Постанова № 53150473, 02.11.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"02" листопада 2015 р. Справа № 5004/25/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

на ухвалу господарського суду Волинської області від 25.09.2015 р.

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта сервіс" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню

у справі №5004/25/11 (суддя Пахолюк В.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Сервіс"

про стягнення в сумі 3 175 294 грн. 15 коп.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: Овчаров А.В.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Волинської області від 25.09.2015 р. у справі №5004/25/11 заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта сервіс" задоволено, визнано наказ господарського суду Волинської області від 08.08.2011 р. про примусове виконання рішення господарського суду Волинської області від 10.03.2011 р. у справі №5004/25/11 про стягнення з ТОВ "Атланта сервіс" на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за договором поруки № 06/07 від 30.05.2007 р. та кредитним договором №11160512000 від 30.05.2007 р., що станом на 12.05.2010 р. в гривневому еквіваленті становить 3 175 294,15 грн. та 25500,00 грн. в повернення витрат по оплаті державного мита та 236,00 грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, таким, що не підлягає виконанню.

При винесенні вищевказаної ухвади, суд першої інстанції виходив з того, що грошові вимоги ПАТ "УкрСиббанк" до ТОВ "Атланта сервіс" підтверджені рішенням господарського суду Волинської області від 10.03.2011 року у справі № 5004/25/11 і виникли до 14 грудня 2012 року, тобто до дня порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Атланта сервіс", а тому грошові вимоги ПАТ "УкрСиббанк" відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є конкурсними.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ "УкрСиббанк", як конкурсний кредитор по стягненню заборгованості, яка виникла до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Атланта сервіс", не зверталося до господарського суду із заявою про визнання його кредитором боржника та про включення його вимог до реєстру вимог кредиторів. Докази, якими б ці обставини спростовувалися, в матеріалах справи відсутні.

Судом також було враховано, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 25.03.2014 року провадження у справі № 5019/1948/12 про банкрутство відповідача припинено у зв'язку із затвердженням між боржником та кредиторами мирової угоди, а тому, як зазначає місцевий господарський суд, заборгованість відповідача у справі, відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вважається погашеною, у зв'язку з чим підстави для здійснення виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 08.08.2011 року відсутні.

При з'ясуванні питання щодо наявності правових підстав для задоволення заяви боржника про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, судом першої інстанції прийнято до уваги відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, а також Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

В обґрунтування своїх висновків, господарський суд першої інстанції зазначив, що наказ господарського суду Волинської області від 08.08.2011 року на виконання рішення суду від 10.03.2011 року у даній справі є таким, що не підлягає виконанню, оскільки вимоги ПАТ "УкрСиббанк", які підтверджені вказаним рішенням господарського суду Волинської області та цим наказом, є погашеними на підставі ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Не погоджуючись із винесеною ухвалою суду першої інстанції, позивач (стягувач) звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу господарського суду Волинської області від 25.09.2015 р. у справі №5004/25/11 та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви ТзОВ "Атланта сервіс" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Скаржник вважає, що ухвала господарського суду є незаконною та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи.

На підтвердження своїх вимог, позивач вказує, зокрема, на таке:

за змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України підстави припинення зобов'язань поділяються на договірні та законні. Договірні підстави визначаються добровільно в договорах суб'єктами цивільних правовідносин, які є вільними у виборі будь-яких підстав припинення їх зобов'язань, в тому числі домовитися про можливість припинення зобов'язання в односторонньому порядку за бажанням будь-якої сторони. Законні підстави припинення зобов'язань в свою чергу можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні підстави припинення зобов'язань визначені у Главі 50 ЦК України, зокрема, у ст.ст. 599-601, 605-609 ЦК України, спеціальні - окремими нормами цивільного законодавства щодо окремих видів зобов'язань, зокрема, ст.ст. 559, ч. 3 ст. 1126, ст. 1149 ЦК України тощо;

пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежніст судової влади" від 13.06.2007р. № 8 передбачено, що за змістом ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством;

виходячи із роз'яснень, наведених у п. 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду Україні «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012р., підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню є, в тому числі, припинення зобов'язання між сторонами;

слід відзначити, що поняття "погашені вимоги" та "припинення правовідносин (зобов'язання)" не є тотожними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом;

з огляду на положення статті 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" лише факт укладення мирової угоди не є підставою для припинення зобов'язань в розумінні ЦК України, оскільки зобов'язання боржника будуть припиненими лише після виконання останнім в повному обсязі умов мирової угоди перед кредитором;

25 березня 2014 року ухвалою господарського суду Рівненської області затверджено мирову угоду від 03.03.2014р. Зобов'язання щодо погашення заборгованості ТзОВ «Атлант сервіс» перед АТ «УкрСиббанк» за Договором поруки № 06/07 від 30.05.2007 року та Кредитним договором № 11160512000 від 30.05.2007 року, що станом на 12.05.2010 року становить 3 175 29 грн. та 25 500 грн. в повернення витрат по оплаті державного мита та 236 грн. повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, предметом вказаної мирової угоди не було, тому в силу ст. 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не може бути припиненим.

Відповідач не скористався своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

2 листопада 2015 року представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Сервіс" в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржену ухвалу такою, що відповідає вимогам закону. Пояснив, що у даному випадку застосування норми, визначеної ст. 598 ЦК України щодо визначення підстав для припинення зобов'язання є безпідставним, оскільки в силу дії норми спеціального закону, а саме ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на стягувача як конкурсного кредитора покладено обов'язок подати заяву про визнання його кредитором боржника та включення його вимог до реєстру вимог кредиторів. Проте, усупереч Закону, стягувач не виконав покладеного на нього обов'язку, у зв'язку з чим зобов'язання боржника перед стягувачем вважаються припиненими. Відтак, підстави для виконання грошового зобов'язання у боржника перед кредитором відсутні. Між тим, аргументуючи свою правову позицію, процесуальний опонент скаржника також посилається на практику Верховного Суду України, зокрема, наведену у постановах від 02.10.2007 р. у справі № 6/73 та від 19.08.2008р. у справі № 3/321, копії яких долучено до матеріалів справи. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник позивача (скаржника) в судове засідання Рівненського апеляційного господарського суду не з'явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені останнім (Т.2, а.с.13-14), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржену ухвалу залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, рішенням господарського суду Волинської області від 10.03.2011 у справі № 5004/25/11 позов ПАТ "УкрСиббанк" до ТОВ "Атланта сервіс" задоволено, стягнуто 3 175 294,15 гривень заборгованості та 25 500 в повернення витрат по оплаті державного мита та 236 гривень в повернення витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу (Т.1, а.с. 124-127).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.06.2011 р. за результатами апеляційного провадження рішення господарського суду Волинської області від 10.03.2011 у справі № 5004/25/11 залишено без змін (Т.1, а.с. 168-170).

08.08.2011 року господарським судом Волинської області на виконання рішення від 10.03.2011 року у справі № 5004/25/11 видано наказ про примусове виконання рішення за номером 1 (Т.1, а.с. 183).

15 вересня 2015 року на адресу суду першої інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта сервіс" надійшла заява, відповідно до якої просить визнати наказ від 08.08.2011 р. господарського суду Волинської області про примусове виконання рішення господарського суду Волинської області від 10.03.2011 р. у справі № 5004/25/11 про стягнення з ТОВ "Атланта сервіс" на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за Договором поруки № 06/07 від 30.05.2007 р. та Кредитним договором № 11160512000 від 30.05.2007 р., що станом на 12.05.2010 р. в гривневому еквіваленті становить 3 175 294, 15 грн. та 25 500, 00 грн. в повернення витрат по оплаті державного мита та 236, 00 грн. в повернення витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, таким, що не підлягає виконанню (Т.1, а.с. 190-193).

Мотивуючи свої вимоги, заявник посилається на положення ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ч. 4 ст. 117 ГПК України. Вважає, що наказ про примусове виконання рішення суду від 08.08.2011 року у справі № 5004/25/11 є таким, що не підлягає виконанню, оскільки грошові вимоги ПАТ "УкрСиббанк" до ТОВ "Атланта сервіс" підтверджені рішенням Господарського суду Волинської області від 10.03.2011 року у справі № 5004/25/11 і виникли до 14 грудня 2012 року, тобто до дня порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Атланта сервіс", а тому дані вимоги ПАТ "УкрСиббанк" відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є конкурсними. Водночас, ПАТ "УкрСиббанк", як конкурсний кредитор по стягненню заборгованості, що виникла до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Атланта сервіс", не зверталося до господарського суду із заявою про визнання його кредитором боржника та про включення його вимог до реєстру вимог кредиторів. Керуючись вимогами ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зазначає, що заборгованість ТОВ "Атланта сервіс" перед ПАТ "УкрСиббанк" є погашеною.

Рівненським апеляційним господарським судом з Єдиного державного реєстру судових рішень України, комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», а також з долучених боржником до матеріалів справи копій судових актів встановлено, що 14.12.2012 року ухвалою господарського суду Рівненської області у справі №5019/1948/12 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта сервіс". Ухвалою господарського суду Рівненської області від 29.10.2013 року у справі № 5019/1948/12 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника і визнано погашеними вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в строк встановлений для їх подання. У наведеній ухвалі зазначено, що 12 січня 2013 року в газеті "Голос України" № 7 було опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Атланта сервіс" (Т.1. а.с. 203-208).

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 25.03.2014 року провадження у справі № 5019/1948/12 про банкрутство відповідача припинено у зв'язку із затвердженням між боржником та кредиторами мирової угоди (Т.1. а.с. 209-213). При цьому, судом було встановлено, що 26.02.2014 р. розпорядником майна подано суду рішення комітету кредиторів та мирову угоду для затвердження судом. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредитора приймалось комітетом кредиторів одноголосно. Від імені боржника рішення приймалось керівником боржника. Відповідно до ст. 77 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мирова угода може бути укладена на будь - якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення такої угоди приймається від імені боржника керівником або арбітражним керуючим (керуючий санацією, ліквідатор) та від імені кредиторів мирова угода підписується головою комітету кредиторів.

Оскарженою ухвалою у даній справі від 25.09.2015р. у справі № 5004/25/11 заяву ТзОВ "Атланта сервіс" задоволено та визнано наказ таким, що не підлягає виконанню.

Переглядаючи вищевказану ухвалу суду першої інстанції на предмет відповідності вимогам діючого законодавства, суд апеляційної інстанції зважає на таке.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про внесення виправлень до наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Стаття 115 Господарського процесуального кодексу України визначає, що рішення господарського суду, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Накази про стягнення судового збору надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, в тому числі наказів господарських судів.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 ГПК України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Згідно з п. 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" частина четверта статті 117 ГПК містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті: якщо його видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Як вбачається зі змісту поданої заяви, вимоги заявника мотивуються за тих підстав, що грошові вимоги стягувача до боржника виникли до 14 грудня 2012 року (до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Атланта сервіс"), а тому такі вимоги ПАТ "УкрСиббанк" є конкурсними. Усупереч Закону, стягувач як конкурсний кредитор по стягненню заборгованості, що виникла до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Атланта сервіс", не звертався до господарського суду із заявою про визнання його кредитором боржника та про включення його вимог до реєстру вимог кредиторів.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, рішення суду від 10.03.2011р. у справі № 5004/25/11, на підставі якого виникли грошові зобов'язання у боржника перед стягувачем, за результатами апеляційного провадження залишено без змін та, відповідно, набрало законної сили 20 червня 2011 року. На виконання зазначеного рішення суду, видано наказ від 08.08.2011р. за № 1, про визнання якого, таким, що не підлягає виконанню, звернувся із заявою боржник. У подальшому, 14.12.2012 року порушено провадження у справі №5019/1948/12 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта сервіс".

В абз. 8 п. 1 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено термін «кредитор», згідно якого - це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

З урахуванням наведеної норми Закону та з огляду на часові межі, протягом яких у стягувача виникли грошові вимоги по відношенню до боржника (станом на дату набрання рішенням законної сили - 20.06.2011р.), а саме до порушення провадження у справі про банкрутство (до 14 грудня 2012 року), колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що у даному випадку стягувач є конкурсним кредитором.

В силу дії норми, визначеної п. 15 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника відповідно до ст. 14 цього Закону.

Відтак, статтею 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у діючій редакції) визначено обов'язок конкурсних кредиторів за вимогами, що виникають до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

У порушення зазначеної вище норми Закону, стягувач не виконав обов'язку щодо подання письмової заяви про визнання його кредитором боржника та про включення його вимог до реєстру вимог кредиторів.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у діючій редакції) вимоги конкурсних кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або взагалі не заявлені, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підтягає.

Отже, системний аналіз наведених вище норм Закону свідчить про те, що встановлений факт порушення провадження у справі про банкрутство боржника покладає на стягувача обов'язок подати до суду відповідну заяву для вирішення питання щодо виконання боржником грошового зобов'язання перед кредитором. У протилежному випадку, у разі невиконання такого обов'язку, стягувач (конкурсний кредитор) втрачає право, щоб його грошові вимоги були розглянутими у справі про банкрутство. Відтак, в силу дії Закону, такі вимоги вважають погашеними.

Поряд з тим, суд першої інстанції правильно відзначив, що наявність судового рішення та наказу про його виконання не усунуло у позивача обов'язку звернутися із заявою про визнання його грошових вимог до боржника.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, провадження у справі №5019/1948/12 про банкрутство відповідача припинено у зв'язку із затвердженням між боржником та кредиторами мирової угоди.

Згідно з п. 1.2. Мирової угоди від 03.03.2014р., підписаної керівником боржника, головою комітету кредиторів та розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта - Сервіс», ця мирова угода укладається щодо непогашених вимог кредиторів до боржника. На дату підписання цієї мирової угоди у боржника не існує зобов'язань перед кредиторами другої, третьої та п'ятої черги, а тому ця угода передбачає умови погашення заборгованості перед кредиторами першої, четвертої та шостої черги.

Відповідно до п.п. 5.2., 5.3. Мирової угоди, ця Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом Рівненської області і є обов'язковою для боржника та усіх Кредиторів з моменту набрання чинності. Вимоги кредиторів, зазначені в розділі 3 цієї Мирової угоди, за якими здійснено розрахунки згідно з умовами цієї Мирової угоди, вважаються погашеними.

За приписами ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Отже, у даному випадку при врегулюванні спірних правовідносин належить застосовувати окремі положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" як спеціального нормативно-правового акта.

За правилами, визначеними ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", погашеними визнаються задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну, зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вважаються погашеними.

Відповідно до загальної норми законодавства, визначеної ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом.

Отже, наведена норма Закону щодо вирішення питання про припинення зобов'язання є відсилочною за своїм характером та вказує на застосування Закону, який є спеціальним по відношенню до норми загального права.

Оскільки, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є спеціальним нормативно-правовим актом, то норми, визначенні останнім, користуються пріоритетом у застосуванні при вирішенні питання, зокрема, щодо встановлення підстав для закінчення виконавчого провадження.

Відтак, норма, яка визначена ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", встановлює правило, за якого вимоги конкурсних кредиторів не розглядаються і вважаються погашеними, якщо останні заявлені після закінчення строку або взагалі не заявлені, є спеціальною нормою, а тому є обов'язковою до виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 117 ГПК України господарський суд визнає наказ таким, що не підтягає виконанню, також і з інших причин.

Отже, до інших причин, за яких наказ є таким, що не підлягає виконанню, належить така підстава як погашення грошових вимог відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Окрім того, у даному випадку має місце затвердження 25 березня 2014 року між боржником та кредиторами мирової угоди, у зв'язку з чим провадження у справі №5019/1948/12 про банкрутство відповідача припинено.

Згідно з ч. 5 ст. 81 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами цієї мирової угоди.

Відтак, додатковим підтвердженням погашення вимог кредитора у даній справі виступає встановлений факт затвердження мирової угоди.

Між тим, у постанові Верховного Суду України від 19.08.2008р. у справі №3-2907к08 висловлено відповідну правову позицію. Так, Верховний Суд України зазначає, що господарськими судами встановлено, що 11.01.2005 року господарським судом Дніпропетровської області порушено провадження у справі №Б26/7/05 про банкрутство ВАТ "Павлоградвугілля" (далі - Боржник). Статутне територіально-галузеве об'єднання "Південна залізниця" в особі структурного підрозділу Сумської дирекції залізничних перевезень є конкурсним кредитором в силу частини 1 ст. 14 Закону. У встановлений Законом строк із заявою до суду про визнання його грошових вимог у справі про банкрутство Боржника Статутне територіально-галузеве об'єднання "Південна залізниця" в особі структурного підрозділу Сумської дирекції залізничних перевезень не звернулось. На підставі ч. 2 ст. 14 Закону заборгованість боржника є погашеною. З цих підстав апеляційний суд законно і обгрунтовано визнав наказ, виданий на виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2004 року про стягнення 4125 грн. штрафу, 51 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу з ВАТ "Павлоградвугілля" на користь статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" в особі структурного підрозділу Сумської дирекції залізничних перевезень таким, що не підлягає виконанню.

За наведених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви боржника та, як наслідок, визнання наказу господарського суду Волинської області від 08.08.2011 року на виконання рішення суду від 10.03.2011 року у даній справі таким, що не підлягає виконанню.

З приводу доводів скаржника в тій частині, що у даному випадку відсутні визначені ст. 598 ЦК України підстави для припинення грошового зобов'язання боржника перед кредитором, то колегія суддів вважає такі твердження безпідставними. Адже, наведена норма закону є нормою загальної дії та містить застереження, за якого зобов'язання припиняється, зокрема, за тих підстав, які визначені законом. Між тим, з огляду на порушення справи про банкрутство боржника та в силу дії ч. 2 ст. 4-1 ГПК України, у даному разі за доцільне є застосовувати положення спеціального закону, яким є Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відтак, положення зазначеного Закону належить обов'язково застосовувати, зокрема, при вирішенні питання щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, у межах справи про банкрутство.

Не заслуговують на увагу і посилання скаржника на порушення прав кредитора (стягувача) з огляду на недотримання при затвердженні мирової угоди положень ст. 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". При цьому, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що положення наведеної норми Закону не поширюють своєї дії на стягувача (скаржника), оскільки останній не скористався своїм правом у порядку ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо подачі заяви про включення його вимог до реєстру вимог кредиторів. За таких умов, стягувач у межах справи про банкрутство не набув статусу конкурсного кредитора, а, відтак, позбавлений права вимагати виконання грошового зобов'язання, яке в силу дії Закону вважається погашеним.

З огляду на викладене вище, судова колегія не бере до уваги доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, оскільки останні не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства.

За наведених вище підстав, колегією суддів не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскарженої ухвали в порядку статті 104 ГПК України.

Ураховуючи вищевказане, ухвалу господарського суду Волинської області від 25.09.2015р. у справі №5004/25/11 належить залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 86, 99, 101, 103-106, 117 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу господарського Волинської області від 25.09.2015 р. у справі №5004/25/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" - без задоволення.

2. Справу №5004/25/11 повернути в господарський суд Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.