Ухвала суду № 53129035, 03.11.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/17147/15-ц Провадження № 22-ц/772/3146/2015Головуючий в суді першої інстанції Борисюк І. Е.Категорія 53Доповідач Голота Л. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Голота Л.О.,

суддів: Медвецький С.К, Марчук В.С.,

при секретарі: Куленко О.В.

з участю: представника апелянта Одноралець А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ТОВ «Керамік-Плюс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Керамік-Плюс» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплат, належних звільненому працівникові та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

21.07.2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі за 2014 рік, компенсацію за невикористану відпустку, середню заробітну плату за весь період незаконної затримки видачі належних до сплати сум у день звільнення з 23.09.2014 року по день винесення рішення, а також моральну шкоду в сумі 2 000 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Керамік-Плюс» на користь позивача заробітну плату в розмірі 326 грн 50к. та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 455 грн 38 к.(без утримання прибуткового податку та обов'язкових платежів), середній заробіток за час затримки виплат, належних звільненому працівнику в розмірі 17 122 грн 40 к.( з урахуванням при виплаті зазначеної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів) та моральну шкоду в розмірі 1000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ТОВ «Керамік Плюс» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення міського суду у зв'язку з неповнотою з»ясування обставин справи, а справу направити на новий розгляд до того ж суду, але в іншому його складі.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, яка підтримала вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Частина 1 статті 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2015 року відповідає цим вимогам.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_4 з 09.01.2014 року перебував у трудових відносинах з ТОВ « Керамік-Плюс».

Наказом № 71 від 28.08.2014 року ОСОБА_4 23.08.2014 року було звільнено з роботи за згодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України.

При звільненні ОСОБА_4 виплата всіх сум, що належать йому від товариства, проведена не була.

Згідно довідки про заборгованість № 05 від 04.09.2015 року станом на дату звільнення 23.08.2014 року заборгованість підприємства перед ОСОБА_4 складає 781, 88 гривень, в тому числі компенсація за невикористану відпустку 455, 38 гривень. /а.с.38/

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплат, належних звільненому працівникові у повному розмірі без застосування принципу співмірності і зменшення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В трудовій книжці позивача днем звільнення зазначена дата - 23.08.2014 року.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін, які визнали даний факт, судом першої інстанції встановлено, що 23.08.2014 року ОСОБА_4 був на робочому місці, написав заяву на звільнення та отримав трудову книжку, виплату всіх сум, що належали позивачу товариство не провело.

Твердження апелянта про те, що позивач сам не захотів зайти в бухгалтерію за розрахунком та, що адміністрація товариства неодноразово направляла на адресу позивача листи про те, щоб він з»явився на підприємство і отримав розрахунок жодним доказом не підтверджено.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Спору щодо розміру заробітної плати та компенсації за невикористану відпусту, що не були виплачені позивачу немає.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України обґрунтовано стягнув на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь період затримки розрахунку, оскільки роботодавець не довів в ході розгляду справи відсутність в цьому своєї вини.

При визначені розміру середнього заробітку судом вірно застосовано Положення обчислення середньої заробітної плати, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.119р. № 100.

Посилання апелянта на ту обставину, що застосування ст. 117 КЗпП України у проміжок часу з червня 2014 року є не коректним, оскільки позивач працював на двох підприємствах одночасно, є безпідставним, оскільки частину 3 ст.117 КЗпП України, яка передбачала, що у разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в ч.1ст.117 КЗпП України компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи , виключено на підстав Закону № 3248-IV від 20.12.2005.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд враховував межі заявлених вимог, характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань юридичною особою, характер і тривалість страждань, які поніс позивач у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних йому коштів.

Трудовим законодавством не встановлені межі відшкодування моральної шкоди, а апелянтом не зазначено обставин, які дають підстави для зменшення розміру моральної шкоди, що була визначена судом першої інстанції.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. В той же час апелянтом не наведено жодних належних обгрунтувань незаконності прийнятого судом першої інстанції рішення, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню .

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю « Керамік-Плюс» відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Керамік-Плюс» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплат, належних звільненому працівникові та моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Голота Л.О.

Судді: Медвецький С.К.

Марчук В.С.

/ПІДПИСИ/

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: