Постанова № 53060233, 13.12.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" грудня 2010 р. № 2а- 13627/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Скляр С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за адміністративним позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання" до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова про скасуваня податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова № 0000481800/1 від 21.09.2010 р. про визначення йому суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість в розмірі 443017,50 грн.

Позивач обгрунтовує свої вимоги наступним чином.

20.08.2010 року ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000481800/0, яким ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання" донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 747644,40 грн.

В подальшому, у зв'язку з виявленою технічною помилкою, суму податкового зобов'язання податковим органом було зменшено до 443017,50 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000481800/1 від 21.09.2010 року.

Вказане рішення, на його думку, є таким, що суперечить законодавству з питань оподаткування, а тому підлягає скасуванню з наступних підстав.

Оскаржуване рішення було прийнято відповідачем на підставі акту про результати документальної невиїзної перевірки № 1983/18-33067821 від 10.08.2010 року, яким встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ за наслідками правовідносин ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання" з ТОВ "Українська фінансова компанія "Арієс" в грудні 2009 - січні 2010 року. При ньому відповідач виходив з нібито встановленого ним факту недійсності податкових накладних, виписаних ТОВ "УФК "Арієс".

Так, 30.11.2009 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено відомості про відсутність ТОВ "УФК "Арієс" за місцезнаходженням (м. Харків, вул. Північна, 4), в той час, як саме вказана адреса зазначалась ним у податкових накладних, що виписувались йому.

Однак, з наведених обставин не випливає недійсності податкових накладних.

Відповідно до абз. 3 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом.

Вказаний відповідачем недолік не позбавляє податкову накладну можливості виконувати своє завдання та використовуватись при встановленні правильності визначення об'єкту оподаткування, правильності обчислення, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ.

Податкові накладні, виписані ТОВ "УФК "Арієс" надають можливість ідентифікувати контрагента ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання", достовірно підтвердити фактичність здійснення господарської операції.

Крім того, відповідачем нічого не було наведено щодо неправильності або недостовірності показників податкових накладних, фіктивності укладених ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання" з ТОВ "УФК "Арієс" правочинів, безтоварності угод, тощо.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив про їх задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності до приписів податкового законодавства, у зв'язку з допущеними порушеннями позивачем вимог останнього, що було встановлено під час його перевірки щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - його контрагентом за певний період часу.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкові була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання" з питань щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ "Українська фінансова компанія "Арієс" за період з 01.12.2009 р. по 31.01.2010 р., за результатами якої було складено акт перевірки № 1983/18-33067821 від 10.08.2010 року та у відповідності до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000481800/0 від 20.08.2010 року, яким ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання" донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 747644,40 грн.

В подальшому, у зв'язку з виявленою технічною помилкою, суму податкового зобов'язання податковим органом товариству було зменшено до 443017,50 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000481800/1 від 21.09.2010 року.

Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку зазначена відповідна сторона не надала належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

Судом встановлено, що основною причиною порушень, визначених у висновках акту перевірки, податковий орган вказав ті обставини, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Українська фінансова компанія "Арієс" не були направлені на настання реальних правових наслідків, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Окрім того, на думку податкового органу, податкові накладні, надані позивачем на підтвердження свого податкового кредиту, виписані з порушенням, оскільки вказано місце розташування юридичної особи - постачальника, яке не відповідає дійсності.

Зазначене вище є безпідставним та спростовується наступним.

Так, висновок відповідача стосовно заниження позивачем суми податку на додану вартість на загальну суму 498 429,60 грн., викладений в акті перевірки, не містить обґрунтованих даних, які відповідно до приписів чинного законодавства України дають підстави вважати, що дійсно позивачем допущено вищезазначене порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться Державною податковою адміністрацією України, ТОВ "Українська фінансова компанія "Арієс" на момент складання податкових накладних та під час здійснення господарських операцій з ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання" було платником ПДВ, зареєстрованим в порядку передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", та мало відповідне свідоцтво платника ПДВ.

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість у розмірі 498 429,60 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2009 року та січень 2010 року, підтверджена податковими накладними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суму в розмірі 498 429,60 грн., яка підтверджена податковими накладними, складеними ТОВ "Українська фінансова компанія "Арієс", у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім у власній господарській діяльності.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання" вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Окрім того, суд звертає увагу, що у відповідача відсутнє право тлумачення закону.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відповідач робить висновок, що факт неподання податкових декларацій, недекларування об'єкту оподаткування та податкових зобов'язань з ПДВ та безпідставність складання податкових накладних вищевказаним контрагентом, у сукупності свідчать про відсутність правових підстав формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт, послуг від вищевказаних підприємств, які фактично не відбулися, оскільки на думку податкового органу в даному випадку позивачем не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами ст. 3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому, акт перевірки не містить посилань на те, які порушення були допущені самим ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання".

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім того, судом встановлено, що в акті перевірки відповідачем зазначено, що податкові декларації, надані позивачем за вказаний період часу суперечать законодавству, а тому є недійсними, як і самі правочини, вчинені позивачем, на що суд зазначає наступне.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентом, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та контрагентом - з другої сторони, недійсними.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, відповідна сторона - ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160 КАСУ, ст. 19 Конституції України, Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Законом України "Про податок на додану вартість", суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова № 0000481800/1 від 21.09.2010 р. прийняте стосовно товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання".

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 15.12.10 р.

Суддя Самойлова В.В.