ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
____________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" жовтня 2015 р. Справа № 907/613/15
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Желік М.Б.
суддів Бонк Т.Б.
Давид Л.Л.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист", м. Ужгород, вул. Загорська, 30 (вих. № 169 від 20.08.15)
на рішення Господарського суду Закарпатської області
від 07.08.15 у справі № 907/613/15
за позовом Фізичної особи-підприємства ОСОБА_3, смт. Міжгір'я
до відповідача Приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист", м. Ужгород
про стягнення заборгованості в сумі 20 247,33 грн.
За участю представників сторін: - не з'явилися.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
07.08.15 Господарським судом Закарпатської області (суддя Якимчук Л.М.) винесено рішення у справі № 907/613/15 за позовом Фізичної особи-підприємства ОСОБА_3, до відповідача Приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист" про стягнення заборгованості в сумі 20 247,33 грн., відповідно до якого позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 18 600,31 грн., з яких 12 020,27 грн., сума основного боргу, 6 341,20 грн. інфляційних втрат, 265,84 грн. 3 % річних та 1 680,84 грн. судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням господарського суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження, поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, рішення господарського суду Закарпатської області скасувати в частині задоволення позовних вимог, і прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення не враховано те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази заборгованості відповідача. Щодо стягнення штрафних санкцій, то як вірно встановлено судом заборгованість виникла на підставі закону, а не договору, а відтак в даному випадку підлягає до застосування положення ч. 2 ст. 530 ЦК України з урахуванням яких нарахування інфляційних та 3 % річних з 11.08.14 до дати першої вимоги позивача про сплату боргу є безпідставним.
Згідно автоматизованого розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 31.08.15 справу за № 907/613/15 розподілено до розгляду судді - доповідачу Желіку М.Б., членам колегії суддям Костів Т.С. та Марку Р.І. Розпорядженнями голови Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.15, 30.09.15, 07.10.15 та 28.10.15. вносилися зміни до складу колегії суддів по розгляду даної справи з підстав зазначених у них. Відтак, розгляд справи здійснювався колегією суддів у складі головуючого судді Желік М.Б., суддів Бонк Т.Б., Давид Л.Л. Зазначеному складу колегії суддів відводів не заявляли.
Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 01.09.15 скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду, а подані ним матеріали апеляційної скарги визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 16.09.15.
16.09.15, 30.09.15, 07.10.15 ухвалами Львівського апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав зазначених у них.
Від представника позивача 28.09.15 на адресу суду надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази наявності заборгованості відповідача згідно договору поставки № 2, зокрема накладні, що підтверджують і факт отримання товару уповноваженим представником та акт звірки взаєморозрахунків між сторонами. Відтак, вважає рішення господарського суду обґрунтованим, однак додатково просить прийняти рішення, яким стягнути з відповідача пеню у сумі 1647,02 грн.
27.10.15 через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому він просить здійснити розгляд справи без участі уповноваженого представника з урахуванням наданих пояснень, та прийняти рішення, яким рішення господарського суду залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
У судовому засіданні 28.10.15 учасники сторін участі уповноважених представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи. Відтак, за наявності достатніх доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, неповідомлення відповідачем причин неявки у судове засідання, з урахуванням строків розгляду апеляційної скарги на рішення господарського суду визначених ст. 102 ГПК України, відсутності підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, однак рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.08.15 у справі № 907/613/15 слід скасувати в частині залишення без розгляду провадження у справі в частині стягнення пені у сумі 1647,02 грн., прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 1647,02 грн. задоволити, в решті рішення господарського суду залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
У відповідності до ч. 1,2 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи, 10.06.14 між Приватним підприємцем ОСОБА_3 (продавець) та Філією Міжгірського туристично-оздоровчого комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1" ПрАТ "Закарпаттурист" (покупець), в особі директора Бондар Я.П. укладено договір № 2 про поставку товарів, відповідно до умов якого продавець здійснює відпуск (відвантаження) із свого складу товар за цінами, згідно накладних.
Згідно п. 1.2. договору поставка здійснюється автотранспортом за рахунок продавця.
Сторони погодили, що оплата здійснюється протягом чотирнадцяти банківських днів з моменту отримання товару покупцем (п. 1.3.), оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на р/р продавця або шляхом внесення коштів в касу продавця (п. 1.4.), продавець залишає за собою право змінювати ціни на товар в залежності від курсу національної валюти, інфляційних процесів, змін законодавства, зміни ціни на товар виробником (п.1.6.).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу України.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ст. 11 Цивільного кодексу України). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1,2 ст. 712 ЦК України).
Судом встановлено, що згідно накладних № 94 від 21.07.14 постачальником поставлено покупцеві товар на суму 2637,40 грн., № 95 від 22.07.14 на суму 1804,40 грн., № 98 від 24.07.14 на суму 1692,84 грн., № 99 від 24.07.14 на суму 564,00 грн., № 100 від 24.07.14 на суму 97,50 грн., № 101 від 25.07.14 на суму 312,00 грн., № 103 на суму 781,00 грн., № 104 на суму 314,20 грн., № 105 від 28.07.14 на суму 213,50 грн., № 106 від 29.07.14 на суму 727,70 грн., № 107 від 29.07.14 на суму 114,75 грн., № 108 від 29.07.14 на суму 158,40 грн., № 115 від 4.08.14 на суму 2344,80 грн., № 115 від 06.08.14 на суму 250,73 грн., № 116 від 06.08.14 на суму 16,80 грн., однак покупцем обов'язок щодо сплати товару виконано частково.
Відтак, станом на час звернення позивача до суду заборгованість відповідача за договором № 2 про поставку товарів становить 12 020,27 грн. (з врахуванням часткової оплати 30.10.14 у сумі 9,75 грн.).
Доказів сплати заборгованості відповідачем не надано.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).
Згідно п. 1.3. Договору сторони визначили, що оплата товару здійснюється протягом чотирнадцяти банківських днів з моменту отримання товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Oдностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
13.05.15, 27.02.15 та 24.04.15 позивач звертався до відповідача з претензіями про сплату заборгованості, що підтверджується наявними в матеріалах справи завіреними копіями звернень та повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення (арк. справи № 16-28). Однак, жодної відповіді відповідача позивачем не отримано.
Враховуючи зазначене, сума основної заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 12 020,27 грн. є підтверджена документально, відповідачем не сплачена, відтак, позовні вимоги в цій частині слід задоволити повністю, що вірно встановлено господарським судом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Поняття неустойки визначено у статті 549 ЦК України, так неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 3.1. Договору передбачено, що за безпідставну відмову від оплати або невчасну оплату замовленого чи придбаного товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неоплаченого товару за кожен день прострочки платежу.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Колегія суддів зазначає, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Розмір пені має бути обрахований з урахуванням вказаних обмежень щодо максимального розміру незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені. Аналогічна позиція висвітлена у постанові Верховного суду України від 24.10.2011 року.
Так, позивачем у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків по договору нараховано відповідачу пеню у розмірі 1647,02 грн. з врахуванням положень п. 3.1, що діяла у період, за який сплачується пеня, та піврічного строку її нарахування.
Підставою для залишення без розгляду позовних вимог в цій частині, господарський суд зазначив, що позивач не надав суду доказів у підтвердження повноважень директора філії на укладення договору від 10.06.14 № 2, а відповідач вимогу суду про надання Положення про філію не виконав. Однак, колегія суддів із зазначеними висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на таке.
Згідно положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підстави для визнання правочину недійсним визначені у ст. 215 ЦК України, якими є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема, щодо вчинення правочину особою, яка повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Доказів визнання договору № 2 про поставку товарів від 10.06.14 недійсним суду не надано, відтак в силу дії презумпції правомірності правочину та обов'язковості договору для виконання його сторонами, колегія суддів із врахуванням порушення відповідачем грошового зобов'язання, положень п. 3.1. Договору, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", здійснивши перевірку правильності здійснення позивачем розрахунку пені, та здійснення оцінки доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до здійсненого позивачем та перевіреного судом розрахунку нарахування інфляційних витрат у сумі 6 314,20 грн. та 3% річних у сумі 265,84 грн. колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині також підлягають до задоволення у заявленому розмірі, про що вірно зазначено господарським судом.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Судовий збір слід розприділити згідно вимог ст. 49 ГПК України на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із врахуванням зазначеного, діючи в межах повноважень передбачених ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення господарського в частині залишення без розгляду провадження у справі в частині стягнення пені у сумі 1 647,02 грн., та прийняття в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1 647,02 грн., в решті вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.08.15. у справі № 907/613/15 слід залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд,-
П О С Т А Н О В И В:
1. В задоволенні вимог апеляційної скарги Приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист", м. Ужгород, вул. Загорська, 30 (вих. № 169 від 20.08.15) - відмовити.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.08.15 у справі № 907/613/15 скасувати в частині залишення без розгляду провадження у справі в частині стягнення пені у сумі 1 647,02 грн. (п. 3).
3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Приватного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист" (88010, м. Ужгород, вул. Кошицька, 30, код ЄДРПОУ 02648811) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) 1 647,02 грн. пені.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист" (88010, м. Ужгород, вул. Кошицька, 30, код ЄДРПОУ 02648811) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) 1 827,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
5. В решті рішення господарського суду залишити без змін.
6. На виконання даної постанови господарському суду Закарпатської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складено 02.06.2015 року.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Бонк Т.Б.
суддя Давид Л.Л.
Судове рішення № 53105311, Львівський апеляційний господарський суд було прийнято 28.10.2015. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 907/613/15. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: