Постанова № 53111738, 22.03.2013, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12:40год. 22 березня 2013 року м. Чернівці Справа № 824/199/13-а

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Ковтюк В.О.

секретаря судового засідання Бурковської Ю.Т.

за участю: :

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом малого приватного підприємства «Енергопартнер»до державної податкової інспекції у м.Чернівцях про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення рішення, суд,

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство «Енергопартнер» (позивач) звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Чернівці (відповідач) про визнання незаконним (протиправним) та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.12.12р. №00003120232 відповідно до якого було донараховано податок на додану вартість та штрафні санкції на загальну суму 9375,00 грн. (далі податкове повідомлення-рішення).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідачем була проведена позапланова документальна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ при здійсненні господарських відносин із ТОВ «Компанія Вайліс» (далі Товариство) за квітень 2010 року, за результатами даної перевірки 03 грудня 2012 року було складено акт.

25 грудня 2012 року за наслідками розгляду акту прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким було донараховано ПДВ та штрафні санкції на загальну суму 9375,00 грн. (за основним платежем 7500,00 грн. та за штрафними санкціями 1875,00 грн.).

Підставою для прийняття Податкового повідомлення-рішення є позиція відповідача відповідно до якої позивачем порушені вимоги п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України.

На думку позивача, Податкове повідомлення-рішення прийнято незаконно та з порушенням чинного законодавства України і нормативно-правових актів.

Так, в ході перевірки представникам відповідача були надані такі документи по господарських взаємовідносинах з Товариством: рахунок-фактура №270401 від 27.04.10р.; податкова накладна №270401 від 27.04.10р.; платіжне доручення №2 від 27.04.10р. на суму 45000,00 грн.; видаткова накладна №270401 від 27.04.10р.; виписка по особовому рахунку №26005925343441 від 27.04.10р.; журнал ордер №1 за квітень 2010 року; видаткова накладна позивача №1 від 30.04.10р. на відпуск ТОВ «Агробудсервіс» електростанції АД-100 отриманої по видатковій накладній №270401 від 27.04.10р. від Товариства; довіреність №541683 серії ЯПС від 26.04.10 року на отримання електростанції АД-100 виданої ТОВ «Агробудсервіс»; податкова накладна №1 від 30.04.10р.; виписка по рахунку 361 за квітень 2010 року «Розрахунок з вітчизняними покупцями»; виписка по особовому рахунку №26005925343441 від 23.04.10р.

Реалізація отриманих товарів відображена в податкових зобовязаннях позивача за квітень 2010 року в сумі 8000,00 грн. Порушень в обчисленні ПДВ відповідач не виявив, податок позивачем сплачено вчасно.

На думку позивача, зазначене вище свідчить про реальний характер господарських операцій з Товариством, однак відповідачем це не було взято до уваги.

Крім того, податкова накладна №270401 від 27.04.10р. повністю відповідає вимогам встановленим до первинних документів і має всі необхідні реквізити, що не дає підстав вважати, що вона не є первинним документом. Крім того, електростанція АД-100 була реалізована ТОВ «Агробудсервіс», що також свідчить про реальність та фактичність здійснення господарської операції з Товариством.

Також позивач вважає, що висновок про те, що діяльність Товариства була спрямована на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання та податкова вигода сформована від сумнівних постачальників підлягає коригуванню по ланцюгу постачання до реальних «вигодонабувачів» та у зв'язку з цим первинна бухгалтерська документація (податкові накладні видані від імені Товариства позивачу) не може бути дійсною, ні чим не обґрунтовується та не відповідає нормам чинного законодавства України, а реальним «вигодонабувачем», якщо дотримуватися висновку відповідача, є ТОВ «Агробудсервіс».

Відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, або документів які б свідчили про якість також не є порушенням Податкового кодексу України. Витрати по доставці товару по накладних, відповідно до домовленості, повинен був взяти на себе продавець. А відсутність провізних документів у Товариства не є порушенням з боку позивача.

Також, на момент - укладення правочинів між позивачем та контрагентами, виписки податкових накладних, контрагент був зареєстрований платником ПДВ, а товарно-матеріальні цінності на які оформлено податкову звітність були використані позивачем в господарській діяльності.

Крім того, позивач вважає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та відповідальною за сплату ПДВ до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, тобто Товариство, а не позивач.

Виходячи з наведеного, позивач просить суд визнати незаконним (протиправним) та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 25.12.12р. №00003120232.

Відповідач не погоджуючись з заявленим позовом подав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що в ході перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійснені господарських відносин з Товариством в період з 01.04.10р. по 30.04.10р., встановлено порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 7500,00 грн.

Позиція позивача спростовується наступним.

Згідно усної домовленості між Товариством та позивачем, останнім прийнято та оплачено товар - електростанція АД-100, ціна товару міститься у видаткові накладній від 27.04.10р. №270401 (дана накладна не містить розшифровки підписів як з боку відвантажувала, так і з боку отримувача товару). На поставку товару виписана податкова накладна, в якій зі сторони постачальника особою, яка склала податкову накладну значиться ОСОБА_3 (місце знаходження (податкова адреса) продавця ТОВ «Компанія Вайлі» м. Вишгород, вул. Ватутіна.69).

Однак, встановлено під час перевірки, що поставка продукції здійснювалася за рахунок Продавця. Товарно-транспортні накладні чи будь-які інші документи, які свідчили б про факт транспортування електростанції до перевірки не надано. Паспортів якості та будь-якої іншої технічної документації до перевірки надано позивачем не було.

Крім того, до відповідача надійшов акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 13.02.12р. №281/23-1/36445186 про результати позапланової документальної виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 22.05.09р. по 31.12.11р.

В акті зазначено, що діяльність Товариства була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру. Також, в ході проведення перевірки Товариства не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в звязку з відсутністю (не надання для перевірки) актів приймання передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

ДПІ у Вишгородському районі Київської області також встановила, що сумнівний податковий кредит отриманий Товариством від контрагентів-постачальників фактично не було використано у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобовязань інших субєктів господарювання. Враховуючи дані факти, податкова вигода, сформована від сумнівних постачальників підлягає коригуванню по ланцюгу постачання до реальних «вигодонабувачів». У звязку з цим, первинна бухгалтерська документація, будь-які інші первинні та фінансово-господарські документи, податкові накладні видані від імені Товариства позивачу не можуть бути дійсними як такі, що підтверджують здійснення господарських операцій, а отже не можуть бути підставою для віднесення Товариством до податкового кредиту підприємства.

Отже, беручи до уваги наведене вище, позивачем занижено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 7500,00 грн. за квітень 2010 року по взаємовідносинах з Товариством.

Виходячи з наведеного, відповідач просить у задоволені позову відмовити за безпідставністю.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та наполягали на їх задоволенні, представник відповідача наполягав на відмові у задоволені позову з мотивів зазначених у запереченні.

Судом встановлено, що в період з 20.11. по 26.11.12р. відповідачем проведено позапланову документальну перевірку МПП «Енергопартнер» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин із ТОВ «Компанія Вайліс» за період з 01.04.10р. по 30.04.10 року, про що 03 грудня 2012 року складено Акт № 1488/22-2/31083134 (а.с.17-32). В Акті, зокрема зазначено, що за період який перевірявся позивачем задекларовано податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 370,00 грн. Перевіркою повноти нарахування ПДВ при здійснені господарських відносин з Товариством за період з 01.04.по 30.04.10р. встановлено його заниження на суму 7500,00 грн., тобто позивачем порушено п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі Закон №168).

За наслідками розгляду Акту 25 грудня 2012р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0003120232, в якому зазначено, що за порушення позивачем вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 та у відповідності до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобовязання за основним платежем ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) 7500,00 грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 1875,00 грн. (а.с.10).

04.01.13р. позивачем подано скаргу на податкове повідомлення-рішення від 25.12.12р. №0003120232 до Державної податкової служби у Чернівецькій області (а.с.34-36).

17.01.13р. Державною податковою службою у Чернівецькій області прийнято рішення про результати розгляду скарги, яким податкове повідомлення-рішення від 25.12.12р. №0003120232 залишено без змін, а скаргу без задоволення (а.с.37-41).

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення, в якому вказано на порушення позивачем ст.7 п.7.4 п.п.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. № 168/97-ВР (далі Закон №168), зокрема встановлено завищення податкового кредиту на суму 7500грн., зокрема безпідставно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений при придбанні електростанції АД-100 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Вайліс», оскільки згідно акту ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 13.02.2012р. діяльність ТОВ «Компанія Вайліс» була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема у випадках, коли операції не мають реального характеру.

Проте суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного.

Згідно положень п.1.7. ст.1 Закону №168 податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону №168 (в редакції чинній на момент виникнення даних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Підпункт 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону №168 передбачає, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, аналізуючи приписи вищезазначеної норми закону, законодавець передбачив, що лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у звязку із придбанням товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, згідно усної домовленості ТОВ «Компанія Вайліс» 27 квітня 2010р. продало позивачу товар електростанція АД-100, яку позивачем отримано по видатковій накладній від 27.04.2010р. №270401, згідно якої вартість товару становить 45000грн (а.с.45), що підтверджується також рахунком-фактурою №270401 від 27.04.10р. (а.с.42); платіжним дорученням №2 від 27.04.10р. на суму 45000,00 грн. (а.с.44); випискою по особовому рахунку №26005925343441 від 27.04.10р. (а.с.47); журнал ордер №1 за квітень 2010 року (а.с.48). Окрім того, на вказану електростанцію товариством видано податкову накладну від 27.04.2010р. №270401 (а.с.43).

Оплата від позивача на розрахунковий рахунок ТОВ «Компанія Вайліс» надійшла в сумі 45000 грн., в тому числі ПДВ 7500 грн. (даний факт сторонами в судовому засіданні не заперечувався).

В подальшому позивач 30 квітня 2010 року реалізував зазначену електростанцію товариству з обмеженою відповідальністю «Агробудсервіс», що підтверджується видатковою накладною позивача №1 від 30.04.10р. на відпуск ТОВ «Агробудсервіс» електростанції АД-100, отриманої по видатковій накладній №270401 від 27.04.10р. від Товариства (а.с.49); довіреність №541683 серії ЯПС від 26.04.10 року на отримання електростанції АД-100 виданої ТОВ «Агробудсервіс» (а.с.50); податковою накладною №1 від 30.04.10р. (а.с.51); випискою по рахунку 361 за квітень 2010 року «Розрахунок з вітчизняними покупцями»; виписка по особовому рахунку №26005925343441 від 23.04.10р. (а.с.53-54).

Реалізація отриманих товарів відображена в податкових зобовязаннях позивача за квітень 2010 року в сумі 8000,00 грн. Порушень в обчисленні ПДВ відповідач не виявив, податок позивачем сплачено вчасно (даний факт відповідачем не заперечувався).

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, витрати Позивача на придбання товару у ТОВ «Компанія Вайліс» в сумі 45000 грн. підтверджені первинними документами (платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, податковими та видатковими накладними), які складені відповідно до вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та містять всі необхідні реквізити.

Суд звертає увагу також на те, що правовий наслідок у вигляді оплати, отримання товару від контрагента і реалізації цього товару позивачем, а також отримання від цього доходу не спростований відповідачем жодним доказом, а припущення про нереальний характер операцій по ланцюгу від попередніх постачальників до контрагента ТОВ «Компанія Вайліс» з посиланням на встановлення таких обставин в акті податкової перевірки ТОВ «Компанія Вайліс» №281/23-1/36445186 від 13.02.2012 року (долучено в судовому засіданні) контрагента - є такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 - не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Виходячи із вищевикладеного суд приходить до висновку, що позивачем правомірно у відповідності до вимог закону №168 віднесено до податкового кредиту ПДВ, що підтверджено належно оформленими документами, обовязковість яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тими, які не були постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу до контрагента, на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку укладеного договору та порушення норм законодавства України в складених фінансово-бухгалтерських документах.

Також, заслуговують на увагу доводи позивача про те, що на час здійснення господарської операції та на даний час контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (долучено в судовому засіданні), а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. З матеріалів справи вбачається, що саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з ТОВ "Компанія Вайліс".

З матеріалів справи вбачається, що станом на час укладення договору та навіть на даний час, в Єдиному державному реєстрі відсутні будь-які відомості щодо припинення діяльності контрагента позивача ТОВ "Компанія Вайліс".

До того ж, як обґрунтовано зазначає позивач, чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність.

У п.1.3 ст.1 Закону №168 платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та віднесення відповідних сум до валових витрат підприємства.

Щодо недотримання позивачем порядку ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, а також ненадання для перевірки документів, які мають юридичну силу та доказовість, судом зазначається наступне.

Відповідно до п.1.1 розділу 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку Затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N168/704 (далі Положення №88), це Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п.2.4. розділу 2 цього Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Частиною1 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні№996 від 16 липня 1999 року (далі Закон №996), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст.9 Закону №996 визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наданих в ході судового розгляду справи документів (видаткових накладних та податкових накладних) вбачається, що контрагентом позивача зазначено всі реквізити та дотримано порядок складання документів, які обумовлені вимогами ст.9 Закону №996 та Положення №88. В тому числі в цих документах зазначено особисті підписи представників підприємств та печатки за допомогою чого їх можна ідентифікувати, що є основною вимогою цих норм, а тому посилання представників відповідача про відсутність юридичної сили цих документів є безпідставними та побудовані виходячи із припущень.

В ході господарської діяльності позивачем правомірно включено до бухгалтерського обліку видаткові та податкові накладні, отримані від ТОВ «Компанія Вайліс», оскільки не було підстав, які б забороняли у відповідності до п.2.15 та п.2.16 Положення №88, приймати ці документи до виконання.

Законодавчо встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями. Отже, неможливість віднесення сум ПДВ до податкового кредиту пов'язується законом тільки з відсутністю податкової накладної.

Порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом ДПА України від 30.05.97р. №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення» (далі - Порядок №165).

Право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 «Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість», реєстр яких веде центральний податковий орган, при цьому будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний номер, який використовується для справляння цього податку.

Згідно пункту 5 Порядку №165 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказано в пункті 2 даного Порядку заповнення податкової накладної, відповідно до якого податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

У даному випадку ТОВ «Компанія Вайліс» на момент взаємовідносин з позивачем, було зареєстроване належним чином в якості платника ПДВ. Даний факт підтвердив в судовому засіданні представник відповідача.

З вищевикладеного вбачається, що контрагент, з яким позивач мав фінансово-господарські зв'язки, на дату здійснення операцій являвся зареєстрованими належним чином платником ПДВ, його установчі документи не визнавалися судами недійсними.

Таким чином, на підставі приписів Закону №168 та вимог Порядку №165, відсутні нормативні та документальні підстави вважати недійсною вище перелічену податкову накладну.

Оскільки податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168), то податкова накладна є основним документом, що дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат з податку на додану вартість.

Зважаючи на те, що позивачем придбавались товарно-матеріальні цінності, які прямо пов'язані з його господарською діяльністю, як підприємцем (даний факт представниками відповідача не заперечувався), то наявність у нього отриманих від контрагента податкових накладних, є підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту на підставі чинного на той час законодавства України.

Суд також вважає твердження відповідача, що позивач зобов'язаний був надати на перевірку Товарно-транспортні накладні, відсутність яких дає привід ставити під сумнів придбання цього товару, необґрунтованими та безпідставними з врахуванням вимог Наказу Міністерства транспорту України від 29 грудня 1995 року №488/346 Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля, оскільки цей нормативний акт розроблено з метою - забезпечення збереження пально-мастильних матеріалів (преамбула), і ніяк не для визначення податкового боргу і штрафних санкцій при відсутності товарно-транспортної накладної на ту чи іншу поставку товару.

Таким чином, безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Виходячи з наведеного суд вважає, що відповідач при прийнятті спірного рішення діяв всупереч вимог ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, спірне рішення прийнято не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 КАС України.

У відповідності до п.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В ході судового розгляду відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів належним чином правомірність прийнятого ним рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати судовий збір в сумі 113,40 грн. з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 9, 71, 72, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення державної податкової інспекції у м.Чернівцях, форми Р №0003120232 від 25.12.2012р. на загальну суму 9375 (девять тисяч триста сімдесят пять) грн.00 коп.

3. Зобовязати орган Державної казначейської служби України стягнути на користь малого приватного підприємства «Енергопартнер» судові витрати в сумі 113 (сто тринадцять) грн. 40 коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку субєкта владних повноважень Державної податкової інспекції у м.Чернівцях.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанову в повному обсязі виготовлено 27 березня 2013 р.

Суддя В.О. Ковтюк