Постанова № 5315619, 06.07.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

06 липня 2009 р. № 37352/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Перцова Т.С. при секретарі судового засідання Ульященко Л.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2

відповідача - Гнатченко О.О., Зміївсько

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ФОП ОСОБА_1

до Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м Харкова

пропро визнання податкового повідомлення-рішення недійсним ,

встановив:

Позивач, ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова від 16 березня 2009 року 0000351720/0, яким ФОП ОСОБА_1 визначено податкове зобовязання по податку на додану вартість на загальну суму 16153,50 грн., в тому числі за основним платежем 10769,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 5384,50 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог послався на ст.ст.203, 207, 215, 219 Цивільного кодексу України. Вважає посилання відповідача в акті перевірки на ст.228 Цивільного кодексу України юридично неспроможним та зробленим при довільному тлумаченні вищевказаної норми. Наполягає на тому, що ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 виконали всі вимоги законодавства як у сфері господарських правовідносин, так і у сфері податкового права. Висновок ДПІ про порушення ФОП ОСОБА_1 при здійсненні своєї господарської діяльності пп.7.2.3, п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” завищення суми податкового кредиту на 10769,00 грн. вважає безпідставним та таким, що ґрунтується на неналежних доказах, а тому суми податку за оскаржуваним рішенням на його думку нараховані всупереч вимогам чинного законодавства. З огляду на викладене, просив суд позовні вимоги задовольнити, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасувати.

Відповідач, Державна податкова інспекції у Жовтневому районі м.Харкова в своїх запереченнях на позов та її представник в судовому засіданні з позовними вимогами не погодилися, останній пояснив суду, що порушення пп.7.2.3, п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, встановлені в ході перевірки позивача зафіксовані належним чином в акті від 02.03.2009 року № 368/17-02-08/НОМЕР_1/54 про результати планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.10.2007 р. по 31.12.2008 року. В обґрунтування своїх заперечень на позов послався на положення ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, та пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, які на думку ДПІ порушив позивач, що призвело до завищення сум податкового кредиту по податку на додану вартість за жовтень, грудень 2007р., грудень 2008р. на загальну суму 10769,00 грн.

Також, відповідач з вказівкою на пункт 1 ст.203, п.1 ст.228 ЦК України стверджує, що спірний правочин, укладений між позивачем та його котрагентом, суперечить, зокрема, моральним засадам суспільства та повинен вважатися таким, що порушує публічний порядок. Відображення даного правочину в податковому обліку ФОП ОСОБА_1 на думку ДПІ призвело до зменшення податкових зобовязань. З огляду на викладене, відповідач, посилаючись на ст.215 ЦК України, вважає, що вказаний правочин є нікчемним. Підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення представник відповідача у судовому засіданні не вбачає, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджено, що ДПІ в Жовтневому районі м. Харкова проведена планова перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.10.2007 р. по 31.12.2008 року, в ході якої було перевірено дотримання позивачем вимог податкового законодавства щодо нарахувань та сплати ПДВ відображених в податковій декларації в розрізі контрагентів, про що складено акт від 02.03.2009 року № 368/17-02-08/НОМЕР_1/54.

За висновками акту перевірки, в звязку з встановленими в господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 порушеннями пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 та пп.7.7.1 п.7.7 Закону України „Про податок на додану вартість” позивачу за жовтень 2007 року, грудень 2007 року, грудень 2008 року донараховано податок на додану вартість у сумі 10796,00 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки про встановлення порушення ФОП ОСОБА_1 пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” ДПІ в Жовтневому районі м. Харкова винесено податкове повідомлення-рішення від 16 березня 2009 року 0000351720/0 про визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість на загальну суму 16153,50 грн., в т.ч. за основним платежем 10769,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5384,50 грн.

Судом встановлено, що ДПІ не визнає включення ФОП ОСОБА_1 за спірний період до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним з підстав того, що по-перше, документів, які стверджують транспортування товару від ФОП ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 на перевірку не надані; по-друге, згідно акту документальної перевірки №28/17-02-08-2880207995/5 від 16.01.09р. було визнано угоди, укладені між ФОП ОСОБА_2 та його контрагентами, нікчемними, тому що основними постачальниками ФОП ОСОБА_2, були : ПП „Промбудтехніка 2” (код 34332140), ТОВ „Призма” (код - 35700206), ТОВ „ТПК „Абсолют” (код - 35700211), ТОВ ТПК „КІР” (код 35970130) підприємства, які не декларували свої доходи від здійснення операцій поставки товарів та надання послуг на адресу ФОП ОСОБА_5 Зазначені факти за твердженням ДПІ свідчать про те, що вказані підприємства останні ухилились від виконання обовязків по їх сплаті, передбаченими вимогами п.1.2, п.1.11 ст.1, ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування». Підсумовуючи, вищенаведене, ДПІ у Жовтневому районі м.Харкова з вказівкою на ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України робить висновок, що правочини вчинені ПП „Промбудтехніка 2”, ТОВ „Призма”, ТОВ ТПК „КІР”, ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 є нікчемними.

Суд беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи вважає таку правову позицію відповідача помилковою виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 мав господарські взаємовідносини з ФОП ОСОБА_2 Так, 02.11.2007 року ВОП ОСОБА_1 придбав у ФОП ОСОБА_2 брезент, що підтверджується наступними документами: рахунком-фактурою від 02.11.2007 року №СФ-98, видатковою накладною від 02.11.2007 № РН-00325, податковою накладною від 02.11.2007 року № 489, який в свою чергу був перероблений та реалізований, що підтверджується видатковою накладною від 13.11.2007 року № 13/11/01 та податковою накладною від 13.11.2007 року № 16.

Крім того, 16.10.2007 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «ТК-3000» було укладено договір № 1610071/1 про надання ФОП ОСОБА_1 послуг з переробки сировини. На підставі цього договору ТОВ «ТК-3000» було передано ФОП ОСОБА_1 брезент, що підтверджується актами передачі сировини в переробку від 10.10.2007 № ТК 112, від 29.10.2007 р. № ТК-139, від 19.11.2007 р. № ТК-157, від 06.12.2007 р. № ТК-170, №ТК-174 від 11.12.2007 р. З частини переданого брезенту ФОП ОСОБА_1 виконував замовлення інших контрагентів, що підтверджується видатковими накладними №08/11/01 від 08.11.2007р., № 16/11/01 від 20.11.2007р., №03/12/02 від 03.12.2007р., №11/12/02 від 12.12.2007р., від 18.12.2007р. № 13/12 та податковими накладними №11 від 08.11.2007р., №22 від 20.11.2007р., №30 від 03.12.2007р., №34 від 12.12.2007р., №35 від 13.12.2007р. ТОВ «ТК-3000» в свою чергу 01.11.2007 року було складено інвентаризаційний опис № 1-2007 товарно-матеріальних цінностей, що знаходились у ФОП ОСОБА_1. У звязку з тим, що ФОП ОСОБА_1 бракувало сировини для задоволення вимог своїх контрагентів, 20.12.2007 року ФОП ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_2 було придбано брезент, що підтверджено рахунком-фактурою №СФ-2012 від 20.12.2007р., видатковою накладною №РН-00417 від 20.12.2007р. та податковою накладною №616 від 20.12.2007р.. З цього брезенту ФОП ОСОБА_1 виготовлялись товари та надавались послуги своїм контрагентам, серед яких також було ТОВ «ТК-3000», що підтверджується рахунками фактурами №25/12 від 25.12.2007р., №25/12/01 від 25.12.207р.,№25/12/02 від 25.12.2007 р, №26/12 від 14.01.2008р., №26/12 від 15.01.2008р.,№15/01/01 від 15.01.2008р., №04/02 від 05.02.2008р., №28/02 від 28.02.2008р., податковими накладними №42 від 25.12.2007р., №43 від 25.12.2007р., №44 від 25.12.2007р., №45 від 26.12.2007р., №2 від 15.01.2008 р., №6 від 04.02.2008 р., №7 від 04.02.2008р., №13 від 28.02.2008р.

Суд також відмічає, що виконання ФОП ОСОБА_1 замовлень ТОВ «ТК-3000» підтверджено актами виконаних робіт №20/11 від 20.11.2007р., №20/11/2 від 20.11.2007р., №3/12/1 від 03.12.2007р., №3/12/3 від 03.12.2007р., №18/12/01/1 від 18.12.2007р., №26/12/1 від 14.01.2008р., №26/12/2 від 15.01.2008р., №26/12/3 від 15.01.2008р., №26/12/1 від 15.01.2008р., №26/12/4 від 15.01.2008р.У 2008 році на підставі зазначеного вище договору ТОВ «ТК-3000» було передано ФОП ОСОБА_1 брезент, що підтверджується актами передачі сировини в переробку №ТК195 від 30.07.2008р., №ТК-232 від 21.08.2008р., №ТК-274/1 від 01.10.2008р., №ТК-322 від 06.11.2008р., №ТК-341 від 13.11.2008р. З частини переданого брезенту позивачем виконано замовлення іншого контрагента, що підтверджується видатковою накладною №23/09 від 23.09.2008р. та податковою накладною №70 від 23.09.2008р., з іншої частини переданого брезенту позивачем виконано замовлення ТОВ «ТК-3000», що підтверджується видатковими накладними 11/12 від 11.12.2008р., №11/12/01 від 11.12.2008р., №22/12 від 22.12.2008р., №22/12/02 від 22.12.2008р., податковими накладними №95 від 11.12.2008р., №96 від 11.12.2008р., №100 від 22.12.2008р., №102 від 22.12.2008р. та актами виконаних робіт №11/12/1 від 11.12.2008р., №11/12/01//1 від 11.12.2008р., №17/12/1 від 17.12.2008р., №22/12/02/1 від 22.12.2008р., № 22/12/1 від 22.12.2008р.

Крім того, ФОП ОСОБА_1 було складено інвентаризаційний опис №1-2008 товарно-матеріальних цінностей, що знаходились у позивача. У звязку з тим, що у позивача бракувало сировини для виготовлення замовлення ТОВ “ТК-3000», 03.12.2008 року у ФОП ОСОБА_2 було придбано брезент, що підтверджується рахунком-фактурою №Р-0312-3 від 03.12.2008р., видатковою накладною №Р-00000575 від 03.12.2008р. та податковою накладною №928 від 03.12.2008р. З тих підстав, що позивачем з початку 2009 року не проводиться жодних операцій з фінансово-господарської діяльності, останнім було повернуто ТОВ «ТК-3000» залишки товарно-матеріальних цінностей, що підтверджено видатковими накладними №1111 від 21.01.2009р., №16/03 від 16.03.2009р.

Як вбачається зі змісту акту перевірки (п.3.1.4) фахівцями ДПІ з вказівкою на пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” зафіксовано, що за перевірений період податкові зобовязання ФОП ОСОБА_1 визначав за першою подією, вірно.

Виходячи зі змісту положень пункту 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Суд зазначає, що формування податкового кредиту платником ПДВ здійснюється відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт, по слуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку то варів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Слід відмітити, що за приписами п. 10.2 ст. 10 Закону України „Про додану вартість”, платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також, за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Судом встановлено, що на час складання спірних податкових накладних та здійснення господарської операції в цілому за період жовтень 2007 року, грудень 2007 року, грудень 2008 року як позивач та і його контрагент ФОП ОСОБА_2 відповідно до статті 9 Закону України „Про податок на додану вартість” мали статус платника податку на додану вартість, і як наслідок мали право на складання податкових накладних (п.п. 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”).

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за жовтень 2007 року, грудень 2007, грудень 2008 р. були надані податкові накладні ФОП ОСОБА_2:

-№489 від 02.11.2007р. на суму ПДВ 1166,67 грн.;

-№616 від 20.12.2007р. на суму ПДВ 7000,04 грн.;

-№928 від 03.12.2008р. на суму ПДВ 2333,33 грн., які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідає встанов леному чинним законодавством.

Крім того, як вбачається з копій декларацій з податку на додану вартість та наданих до них розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів позивач належним чином відобразив свої податкові зобовязання та дозволений податковий кредит.

ФОП ОСОБА_1 було включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, яка входить в ціну поставленого товару, а саме: жовтні 2007 року, грудні 2007 року, грудні 2008 року на загальну суму 10769,00 грн.

Помилковим вбачається і висновок ДПІ про не підтвердження ФОП ОСОБА_1 права на податковий кредит з огляду на не нарахування, не сплату контрагентами ФОП ОСОБА_2 (ПП „Промбудтехніка 2”, ТОВ ТПК „Абсолют”, ТОВ „Призма”, ТОВ ТПК „КІР”) податкових зобовязань.

Суд зазначає, що Законом не встановлено правило, відповідно до якого, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті по датку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки для платника податку, який мав відносини з цією особою. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшко дування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження роз міру свого податкового кредиту.

Судом встановлено, що на час складання та надання податкових накладних як покупець - ФОП ОСОБА_1 так і продавець ФОП ОСОБА_2 знаходяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків контрагентами продавця, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку контрагентами продавця (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Щодо висновку ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова про вчинення позивачем в порушення ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, укладеного з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства порушення суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідач, з посиланням на вказані норми права стверджує, що в момент вчинення позивачем правочинів, останні не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, здійсненого з його контрагентом з зазначеними у акті перевірки постачальниками та покупцями, а тому є нікчемним.

З огляду на фактичні обставини справи, суд не може, також, погодитись з правовою позицією відповідача і в частині нікчемності зазначеної угоди, вважає її хибною з огляду на таке.

Згідно п.1.4. ст.1 Закону поставка товарів будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст.712 ЦКУкраїни).

Виходячи з викладеного, сторонами договору поставки є продавець (постачальник) та покупець. Отже, підставою недійсності правочину у розумінні ст.203 ЦК України є недодержання стороною в момент вчинення правочину вимог останнього.

Частина 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст.207. 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст.71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча, відповідно до ст. 71КАС України він, як субєкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Згідно приписів ст.67 Конституції України - кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З наданих до суду документів встановлено, що за період жовтень 2007 року, грудень 2007 року, грудень 2008р. ФОП ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_2 було придбано та поставлено товар, а саме : 02.11.2007 року ВОП ОСОБА_1 придбав у ФОП ОСОБА_2 брезент, що підтверджується наступними податковими накладними: №489 від 02.11.2007р. на суму ПДВ 1166,67 грн.; №616 від 20.12.2007р. на суму ПДВ 7000,04 грн.; №928 від 03.12.2008р. на суму ПДВ 2333,33 грн.

Крім того, ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 належним чином оформили договірні правовідносини, на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.

ФОП ОСОБА_1 в повному обсязі перераховано податкові зобовязання зі сплати податку на додану вартість.

Отже, будьякі умисні дії товариства, а також посадових осіб юридичної особи, стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також суд відмічає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договору позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Норми чинного законодавства України не містять приписів про те, що у випадку порушення вимог стосовно заповнення податкових накладних, правочини, які виникли між третіми особами визнаються недійсними.

Тому, висновки, викладені в акті перевірки стосовно нікчемності укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 правочину не відповідають вимогам закону.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, суд вважає, що за результатами поставки товарів від ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 правомірно включило до складу податкового кредиту суму у розмірі 10769,00 грн.

Суд також вважає правомірними та обґрунтованими доводи позивача про те, не виконання контрагентами позивача - ФОП ОСОБА_2, ПП «Промбудтехніка-2», ТОВ ТПК «КІР» свого зобовязання по сплаті податку до бюджету не тягне для ФОП ОСОБА_1 відповідальності та негативних наслідків. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин, суд вважає помилковим та безпідставним висновок відповідача про порушення ФОП ОСОБА_1 пп.7.2.3, п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення рішення належним чином не довів.

Висновки перевіряючої особи, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер субєктивних припущень.

З огляду на це, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для визначення суми податкового зобовязання по ПДВ ФОП ОСОБА_1 у розмірі 10769,00 грн., внаслідок чого податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова від 16.03.2009 року № 0000351720/0 про визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість на загальну суму 16153,50 грн., в т.ч. за основним платежем 10769,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5384,50 грн. є протиправним і підлягає скасуванню, як таке, що прийнято з порушенням ч. 3 ст. 2 КАС України.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого державного мита з держбюджету на користь позивача.

Керуючись ст. 8 Конституції України, ст.ст.4, 8, 17, 50, 94, 161-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 до Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м Харкова про про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Харкова від 06.03.2009 року № 0000351720/0.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_1, ІН НОМЕР_1 державне мито у розмірі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

У повному обсязі постанова виготовлена 09.07.09 року

Суддя Перцова Т.С.