Постанова № 53115004, 28.10.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 876/10403/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дарлісад» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання нечинними і скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У травні 2011 року позивач ТзОВ «Дарлісад» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Луцької ОДПІ Волинської області ДПС (на даний час Луцька ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області), в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача: - №0000041701/0 від 31.01.2011 року про визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на суму 544080 грн., з яких основний платіж - 435264 грн., штрафні (фінансові) санкції - 108816 грн.; - №0000142301/0 від 31.01.2011 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 906800 грн., з яких основний платіж - 725440 грн., штрафна (фінансова) санкція - 181360 грн..

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17.10.2014 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 31 січня 2011 року №0000041701/0 та №0000142301/0.

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята із неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що cуб'єкти підприємницької діяльності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 підприємницькою діяльністю фактично не займались. Угоди, укладені позивачем із вказаними приватними підприємцями щодо закупівлі ягід (чорниці, горобини, малини, бузини, ожини) мають протиправний характер, а правочини спрямовані на незаконне заволодіння майном держави та протирічать інтересам держави і суспільства, порушують публічний порядок і згідно з ч.2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними. Зазначає апелянт, що оскільки правочин по державній реєстрації фізичної особи ОСОБА_3 визнано судом недійсним, то будь-які договори, укладені від його імені та підписані накладні (закупівельні акти) не мають жодних юридичних наслідків. Крім цього, судом не враховано, що згідно пояснень вищевказаних осіб, вони заготовляли значно менше ягід, ніж відображено по обліку позивача. Також вказує апелянт, що судом не взято до уваги, що позивачем надані документи, які підтверджують реалізацію лісової продукції, проте не підтверджено факту придбання реалізованого товару саме у приватних підприємців, а не у фізичних осіб.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 17.10.2014 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаругу - без задоволення.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід задоволити частково.

Так, судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 13.12.2010 року по 10.01.2011 року відповідачем Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку позивача ТзОВ «Дарлісад» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків - фізичними особами-підприємцями ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_18, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_3, за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року.

За наслідками перевірки складено Акт № 121/23-2/33667508 від 17.01.2011 року. У висновках акту перевірки зазначено, що позивачем порушено норми статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України: правочини з підприємцями ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_3 не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу закону. Товариство в порушення п.п.5.2.1 п.5.2., п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занизило податок на прибуток на загальну суму 725440 грн., в тому числі: за І квартал 2008 року на 124750 грн., за ІІІ квартал 2008 року на 228040 грн., за ІІІ квартал 2009 року на 372650 грн.. Також, ТзОВ «Дарлісад» порушено вимоги п.1.15 ст.1, п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо утримання та своєчасності перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб на суму 435264 грн., в тому числі: за лютий 2008 року - 74850 грн., за липень 2008 року - 17370 грн., за серпень 2008 року - 119454 грн., за липень 2009 року - 149250 грн., за серпень 2009 року - 74340 грн. (а.с. 8-26 Т.1).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 17.01.2011 року відповідачем винесено відносно позивача податкові повідомлення-рішення: №0000041701/0 від 31.01.2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 544080 грн., в тому числі 435264 грн. основного платежу і 108816 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0000142301/0 від 31.01.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 906800 грн., в тому числі 725440 грн. основного платежу і 181360 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с. 27, 28 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень Луцької ОДПІ про безтоварність, нереальність і нікчемність господарських взаємовідносин між позивачем ТзОВ «Дарлісад» і фізичними особами-підприємцями ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 щодо закупівлі ягід (чорниці, горобини, малини, бузини, ожини), і відповідно про заниження позивачем податку на прибуток за цими господарськими взаємовідносинами, з врахуванням наступного.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу), згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 вказаного вище Закону, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

Із матеріалів адміністративної справи та доводів відповідача видно, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ, зокрема про те, що ТзОВ «Дарлісад» протягом перевіреного періоду безпідставно завищено валові витрати за договорами купівлі-продажу із підприємцями ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 щодо придбання лісових ягід.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними договорами із підприємцями ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі вищевказані підприємці на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючими суб'єктами господарювання (а.с. 38-39, 43-46, 52-54, 58-60, 63-65 Т.1, 110, 111 Т.2).

Здійснення позивачем господарських операцій із цими підприємцями підтверджується договорами купівлі-продажу ягід, закупівельними актами, довіреностями на уповноважену особу ОСОБА_21, виписками з особових рахунків товариства про зняття готівки на закупівлю сільськогосподарської продукції, прибутковими та видатковими касовими ордерами, картками складського обліку, розрахунковими відомостями, податковими розрахунками (а.с. 32-79, 115, 133-150 Т.1, 33-87, 101-109 Т.2).

При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних при наявності інших документів, які повністю підтверджують отримання позивачем товару, не може спростовувати факт здійснення господарських операцій купівлі-продажу товару.

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що придбаний товар (лісові ягоди) був використаний в межах господарської діяльності позивача.

Відносно покликань апелянта на те, що згідно наданих працівникам податкової міліції пояснень підприємців ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 про те, що вони або не здійснювали заготівлі ягід або заготовляли в менших обсягах, то суд апеляційної інстанції вважає такі пояснення (а.с. 85-89 Т.1) неналежними доказами в адміністративній справі, оскільки реальність розглядуваних господарських взаємовідносин підтверджується належними первинними документами.

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що досліджувані господарські відносини між позивачем та підприємцями ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності позивача, а тому твердження податкового органу про нереальність і безтоварність розглядуваних договорів є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Щодо покликань відповідача на нікчемність розглядуваних правочинів, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, прямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем та підприємцями ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 на момент укладення відповідали усім вимогам необхідним для їх чинності, не суперечали вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

Відносно господарських взаємовідносин між позивачем і підприємцем ОСОБА_3, то суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про нереальний і безтоварний характер даних господарських взаємовідносин.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до валових витрат не є безумовною підставою для визначення валових витрат, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд апеляційної інстанції враховує, що рішенням господарського суду Харківської області від 18 червня 2009 року визнано недійсним односторонній правочин по державній реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (а.с. 92-95 Т.1).

Отже, результати, відображені у даних податкового обліку позивача за договором купівлі-продажу із ОСОБА_3 фактично не настали. А якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за її змістом, який відображений в укладеному платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що матеріалами справи не підтверджено реальність здійснення фінансово-господарської операції з придбання позивачем ягід від підприємця ОСОБА_3 та подальше їх використання позивачем у межах господарської діяльності платника податку.

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржене позивачем податкове повідомлення-рішення відповідача №0000142301/0 про зобов'язання зі сплати податку на прибуток підприємств на суму 906800 грн., з яких основний платіж - 725440 грн, штрафна санкція - 181360 грн. є протиправним частково, а саме, в частині визначення податкових зобов'язань за фінансово-господарськими взаєморозрахунками між позивачем і підприємцями ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, оскільки реальність таких договірних відносин підтверджується належними і допустими доказами.

В решта частині зазначене ППР є правомірними, оскільки податкове зобов'язання за фінансово-господарськими взаєморозрахунками між позивачем і підприємцем ОСОБА_3 податковим органом визначено вірно.

Таким чином, з врахуванням наданого відповідачем Луцькою ОДПІ розрахунку основного платежу та штрафних санкцій за результатами перевірки ТзОВ «Дарлісад», податкове повідомлення-рішення №0000142301/0 від 31.01.2011 р. є протиправним в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 750862,50 грн., в тому числі 600690 грн. за основним платежем (725440 грн. - 124750 грн.) і 150172,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (181360 грн. - 31187,50 грн.).

Щодо несплати позивачем податку з доходів фізичних осіб, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно вимог пункту 1.15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 цього Закону встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону (15 відсотків від об'єкта оподаткування).

Як передбачено пунктом 1.2 статті 1 вказаного Закону, дохід платника податку - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору (підпункт 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону).

Водночас, згідно з підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг) у межах підприємницької діяльності без створення юридичної особи здійснюється за правилами, встановленим спеціальним законодавством з цих питань з урахуванням цього пункту.

До спеціального законодавства належить Указ Президента України «Про спрощену систем оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», яким встановлена спеціальна система оподаткування, та звичайна (загальна) система оподаткування, діюча у відповідності з розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».

З системного аналізу норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» вбачається, що у разі виникнення у підприємства господарських відносин з фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, для уникнення подвійного оподаткування доходів фізичних осіб підприємство при укладанні з ними господарських договорів та з метою наявності достатніх підстав для неутримання податку з доходів фізичних осіб у джерела виплати доходів таким фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності має вимагати у останніх копії свідоцтв про реєстрацію підприємницької діяльності, свідоцтв про сплату єдиного податку, платіжних документів про сплату єдиного податку або авансових платежів податку з доходів фізичних осіб.

Відтак, обов'язки податкового агента виникають при виплаті доходу фізичній особі, що не є суб'єктом підприємницької діяльності, а тому для цього необхідно встановити характер таких відносин та статус осіб, які отримали доходи.

Суд першої інстанції вірно врахував, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що виплата позивачем доходів у сумі 2901760 грн. здійснювалась іншим особам при закупівлі лісових ягід у 2008-2009 роках, а не фізичним особам-підприємцям.

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають обставинам справи, постанова суду від 17.10.2014 р. винесена з частковим порушенням норм матеріального права, а тому оскаржену постанову суду першої інстанції слід змінити.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області - задоволити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дарлісад» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання нечинними і скасування податкових повідомлень-рішень - змінити, а саме: - в абзаці першому резолютивної частини цієї постанови суду слова «задоволити повністю» замінити словами «задоволити частково»; - абзац другий резолютивної частини цієї постанови суду доповнити словами «в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 750862,50 грн. (в тому числі 600690 грн. за основним платежем і 150172,50 грн. за штрафними фінансовими санкціями)»; - доповнити резолютивну частину цієї постанови суду абзацом третім такого змісту: «У задоволенні решта позовних вимог - відмовити».

В решта частині постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.11.2015 року.