Ухвала суду № 53092710, 03.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8799/15 Справа № 206/141/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Сухоруков А. О. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Єлізаренко І.А., Ремеза В.А.,

за участю секретаря Безрукавого Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна та стягнення суми,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року ОСОБА_2, уточнивши в ході розгляду справи свої вимоги, звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна та стягнення суми.

У обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 1998 року вони з відповідачем ОСОБА_3 проживали однією сім'єю та вели спільне господарство, свої стосунки в органах РАГС не реєстрували. Факт проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства та володіння майном, як спільною сумісною власністю, встановлено рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24.03.2014 року. З початку 2013 року їхні сімейні стосунки зіпсувалися і сторони стали проживати окремо. За період сумісного проживання ними було придбано наступне майно: холодильник Samsung вартістю 8500 гривень придбаний у 2010 році; персональний комп'ютер Samsung вартістю 5 645 гривень придбаний у 2012 році; пральна машина Ariston варт. 4300 гривень придбана у 2008 році; водонагрівач Venus вартістю 1500 гривень придбаний у 2007 році; газова плита Ariston вартістю 3500 гривень придбана у 2013 році; диван вартістю 4000 гривень придбаний у 2006 році; диван вартістю 2000 гривень придбаний у 2006 році; пилосос Sumsung вартістю 1200 гривень придбаний у 2012 році; шафа вартістю 4500 гривень придбана у 2012 році; ліжко вартістю 2600 гривень придбане в 2012 році; комод вартістю 1000 гривень придбаний у 2012 році; вікна пластикові Rehau 4шт. вартістю 9000 гривень придбані у 2005році; двері вхідні металеві вартістю 3000 гривень придбані у 2012 році; двері міжкімнатні (дерево) 3 шт. на загальну суму 7000 гривень придбані у 2009 році, а всього на суму: 57 745 гривень. Оскільки, усе вище перелічене майно та документи, які підтверджують його вартість, знаходяться у одноособовому володінні та користуванні відповідача, позивач не має ніякого доступу ні до майна, ні до документів, що порушує його права. Домовленості між сторонами щодо розподілу майна не досягнуто, а тому, позивач просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь, в рахунок компенсації вартості 1/2 частини спільно нажитого майна суму, у розмірі 28195 грн.

Ухвалою суду від 17.08.2015 року зустрічну позовну заяву відповідача ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, з якою ОСОБА_3 у лютому 2015 року зверталась до Самарського районного суду м. Дніпропетровська, за її заявою залишено без розгляду.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Так, судом першої інстанції було встановлено, щосторони з 1998 року по вересень 2013 року проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, даний факт було встановлено рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24.03.2014 року, яке набрало законної сили ( а.с. 8-11).

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як стверджував позивач, за час проживання однією сім'єю ними було придбано спільне майно, а саме: холодильник Samsung, персональний комп'ютер Samsung, пральна машина Ariston, водонагрівач Venus, газова плита Ariston, пилосос Sumsung, пилосос Lіberton, два дивани, спальний гарнітур (шафа, ліжко, комод), вікна пластикові Rehau 4шт. з балконним блоком, двері вхідні металеві, двері міжкімнатні (дерево) 3 шт. ( а.с. 35-49, 52-58, 77-83). Саме вказане майно позивач визначив як предмет спору та порсив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь в рахунок компенсації вартості ? частини спільно нажитого майна суму у розмірі 28195 грн.

Відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи № 1912-15 від 09.07.2015 року дійсна вартість майна, що знаходиться у квартирі відповідача ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 та є предметом розгляду справи, ставновить 41 520,33 грн., зокрема: холодильник Samsung RL44 ECSW 6660 грн, персональний комп'ютер 5004,49 грн, пральна машина Ariston AVTF 10g 2949,50 грн, водонагрівач Venus WJ 80 883,20 грн, газова плита HOTPOINT Ariston C 34S G1 (W) -3943,10 грн, пилосос Samsung SC6570 - 291,72 грн, пилосос Liberton - 505,20 грн, два дивани «Арлекино» - 813,12 грн, «Буржуа» - 1740 грн, спальний гарнітур - 6600 грн, вікна пластикові Rehau 4 шт з балконним блоком 6580 грн, двері вхідні металеві - 2790 грн, двері міжкімнатні 3 шт - 2760 грн ( а.с. 128-144).

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Перед судом першої інстанції інших вимог, ніж ті що заявлені позивачем, з урахуванням уточнень, не заявлялось.

Колегія судді вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що об»єктами спільної сумісної власності муже бути майно, придбане за час спільного проживання після 01 січня 2004 року. Від встановлення дати придбання спірного майна, залежить, яке законодавство підлягає застосуванню, оскільки до 01 січня 2004 року не було умов набуття права власності за ст. 74 СК України.

Згідно ч. 1 ст. 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно ч.ч. 2,3 ст. 370 Цивільного кодексу України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно з положеннями ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно з роз»ясненнями, наведеними у п.п.20,23,24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст.. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв їх одержанню.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим, суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Крім того, відповідно до п.4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім»ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В силу ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Положеннями ст. 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Беручи до уваги вищевикладене та наявні матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо виключення з майна заявленого позивачем, як спільною сумісною власністю подружжя, що є предметом розгляду справи, як таке що не можна вважати спільною сумісною власністю - наступне майно та з наступних підстав.

Щодо дверей вхідних металевих придбаних у 2012 році та дверей міжкімнатних (дерево) придбаних у 2009 році. Так, у матеріалах справи міститься копія договору та акт приймання-передачі металопластикових конструкцій від 16.03.2005 року та 18.03.2005 року відповідно, укладених між ПП ОСОБА_8 та ОСОБА_4 (а.с. 54-55), копія договору № 58/3 від 06.03.2007 року укладеного між ПП «Тарос» та ОСОБА_4 про виготовлення вхідних та міжкімнатних дверей ( а.с. 56-58).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вищезазначена обставина унеможливлює поділ даних предметів спору, як спільної сумісної власності, оскільки відповідно до вищезазначених договорів, вони були придбані ОСОБА_4 Даний факт також підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та спростовує пояснення свідка ОСОБА_7 про той, факт, що все придбавалося за грошові кошти позивача.

Щодо газової плити HOTPOINT Ariston C 34G1 (W). Відповідно до видаткової накладної № Т-795747 року газова плита HOTPOINT Ariston C 34G1 (W) була придбана відповідачем ОСОБА_3 11.10.2013 року, тобто за межами встановленого рішенням суду строку факту проживання сторін однією сім'єю (а.с. 53).

Посилання в апеляційній скарзі, що доручення на придбання газової плити було укладено відповідачем 23.08.2013 року, тобто за час проживання однією сім'єю з позивачем, колегія суддів вважає помилковими, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна, або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Таким чином, будь-яких достатніх доказів на підтвердження пояснень та вимог позивача щодо віднесення встановлених металопластикових вікон та дверей, придбання спального гарнітуру, та газової плити до переліку спільної сумісної власності та спростування вищезазначених доказів що містяться в матеріалах справи не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також судом першої інстанції було правильно встановлено, що дивани «Буржуа» та «Арлекіно», а також персональний комп'ютер були придбані позивачем, що підтверджується товарними чеками, що містяться в матеріалах справи ( а.с. 35-37).

Таким чином, з усього вище переліченого майна, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про віднесення до переліку, що є спільною сумісною власністю, придбане сторонами за час спільного проживання, наступне майно: холодильник Samsung RL44 ECSW вартістю 6660 грн, персональний комп'ютер вартістю 5004,49 грн, пральна машина Ariston AVTF 10g вартістю 2949,50 грн, водонагрівач Venus WJ 80 вартістю 883,20 грн, пилосос Samsung SC6570 - 291,72 грн, два дивани «Арлекіно» - 813,12 грн, «Буржуа» - 1740 грн., що відображено у висновку судової товарознавчої експертизи №1912-15, складений 09.07.2015 року Дніпропетовським НДІСЕ (а.с. 128-144), на загальну вартість: 18282,03 грн.

За змістом ст. 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Частинами четвертою та п'ятою вказаної норми права визначено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Перед судом першої інстанції інших вимог, ніж ті що заявлені позивачем, з урахуванням уточнень, не заявлялось.

Апеляційний суд у відповідності до вимог ст..303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, в ході розгляду справи судом першої інстанції було правильно визначено обсяг майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, однак, позивач у позовній заяві не ставив питання щодо визнання за ним певних речей чи виділення майна в натурі, а просив лише стягнути грошову компенсацію у вигляді 1/2 частини їх загальної вартості, проти чого відповідач у судовому засіданні заперечувала, а тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з тих підстав, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі, що у свою чергу не позбавляє права позивача реалізувати своє право звернення до суду у відповідності до вимог чинного законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішеннях суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не вбачає, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.В.Свистунова

Судді І.А.Єлізаренко

В.А.Ремез