Постанова № 53112469, 07.10.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2015 рокусправа № 804/18824/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Проценко О.А.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 р. у справі № 804/18824/14 за позовом управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Управління пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернулося до суду з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в якому просить стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області витрати на виплату і доставку пенсії громадянам, яким названу пенсію призначено у зв'язку із нещасним випадком, що стався та території колишнього СРСР та країн СНД, за жовтень 2014 року в сумі 751,19 грн. та стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області витрати на виплату і доставку пенсії громадянам, які на момент втрати годувальника не були на їх утриманні, а згодом втратили джерело засобів до існування за жовтень 2014 року в сумі 1 464,54 грн..

В обґрунтування позову зазначено, що у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. В позовній заяві зазначено, що позивачем у період з 01.10.2014 року по 31.10.2014 року проводилась виплата пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які настали на території країн СНД. Загальна сума витрат на виплату та доставку пенсій за період з 01.10.2014 року по 31.10.2014 року складає 751,19 грн. Окрім того, відповідно до ч.2ст.37 Закону України "Про пенсійне забезпечення" батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування. Проте, відповідач відмовляється відшкодовувати цей вид пенсії, в результаті чого заборгованість з 01.10.2014 року по 31.10.2014 року за цим видом виплат склала 1 464,54 грн..

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги у сумі 751,19 грн., суд послався на норми ч.2 ст.2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 року № 1105-ХІV, згідно яких особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Суд також зазначив, що згідно з частиною 4 статті 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 16/98-ВР від 14.01.1998р., якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому, неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на виплату та доставку пенсій громадянам, які на момент втрати годувальника не були на їх утриманні, а згодом втратили джерело засобів до існування в сумі 1464,54 грн. за жовтень 2014 року, суд послався на норми ст. 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відповідно до яких, у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом д пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є: 1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють; 3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти; 5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право. Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Не погодившись з постановою суду, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність обставин, які суд вважає доведеними, обставинам справи, просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 р. скасувати та відмовити Управлінню Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Так, відповідач зазначає, що судом невірно застосовано норми ч.2 ст.2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

На думку відповідача, норми ч.2 ст.2 Закону №1105 не стосуються пенсій по інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві.

Стосовно стягнення суми 1163,35 грн. (пенсії призначені особам за втратою годувальника) відповідач вказує, що вимоги позивача та рішення суду не відповідають нормам ст. 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», оскільки громадяни - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не є непрацездатними особами, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.

Крім того, позивач не надав суду доказів про наявність або відсутність причинного зв'язку смерті померлих з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом. Відповідач зазначає, що для проведення відшкодування будь-яких виплат відділення, відповідно до вимог ст. 35 Закону №1105 повинно мати акт розслідування та інші документи, які є підставою для призначення і проведення виплат, дані документи у відділення відсутні.

Стосовно громадян ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідач зазначив, що названі громадяни перебувають на обліку за місцем проживання в інших відділеннях фонду, що виключає підстави для звернення до відповідача з приводу сум, виплачених названим особам.

Письмових заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.

Управління Пенсійного фонду подало заяву про розгляд справи за відсутності представника Управління.

Позивач, належним чином сповіщений про дату, час та місце розгляду справи, до суду свого представника не направив.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Дослідивши доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Як свідчать матеріалів справи та не спростовується сторонами, в період з 01.10.2014 по 31.10.2014 року позивачем проводилась виплата громадянам пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, або професійного захворювання, які настали на території СНД. Загальна сума витрат на виплату та доставку пенсій за період 01.10.2014 по 31.10.2014 рік складає: 751,19 грн.

Як свідчить зміст апеляційної скарги відповідача, відмова у відшкодуванні витрат зазначеним особам мотивована настанням нещасного випадку на території колишнього СРСР та країн СНД, що, на думку відповідача, є підставою для відмови у відшкодуванні сум виплачених пенсій по інвалідності, оскільки потерпілі не є застрахованими особами за законодавством України.

Доводи відповідача не можна визнати законними та обґрунтованими, виходячи з такого.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 16/98-ВР від 14.01.1998р. та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 16/98-ВР від 14.01.1998р. встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

За змістом ч. 2 статті 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 року № 1105-ХІV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому, згідно з частиною 4 статті 26 Основ, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому, неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення суми 751,19 грн. відповідають чинному законодавству.

Доводи відповідача щодо відсутності актів про нещасні випадки на виробництві є необґрунтованими, оскільки наявність відповідних актів встановлена судом першої інстанції та підтверджена матеріалами справи.

З огляду на вищевикладене, доводи, що спростовують висновок суду першої інстанції в частині стягнення уми 751 грн. 19 коп., в апеляційній скарзі відсутні.

Стосовно відшкодування витрат на виплату пенсій, призначених у зв'язку із втратою годувальника, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

В обґрунтування заявлених вимог, позив посилається на норми ст.. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (Закон 1788-ХІІ), відповідно до яких передбачено, що батьки і чоловіки (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування.

Як свідчить зміст заперечень відповідача (а.с.17), які не спростовуються позивачем, УПФУ просило суд стягнути суму витрат на виплату пенсій у зв'язку з втратою годувальника чоловіку (дружині), у випадку коли він (вона) на момент загибелі потерпілого не перебував (ла) на його утриманні.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (Закон №1105-ХІV), які містять інший перелік осіб, що мають право на пенсію у зв'язку із тратою годувальника.

З приводу зазначеного суд апеляційної інстанції, вважає за необхідне вказати на наступне.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ, залежно від страхового випадку, є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

1 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), який частково дублює норми раніше прийнятого, але ще чинного Закону «Про пенсійне забезпечення» Закон № 1788-XII.

Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Оскільки за змістом вищевказаної норми дія Закону № 1788-XII не поширюється на визначення права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, ці відносини регулюються Законом № 1058-IV.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1058-IV пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону № 1105-XIV.

Згідно зі статтею 33 зазначеного Закону у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Аналіз вищезгаданих норм права дозволяє колегії суддів дійти висновку, що умови виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника залежать від підстави виникнення права на пенсію і регулюються окремими законами. У випадку призначення пенсії у зв'язку зі смертю годувальника в результаті нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання застосуванню підлягає Закон № 1105-XIV, який в цьому випадку є спеціальним.

Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону № 1105-ХІV Фонд зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений статтею 21 Закону № 1105-ХІV.

Відповідно до цієї статті Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

Статтею 28 Закону № 1105-ХІV встановлено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми, в тому числі, складаються із страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Проаналізувавши вищезазначені норми права, слід дійти висновку, що страхові виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1105-ХІV Фонд виплачує у разі настання страхового випадку виключно особам, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону), перелік яких міститься у статті 33 зазначеного Закону. У разі якщо особи, яким призначені пенсії у зв'язку з втратою годувальника, не підпадають під визначений статтею 33 Закону № 1105-ХІV перелік осіб, які мають право на одержання страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника, витрати, понесені органом ПФУ у зв'язку з виплатою та доставкою таких пенсій, не підлягають відшкодуванню Фондом.

Зазначену правову позицію, зокрема, викладено в постанові Верховного Суду України від 09.06.2015 року, висновки якого згідно ст. 244-2 КАС України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно змісту ст.. 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;

5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Пенсія у разі смерті годувальника призначається і виплачується згідно із законодавством.

Отже, підстави для відшкодування витрат на виплату пенсій у зв'язку з втратою годувальника чоловіку (дружині), у випадку коли він (вона) на момент загибелі потерпілого не перебував (ла) на його утриманні відсутні.

Крім того, слід зазначити наступне.

Як свідчать матеріали справи, довідку про причинний зв'язок смерті потерпілого з професійним захворюванням надано позивачем лише стосовно громадянина ОСОБА_9 (пенсіонерка ОСОБА_6.).

Щодо решти осіб ,відповідної документації не надано.

За таких обставин слід дійти висновку, що вимоги позивача про стягнення суми 1464, 54 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.202 КАС України Підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Виходячи з викладеного, апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року - скасувати. Позов задовольнити частково. Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі Дніпровської області (код ЄДРПОУ 25913606) на користь Управління пенсійного фонду України в Саксаганському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 24450512) відшкодування витрат на виплату і доставку пенсії громадянам за жовтень 2014 року в сумі 751,19 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.195,196,198,202,205,207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі Дніпровської області - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 р. у справі № 804/18824/14 - скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі Дніпровської області (код ЄДРПОУ 25913606, адреса: пр..Мира, 30-а, м.Кривий Ріг,Дніпропетровська область, 50074)) на користь Управління пенсійного фонду України в Саксаганському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 24450512, адреса: вул..Подбєльського, 17а, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50042) заборгованість у сумі 751грн.19 грн..

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення судового рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

Постанову суду складено у повному обсязі 27.10.2015р.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.А. Проценко