Постанова № 53105431, 29.10.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2015 р. Справа № 922/4754/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.

при секретарі Довбиш А.О.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (посвідчення №461 від 03.04.2013 року),

третя особа не зявився,

1-го відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 25.02.2015 року),

2-го відповідача не зявився,

3-го відповідача - не зявився,

1-ша третя особа не зявилась,

2-га третя особа не зявилась,

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх.4746 Х/1-38) та першого відповідача (вх.4769Х/1-38) на ухвалу господарського суду Харківської області від 08.09.2015 року

за позовом ліквідатора ОСОБА_1, м.Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, с.Циркуни, Харківський район, Харківська область

до 1.Пальори ОСОБА_4, м.Київ

ОСОБА_5, м.Київ

3.Головного управління юстиції у м.Києві, м.Київ в особі Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві, м.Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1.Приватне підприємство Агенція нерухомості місто Плюс, м.Харків

2.Приватне акціонерне товариство Банк Форум, м.Київ

про визнання права власності, витребування майна, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИЛА:

Ліквідатор ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 та Головного управління юстиції у м. Києві в особі Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві, в якому просить:

1. Визнати право власності на нерухоме майно - трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: 01001, АДРЕСА_1, загальною площею 90,0 кв. м., житловою площею 58,8 кв.м. за ОСОБА_8 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві провести його державну реєстрацію.

2. Зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції ум. Києві скасувати запис про право власності ОСОБА_9 (01001, АДРЕСА_2) за № 1470489 на квартиру АДРЕСА_3.

3. Витребувати нерухоме майно - трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: 01001, АДРЕСА_1, загальною площею 90,0 кв. м., житловою площею 58,8 кв.м. з володіння ОСОБА_9 та передати ліквідатору ОСОБА_1 (02154, м. Київ -154, а/с № 22).

4. Визнати недійсним договір іпотеки від 04.03.2012 року, укладений між іпотекодавцем - гр. ОСОБА_9 та іпотекодержателем - гр. ОСОБА_10, посвідчений 04.03.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстраційним номером 12242150.

5. Зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві вилучити запис з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про іпотеку за № 1470556, запису про обтяження за № 1470653.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.09.2015 року у справі № 922/4754/15 (суддя Суслова В.В.) позов залишено без розгляду.

Позивач із вказаною ухвалою місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказану ухвалу скасувати та передати справу на розгляд до господарського суду Харківської області.

Перший відповідач з ухвалою господарського суду Харківської області від 08.09.2015 року також не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказану ухвалу скасувати та провадження у даній справі припинити.

ФОП ОСОБА_8, другий відповідач та представник ПП Агенція нерухомості місто Плюс в судове засідання 20.10.2015 року не зявились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року, якою розгляд апеляційної скарги призначався на 20.10.2015 року, направлялась на адреси вказаних вище сторін у даній справі, однак повернулась підприємством звязку з довідкою про невручення у звязку з закінченням терміну зберігання.

Відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

ПАТ «Банк Форум» в судове засідання 20.10.2015 року також не забезпечив явку свого представника в суд, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.127).

В судове засідання 29.10.2015 року ФОП ОСОБА_8, другий відповідач , представники третіх осіб:ПП Агенція нерухомості місто Плюс, ПАТ «Банк Форум» також не зявились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам та третім особам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Третій відповідач в судове засідання 29.10.2015 року не зявився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.167).

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та першого відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Ліквідатор ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10 та Головного управління юстиції у м. Києві, в якому просить: визнати право власності на нерухоме майно - трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: 01001, АДРЕСА_1, загальною площею 90,0 кв. м., житловою площею 58,8 кв.м. за ОСОБА_8 та зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві провести його державну реєстрацію; зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві скасувати запис про право власності ОСОБА_9 на спірне нерухоме майно; витребувати нерухоме майно з володіння ОСОБА_9 та передати ліквідатору ОСОБА_1; визнати недійсним договір іпотеки від 04.03.2012 року, укладений між іпотекодавцем - гр. ОСОБА_9 та іпотекодержателем - гр. ОСОБА_10; зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві вилучити запис з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про іпотеку за № 1470556, запису про обтяження за № 1470653.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

На підставі договору купівлі-продажу від 01.06.1994 року ФОП ОСОБА_8 придбала у власність нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4.

Ухвалою господарського суду Харківської області у справі № 5023/5450/11 від 04.07.2011 року порушено справу про банкрутство Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8

На момент порушення справи про банкрутство, майно банкрута - ФОП ОСОБА_8, а саме квартира, перебувала в заставі / іпотеці ПАТ "БАНК ФОРУМ" на підставі договору іпотеки від 13 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2529 та укладеного в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 0272/08/01ZNv від 13 червня 2008 року.

Постановою господарського суду Харківської області від 10.08.2011р. у справі № 5023/5450/11 ФОП ОСОБА_8 визнано банкрутом, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_12 (а.с.57).

У межах ліквідаційної процедури банкрута, 05.09.2011 між арбітражним керуючим ОСОБА_12 (замовник) з однієї сторони та Товарною біржею "Правопорядок" (організатор) з другої сторони було укладено договір на організацію та проведення аукціону.

За наслідками проведення аукціону (протокол № 6), спірне нерухоме майно придбало ПП "Агенція нерухомості Місто плюс".

26.10.2011р. між ліквідатором ОСОБА_12 та Приватним підприємством "Агенція нерухомості Місто плюс" укладено договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна.

16.02.2012 р. ПП "Агенція нерухомості Місто плюс" здійснило продаж спірного нерухомого майна гр. ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу.

04.03.2012 року гр.ОСОБА_9 (іпотекодавець) передала спірне нерухоме майно в іпотеку гр.ОСОБА_10 (іпотекодержатель) на умовах укладеного договору іпотеки.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 квітня 2014 року у справі № 5023/5450/11, прийнятою за результатами розгляду заяви ліквідатора визнано недійсним аукціон з продажу майна банкрута - ФОП ОСОБА_8, а саме: трикімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, що було проведено Товарною біржею "Правопорядок", на підставі відповідного договору від 05.09.2011 року, укладеного з арбітражним керуючим ОСОБА_12 Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 26.10.2011 року, укладений між ліквідатором фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 - арбітражним керуючим ОСОБА_12 та ПП "Агенція нерухомості Місто плюс".

Таким чином, на думку позивача, укладаючи договір купівлі-продажу від 16 лютого 2012 року, ПП "Агенція нерухомості Місто плюс" не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки набуло права власності на нерухоме майно на підставі аукціону та договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2011 року, який ухвалою господарського суду Харківської області від 15 квітня 2014 року визнано недійсним.

При цьому, позивач в позові зазначає, що, з урахуванням приписів ч.9 ст.16 ГПК України, даний спір не підлягає вирішенню господарським судом в порядку окремого позовного провадження, а повинен розглядатися в межах справи про банкрутство.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.09.2015 року у справі № 922/4754/15 (суддя Суслова В.В.) позов залишено без розгляду на підставі п.5 ст.81 ГПК України.

Ухвала господарського суду першої інстанції мотивована тим, що ухвалою господарського суду Харківської області від 25 серпня 2015 року про порушення провадження у справі № 922/4754/15 позивача було зобов'язано надати до суду: оригінали документів, доданих до позовної заяви, довідки держстатистики про включення позивача та відповідачів до Єдиного реєстру підприємств та організацій України станом на час розгляду справи, належним чином завірені довідки про назви та номери рахунків сторін у кредитних установах, нормативне обгрунтування позовних вимог, документальне підтвердження щодо викладених у позові обставин. При цьому, суд звернувся до позивача щодо з'ясування чи були виконані вимоги суду щодо надання документів необхідних для розгляду справи. Однак, як зазначено в оскаржуваній ухвалі суду, позивач витребуваних документів не надав, причини невиконання вимог суду не повідомив та в подальшому відмовився надавати вказані документи. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що ненадання витребуваних документів не надає можливості суду повно, обєктивно та всебічно дослідити матеріали господарської справи, а також зясувати всі фактичні обставини спору для винесення законного і обєктивного рішення.

Колегія суддів враховує наступне.

За приписами пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Отже, підставою для залишення позову без розгляду відповідно до вказаної норми, є ненадання позивачем витребуваних документів та його нез'явлення без поважних причин, що перешкоджає вирішенню спору по суті.

Як розяснено в п. 4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Згідно з п. 4.9. вказаної постанови, при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК України) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;

- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК України) або в порядку статті 38 названого Кодексу чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.

Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК України.

У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 25.08.2015 року суд першої інстанції призначив розгляд справи на 08.09.2015 року та зобовязав позивача надати суду наступні документи: оригінали документів, доданих до позовної заяви, надати для огляду в судовому засіданні, довідки держстатистики (реєстраційної палати) про включення позивача та відповідачів до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на час розгляду справи, належним чином завірені довідки про назви та номери рахунків сторін у кредитних установах, нормативне обґрунтування позовних вимог; документальне підтвердження щодо викладених у позові обставин.

Залишаючи без розгляду позов на підставі п. 5 ч. 1 ст.81 ГПК України, господарський суд першої інстанції виходив з того, що представник позивача без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору по суті.

Однак, колегія суддів приймає до уваги, що в оскаржуваній ухвалі не зазначено: неподання яких саме документів з боку позивача унеможливило вирішення спору по суті в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом не наведено правового обґрунтування неможливості вирішення даного господарського спору за відсутності саме тих документів, що були витребувані ухвалою суду від 25.08.2015 року ( а саме оригіналів документів, доданих до позовної заяви, довідок держстатистики про включення сторін до ЄДРПОУ, довідок про номери рахунків сторін в кредитних установах).

При цьому, позивач скористався своїм правом бути присутнім в судовому засіданні 08.09.2015 року, однак судом першої інстанції не зясовано обставини та причини невиконання вимог ухвали суду від 25.08.2015 року позивачем та чи вживав позивач заходів щодо усунення цих обставин.

Також статтею 77 ГПК України передбачено право суду відкласти розгляд справи, зокрема, у випадку не подання сторонами витребуваних доказів.

Однак, оскаржувана ухвала суду була винесена 08.09.2015 року, тобто в першому судовому засіданні у даній справи. Розгляд справи судом не відкладався, необхідні для вирішення спору по суті документи суд не витребовував під час призначення справи до розгляду, а також не скористався правом повторно зобовязати сторін надати зазначені в ухвалі суду від 25.08.2015 року та інші, необхідні для вирішення спору по суті, документи.

Посилання суду в оскаржуваній ухвалі на те, що позивач «в подальшому відмовився надавати витребувані документи» ніяким чином не підтверджуються, матеріали справи не містять письмових пояснень позивача з приводу вказаного.

Судом першої інстанції не наведено ніякого обґрунтування щодо наявності обставин з якими закон (п.5 ч.1 ст.81 ГПК України) пов'язує право господарського суду залишити позовні вимоги без розгляду.

Загальне посилання на ненадання позивачем витребуваних ухвалою суду доказів, без надання оцінки наведеним вище обставинам та залишення позову без розгляду на підставі п.5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України не може вважатися обґрунтованим та таким, що відповідає нормам процесуального права.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вдався до суто формального тлумачення пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК України та дійшов безпідставного висновку про наявність процесуальних підстав для залишення позовної заяви без розгляду, чим всупереч приписам статті 19 Конституції України, обмежив позивача у здійсненні прав, передбачених частиною 3 статті 129 Конституції України.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 21 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторонами в судовому процесі можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 Господарського процесуального кодексу України, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до вимог статей 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (п.3 постанови Пленуму ВГСУ №10 від 24.10.2011 року «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»).

З огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер (п.2 постанови Пленуму ВГСУ №10 від 24.10.2011 року).

Таким чином, громадянин, який не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає інших визначених законом підстав для його участі у такому процесі.

Як свідчать матеріали справи, позивач просить суд визнати право власності на нерухоме майно, витребувати його з чужого незаконного володіння, визнати недійсним договір іпотеки від 04.03.2012 року, укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_10

В даному випадку, в якості відповідачів у справі заявником зазначено фізичних осіб ОСОБА_9, ОСОБА_10 та Головне управління юстиції у м.Києві в особі Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві.

Договір іпотеки від 04.03.2012 року, який позивач просить суд визнати недійсним, укладений між іпотекодавцем - ОСОБА_9 як фізичною особою, та іпотекодержателем ОСОБА_10 як фізичною особою.

З матеріалів справи не вбачається надання заявником будь-яких доказів на підтвердження того, що правовідносини у даній справі виникли між суб'єктами підприємницької діяльності.

Враховуючи наведене, фізичні особи ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не можуть виступати сторонами в господарському процесі у даній справі, тому даний спір за їх участю не підлягає розгляду господарськими судами України.

Позивач у позові зазначає про те, що у даній справі предметом судового розгляду є спір щодо визнання права власності на майно боржника та є наслідком визнання недійсним господарським судом результатів аукціону з реалізації майна банкрута, у звязку з чим стосується питання щодо формування ліквідаційної маси у справі про банкрутство. Таким чином, на думку позивача, на підставі приписів ч.9 ст.12 ГПК України, даний спір повинен розглядатися в межах справи про банкрутство, а не в порядку позовного провадження.

Судова колегія приймає до уваги, що до підвідомчих господарським судам спорів, де сторонами в судовому процесі можуть виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності відносяться справи про банкрутство.

Зазначені справи відповідно до частини другої статті 4-1 ГПК України розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законами України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Законом України "Про банки і банківську діяльність". Господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними правочинів, вчинених керуючим санацією (ліквідатором); визнання права власності на майно боржника; оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника (п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 24.10.2011р. № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам").

Однак, колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до положень ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-XII від 14.05.1992 року) не передбачено право подання та можливість розгляду судом в межах справи про банкрутство заяв про визнання права власності.

Більш того, як вбачається з письмових пояснень позивача суду апеляційної інстанції (вх.№14829), ліквідатор ФОП ОСОБА_8 вже звертався до господарського суду Харківської області в межах справи про банкрутство №5023/5450/11 із заявою про визнання права власності ОСОБА_8 на нерухоме майно за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, буд.№25, кв.№9.

Позивач надав суду апеляційної інстанції ухвалу господарського суду Харківської області від 23.06.2015 року у справі №5023/5450/11, якою заяву про визнання права власності повернуто ліквідатору без розгляду на підставі п.4 ст.63 ГПК України.

При цьому, суд першої інстанції в наведеній вище ухвалі також зазначив, що у відповідності до положень ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-XII від 14.05.1992 року) не передбачено право подання та можливість розгляду судом в межах справи про банкрутство заяв про визнання права власності.

Також в позовній заяві позивач просить визнати недійсним договір іпотеки від 04.03.2012 року, укладений між гр.ОСОБА_13 та гр.ОСОБА_10

Частиною 7 ст.12 ГПК України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником…

Отже, фізичні особи дійсно, можуть звертатися до господарського суду із позовами до боржника, але тільки по категорії справ , що перебувають у компетенції цього суду згідно визначеній в ст. 12 ГПК України підвідомчості.

Дана стаття кореспондується із ч.4 ст. 10 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"( в редакції згідно з Законом України від 22.12.2011р. N 4212-VI), відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Однак, спір, з яким звернувся позивач до господарського суду не підпадає під категорію спорів, окреслених в п. 7 ст. 12 ГПК України, оскільки не є майновим спором з вимогою до боржника.

У даному випадку, боржник є позивачем у справі та звертається до суду з позовом про визнання його права власності та про захист цього права власності та з похідними від цього вимогами.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що ст. 20 Закону передбачає розгляд заяви (поданої в порядку цієї статті) в межах провадження у справі про банкрутство (не у позовному провадженні). При цьому, вимоги такої заяви мають бути обґрунтовані підставами, передбаченими ст. 20 Закону, мають містити посилання саме на цю норму Закону та можуть бути задоволені у разі встановлення наявності передбачених ст. 20 Закону підстав.

Отже, у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню спори про визнання недійсними правочинів на спеціальних підставах, встановлених ст. 20 Закону про банкрутство, а також з підстав, передбачених цивільним законодавством, але тих правочинів, які безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що позивач звертається саме з позовною заявою на підставі загальних норм Цивільного кодексу України (а не із заявою в порядку ст. 20 Закону), просив прийняти дану позовну заяву до провадження та не зазначав у позовній заяві про наявність передбачених ст. 20 Закону підстав для визнання спірного договору недійсним, взагалі не посилався на ст. 20 Закону, як на підставу позову.

За таких підстав, розгляд поданої позовної заяви повинен здійснюватись в позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство ФОП ОСОБА_8

Враховуючи наведене, положення п.7 ст.12 ГПК України не поширюються на даний випадок, тобто даний спір не підвідомчий господарському суду.

Отже, в даному випадку діє загальний порядок підвідомчості спорів, тобто за позовними заявами до фізичних осіб спори розглядаються судами загальної юрисдикції.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги першого відповідача та скасування оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду.

Згідно п. 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до частини 7 статті 106 ГПК України, у випадку скасування апеляційною інстанцією ухвали про залишення позову без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Враховуючи положення вказаної норми права, а також положення п. 20.8 Постанови Пленуму ВГСУ №10 від 24.10.2011 року «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», абз. 4 п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17 травня 2011 року Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, у разі скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, матеріали справи підлягають поверненню до місцевого господарського суду для вирішення питання щодо підвідомчості даного спору.

У звязку із вищенаведеним, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, яке є безумовною обставиною для її скасування з поверненням справи до місцевого господарського суду для вирішення питання про підвідомчість даного спору.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу другого відповідача задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 08.09.2015 року у справі №922/4754/15 скасувати.

Матеріали справи № 922/4754/15 направити до господарського суду Харківської області для вирішення питання про підвідомчість даного спору.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 03.11.2015 р.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.