосування адміністративного арешту майна платників податку, на підставі якого заступником начальника Інспекції було прийнято рішення від 27.08.2013 № 1 про застосування адміністративного арешту майна Товариства.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Системний аналіз положень статей 75, 77-81 ПК свідчить на користь висновку про те, що законодавець розрізняє камеральну, документальну та фактичну перевірки з огляду на їх різне призначення, підстави та порядок проведення.

Закріплені у підпункті 20.1.11 пункту 20.1 статті 20 ПК контрольні повноваження податкового органу, яким кореспондує визначений у підпунктах 16.1.13, 16.1.19 пункту 16.1 статті 16 ПК обов'язок платників податків допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом, є необхідними умовами для забезпечення виконання приписів частини першої статті 67 Конституції України, згідно з якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 ПК адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 цієї ж статті ПК передбачено, що арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин, зокрема, платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.

Отже, розглядувана норма передбачає дві обставини, за наявності яких може бути застосований арешт майна платника податків: 1) платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення; 2) платник податків відмовляється від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Процедура допуску посадових осіб до проведення перевірки регламентована статтею 81 ПК і однаково поширюється як на документальні, так і на фактичні перевірки.

За правилами пункту 81.1 статті 81 ПК посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, встановлених у цій нормі документів.

Абзацом п'ятим пункту 81.1 розглядуваної статті ПК визначено, що непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий пункту 81.1 статті 81 ПК).

Відповідно до абзаців 7-8 пункту 81.1 статті 81 ПК при пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Таким чином, аналізовані ПК свідчать на користь висновку про те, що поняття відмови від проведення перевірки і поняття відмови від допуску до проведення перевірки мають самостійний правовий зміст, що виключає ототожнення цих понять.

З наведеного випливає, що приписи підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК поширюються на випадки застосування арешту майна платника податків у разі: або відмови від проведення документальної перевірки, або недопуску до перевірки будь-якого виду, якщо для такої перевірки передбачено застосування процедури допуску.

Отже, арешт активів можна застосувати як у разі відмови від допуску до документальної перевірки, так і у випадку відмови від допуску до іншого виду перевірки, зокрема, фактичної перевірки.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, з направленнями та наказом про проведення перевірки працівник Товариства була ознайомлена у передбаченому законом порядку (наведена обставина платником не заперечувалася у ході розгляду даної справи).

Підставою для звернення про застосування адміністративного арешту майна Товариства у даній справі стала відмова останнього від проведення та недопуск до фактичної перевірки, мотивована відсутністю директора.

А відтак суд першої інстанції дійшов цілком об'єктивного висновку про законність рішення заступника начальника податкового органу про застосування адміністративного арешту майна Товариства, та на підставі цього підтвердив обґрунтованість арешту майна платника податків у даній справі.

У той же час апеляційний суд на підставі звужувального тлумачення положень підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК незаконно відмовив у задоволенні розглядуваного подання, помилково скасувавши правильне по суті рішення суду першої інстанції зі спору.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 у справі № 810/4650/13-а скасувати.

3. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 у справі № 810/4650/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько