Ухвала суду № 53093384, 29.10.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3122/13-ц

Провадження № 22-ц/779/2071/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Барашков В. В.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Васильковського В.М., Меленко О.Є.,

секретаря Яковин М.Я.,

з участю: представника ПАТ «Банк «Фінанси та

Кредит» - Гусак М.М.,

представника відповідача - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості за кредитним договором, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та примусове виселення, за апеляційною скаргою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Івано-Франківського міського суду від 13 липня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2011 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» пред'явлено до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради вищезазначений позов. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв'язку із невиконанням умов кредитного договору №449pv7-05, укладеного між Банком та ОСОБА_4 04.07.2005 року, утворилась заборгованість у розмірі 2 935 402,26 грн. Посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідачка відмовляється погасити вказану заборгованість, з врахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив стягнути дану заборгованість, в тому числі, звернувши стягнення на предмет іпотеки - квартиру по вул. Української Дивізії, 5/12 у м. Івано-Франківську, шляхом проведення прилюдних торгів із початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також просив примусово виселити відповідачів із даної квартири та стягнути судові витрати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 липня 2015 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором в сумі 2 935 402,26 грн, в тому числі звернувши стягнення на предмет іпотеки - квартиру по вул. Української Дивізії, 5/12 у м. Івано-Франківську, шляхом проведення прилюдних торгів із початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також постановлено відстрочити виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості на предмет іпотеки на час дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Не погоджуючись із даним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про примусове виселення відповідачів із предмета іпотеки, представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подала апеляційну скаргу, у якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, а також на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що суд не врахував норми ч.2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ч.3 ст. 109 ЖК УРСР, які регулюють обов'язок мешканців звільнити передане в іпотеку житлове приміщення. На думку апелянта, судом не було враховано того, що Банком було дотримано усі вимоги щодо застосування судом примусового виселення відповідачів із переданої в іпотеку квартири, зокрема надіслано вимогу про добровільне звільнення вказаної квартири. Також апелянт вважає помилковим висновок суду про те, що передана в іпотеку квартира придбана не за рахунок кредитних коштів, оскільки він спростовується п. 2.3 кредитного договору, з якого вбачається, що кредитні кошти надаються для придбання квартири саме за вищезазначеною адресою. Крім того, судом було залишено поза увагою те, що відповідач ОСОБА_5 без згоди Банку в період дії договору іпотеки зареєстрував у квартирі шістьох осіб, в тому числі одного неповнолітнього. Посилаючись на вищенаведене, просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та постановити нове рішення про виселення відповідачів із займаної квартири.

В судовому засіданні представником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» апеляційну скаргу підтримано з мотивів, наведених у ній. Крім того, пояснила, що

Представник ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги заперечив, вважаючи, що правові підстави для виселення відповідачів із спірної квартири відсутні. Крім того він зазначив, що його син - ОСОБА_5, маючи намір у 2005 році придбати квартиру для сім'ї, мав для цього частину коштів, а частину вони змушені були з дружиною позичити. На що конкретно і в якій сумі, крім сплати боргу за квартиру, були витрачені кредитні кошти, отримані у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», йому невідомо. Рішення суду першої інстанції в оскарженій Банком частині вважає законним, просить залишити його в силі. Таку ж думку в засіданні апеляційного суду 22.10.2015 року висловив представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дутчак І.В., яка зазначила, що задоволення позову Банку про виселення порушувало б законні інтереси неповнолітніх дітей, які там на даний час проживають.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін і третьої особи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Рішення суду в частині стягнення із відповідачів заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 935 402,26 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру по вул. Української Дивізії, 5/12 у м. Івано-Франківську жодною із сторін не оскаржується, а тому колегією суддів у відповідності до ч.1 ст. 303 ЦПК України не перевіряється.

Що ж стосується висновку суду стосовно відмови у задоволенні позовної вимоги Банку про виселення відповідачів із предмету іпотеки, колегія суддів вважає, що він відповідає зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка.

Частиною першою ст.40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК України регулює порядок виселення громадян.

Зі змісту ч.2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ч.3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч.2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч.2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст.40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

З матеріалів справи вбачається, що 04.07.2005 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №449pv7-05 на суму 55000 доларів США, пунктом 2.3 якого визначено цільове призначення даних коштів - придбання квартири по вул. Української Дивізії, 5/12 у м. Івано-Франківську (т.1, а.с. 6-8).

В забезпечення виконання умов даного договору кредиту, цього ж дня, 04.07.2005 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1. У пункті 4 даного договору іпотеки вказано, що дана квартира належить ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі договору купівлі продажу від 24.06.2005 року, який був зареєстрований 25.06.2005 року в Івано-Франківському ОБТІ в книзі 203, номер запису 7475,Ю реєстраційний номер 11106562 (т.1, а.с.9).

З копії договору купівлі-продажу названої квартири від 24.06.2005 року вбачається, що продавець за це житло отримав повний розрахунок від покупця ОСОБА_5 не з відтермінуванням платежу, а в день укладення договору.

З матеріалів кредитної справи, копії яких долучено до даної справи випливає, що ОСОБА_4 з заявою про отримання кредиту звернулась до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 01.07.2005 року, тобто після придбання згаданої вище квартири. Ніяких належних і допустимих доказів того, що кошти в сумі 55000 доларів США, отримані згідно кредитного договору №449pv7-05 від 04.07.2005 року, були використані на придбання спірної квартири або на погашення боргу позичальника перед іншими особами, який виник у зв'язку із придбанням цієї квартири, позивачем не надано. Висновки ж суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, оскільки у даній справі в іпотеку була передана спірна квартира, яка була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла. При цьому, колегія суддів приймає до уваги позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі №6-39 цс15.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 218; 307; 308; 313; 314; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 13 липня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Васильковський

О.Є. Меленко