Постанова № 53058865, 26.10.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2015 р. Справа №922/912/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача не зявився;

відповідача ОСОБА_1, за довіреністю №20/01 від 20.01.2015 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Харківської міської ради, м.Харків, (вх.№4080Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2015 року по справі №922/912/15,

за позовом Харківської міської ради, м.Харків,

до Спільного підприємства «Фрегат» товариства з обмеженою відповідальністю, м.Харків,

про повернення майна та відшкодування доходів,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року Харківська міська рада, звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою про зобов'язання відповідача - Спільного підприємства «Фрегат» товариства з обмеженою відповідальністю, повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,0663 га, розташовану по вул.Котлова, 185 у м.Харкові, а також стягнути з відповідача доходи, отримані від безпідставно набутого майна в розмірі 653708,24 грн. Крім того, позивач просив суд стягнути на свою користь з відповідача судовий збір.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.07.2015 року у справі №922/912/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Кухар Н.М., суддя Лавренюк Т.А., суддя Ольшанченко В.І.) у позові відмовлено повністю.

Позивач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2015 року в частині відмови у стягненні з відповідача доходу одержаного від безпідставно набутого майна в розмірі 653708,24 грн. Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача дохід одержаний від безпідставно набутого майна в розмірі 653708,24 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд не прийняв до уваги позицію Вищого господарського суду України, викладену у п. 2.12 постанови пленуму №6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин». Не надано оцінки тому факту, що під час придбання відповідачем нежитлової будівлі речові права на спірну земельну ділянку не зареєстровані, а до СП «Фрегат» ТОВ не могло перейти й право на спірну земельну ділянку.

Як вказує скаржник, докази надані позивачем свідчать про відсутність у відповідача підстав, визначених законом, для набуття земельної ділянки, що вказує на правильність висновків позивача про відсутність достатніх правових підстав для набуття, збереження майна (земельної ділянки) у відповідача.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначає, що відповідачем вжито деякі заходи для оформлення договору оренди землі і це є однією з підстав відмовити у задоволенні позову. Однак, можливі доводи щодо вжиття організаційних чи інших заходів по оформленню землекористування з боку як позивача так і позивача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки положення Цивільного кодексу України (стаття 1212) щодо цивільної відповідальності, у звязку з набуттям майна без достатньої правової підстави, застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Також, скаржник вважає, що суд першої інстанції припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Так, у матеріалах справи наявні докази використання відповідачем майна позивача (земельної ділянки) без достатньої правової підстави, а саме: інформаційна довідка Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області від 21.11.2014 року №29834255, лист Управління Держземагентства у м.Харкові Харківської області від 23.04.2014 року №2281/08 та лист департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 04.01.2014 року №12447/0/225-14. Проте, місцевий господарський суд ці докази не дослідив, а у мотивувальній частині рішення не навів правового обґрунтування і не вказав фактичних обставин з огляду на які ці доводи та докази не беруться до уваги. До того ж судом першої інстанції не надано правової оцінки фактам сплати відповідачем плати за землю у формі та розмірі земельного податку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2015 року апеляційну скаргу Харківської міської ради прийнято до провадження та призначено до розгляду.

31.08.2015 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№12449/1), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою суду від 31.08.2015 року, з метою забезпечення повного, всебічного та обєктивного вирішення спору, а також дотримання принципів судочинства, розгляд справи було відкладено.

До початку судового засідання 26.10.2015 року представник відповідача надав через канцелярію суду додаткові письмові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу (вх.№14536), які долучено до матеріалів справи.

Ухвала суду про відкладення розгляду справи на 26.10.2015 року була направлена позивачу рекомендованим листом 03.09.2015 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана ним 07.09.2015 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, позивач у судове засідання не зявився, про причини не з'явлення суд не повідомив.

Ухвалою суду від 31.08.2015 року про відкладення розгляду справи суд попереджав сторони, що у разі не зявлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника апелянта, за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 26.10.2015 року представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у його відзиві та письмових доповненнях до нього.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника відповідача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Спільне підприємство «Фрегат» товариство з обмеженою відповідальністю є власником нежитлової будівлі літ. "А-1", загальною площею 2839,1 кв.м. по вул.Котлова, 185 у м.Харкові. Право власності відповідача на нежитлову будівлю підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 17.11.2000 року б/н, виданим виконавчим комітетом Харківської міської ради. Зазначене свідоцтво зареєстроване КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 28.11.2000 року, про що зроблено запис №607 в реєстровій книзі №4-282.

Як вбачається з матеріалів справи, головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради у присутності інженера-геодезиста та інженера землевпорядника в порядку статей 12, 189 Земельного кодексу України здійснено заходи самоврядного контролю за додержанням вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки (здійснено обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки), яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 185, про що складено відповідний акт від 15.12.2014 року.

За результатами комплексного вивчення наявних матеріалів та проведеного обстеження земельної ділянки на місцевості встановлено, що Спільним підприємством «Фрегат» ТОВ з 17.11.2000 року по момент складення вказаного акту використовувало земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України.

Управління Держземагентства у м. Харкові Харківської області листом за вих.№2281/08 від 23.04.2014 року повідомило Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради, що станом на 29.12.2012 року в Управлінні не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 185.

Департамент земельних відносин Харківської міської ради у листі за вих.№12447/0/225-14 від 04.12.2014 року повідомив Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради, що ним розглянуті наведені у таблиці листи щодо надання копій документів, які посвідчують право власності або користування земельними ділянками у тому числі відносно СП «Фрегат» ТОВ. Департамент земельних відносин Харківської міської ради направляючи лист за вих.№12447/0/225-14 від 04.12.2014 року надав інформацію по тим обєктам щодо яких обліковується інформація, однак відносно СП «Фрегат» ТОВ інформація надана не була, що свідчить про те, що рішень щодо надання в користування або продажу земельної ділянки для експлуатації та обслуговування об'єкту по вул. Котлова, 185 не приймалось.

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.11.2014 року №29834255 щодо вказаного вище майна підтверджується, що речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані.

Відповідно до листа Західної обєднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області №5046/9/20-33-15-04-15 від 01.12.2014 року відповідач обліковується як платник земельного податку сплачує земельний податок за земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Харків, вул. Котлова, 185.

На підставі акту обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 15.12.2014 року, а також листа Західної ОДПІ від 01.12.2014 року №5046/9/20-33-15-04-15 Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради здійснено розрахунок доходу, отриманого від безпідставно набутого СП «Фрегат» ТОВ майна територіальної громади м.Харкова.

У зв'язку з порушенням відповідачем положень статті 125 Земельного кодексу України щодо оформлення договору оренди на земельну ділянку зазначеної площі, а також відсутності врегулювання спірних правовідносин в досудовому порядку, Харківська міська рада звернулася до суду з позовом про зобовязання відповідача повернути в натурі земельну ділянку у зв'язку з її безпідставним набуттям та користуванням, а також про стягнення доходів отриманих від використання безпідставно набутого майна в розмірі 653708,24 грн., який полягає в несплаті орендної плати за фактичне використання земельної ділянки.

Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив статті 1212-1215 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що згідно з ч. 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди землі оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону (частина 2 статті 126 Земельного кодексу України).

На підставі ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до господарського суду з даним позовом, Харківська міська рада, посилаючись на положення ст.ст. 1212-1215 Цивільного кодексу України, зазначає, що речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані у встановленому законом порядку, у звязку з чим останнім не набуто право користування земельною ділянкою по вул. Котлова, 185 у м.Харкові, а тому має місце використання земельної ділянки без достатніх правових підстав.

Колегія суддів зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави іменуються також зобов'язаннями з безпідставного збагачення, або кондикційними зобов'язаннями. Сутність кондикційного зобов'язання як правовідношення полягає в тому, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) або на підставі, яка згодом відпала, зобов'язана повернути потерпілому це майно (частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Певною мірою кваліфікація таких зобов'язань породжується нормою ч.3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, якою визначене коло вимог, до яких також застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу України про реституцію, віндикацію, повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У даному випадку, норми глави 83 Цивільного кодексу України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави», зокрема, статті 1212 Цивільного кодексу України, можуть бути застосовані тоді, коли дії набувача майна можуть кваліфікуватися як правопорушення.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Отже, за змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обовязків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Так, згідно приписів ч. 5 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент набуття права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до п. 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у застосуванні положень статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності. За змістом статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (п. 3.4 постанови).

При цьому, Верховний Суд України у своєму рішенні від 11.02.2015 року по справі №6-2цс15р дійшов висновку, що: « при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності...».

Отже, права власності на житловий будинок, будівлю, споруду є безумовною підставою для виникнення права користування земельною ділянкою під відповідним нерухомим майном.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що у СП «Фрегат» ТОВ на правомірній підставі виникло право власності на нерухомість, яка знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Котлова, 185, таким чином, останній має законодавчо визначене право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля, що спростовує твердження позивача про безпідставне користування відповідачем вказаним майном.

Колегія суддів зазначає, що статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, тобто предмет та підстави позову; зміна підстав чи предмету позову виходить за межі компетенції суду, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Проте, сама по собі відсутність оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість відповідача у справі (користувача земельною ділянкою) не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки право на користування земельною ділянкою, в силу Закону набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташованої на цій земельній ділянці.

Таким чином, враховуючи положення ч. 5 ст. 120 Земельного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність обраного позивачем способу захисту його прав, як власника спірної земельної ділянки, шляхом подання позовної заяви з підстав, визначених статтею 1212 Цивільного кодексу України.

Зокрема, вимога Харківської міської ради про зобов'язання відповідача в примусовому порядку повернути (передати) земельну ділянку в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантоване статтею 41 Конституції України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача, як власника нерухомості, на користування нею, та як наслідок земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача в примусовому порядку повернути (передати) земельну ділянку в натурі позивачу є неефективним у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів зазначає, що Харківською міською радою не було доведено наявності елементів цивільного правопорушення в діях СП «Фрегат» ТОВ, а тому, як вірно зазначив суд першої інстанції, застосування ст.ст. 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є протиправним і правомірно відмовив у задоволенні відповідних позовних вимог.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 653708,24 грн., як доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право особи на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

У відповідності до ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Харківська міська рада, обґрунтовуючи підстави предявлення зазначених вище вимог, посилається на положення ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Як зазначено вище, з моменту виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Таким чином, враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, посилання на безпідставність використання такої земельної ділянки в розумінні ст.ст. 1212-1215 Цивільного кодексу України є неможливим, як є неможливим стягнення з відповідної земельної ділянки доходу, отриманого від «безпідставно набутого майна».

Крім того, колегія суддів зазначає, що у нормах статей 1213 та 1214 Цивільного кодексу України не має санкцій як міри цивільно-правової відповідальності боржника, натомість ними закріплено право та кореспондуючі ним обов'язки сторін зобов'язання з безпідставного збагачення - право потерпілого: 1) на повернення йому безпідставно набутого майна в натурі або відшкодування його вартості; 2) на відшкодування йому доходів від безпідставно набутого майна, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Отже, статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено визначення реального розміру неодержаного доходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з позовної заяви, період, за який нарахована сума доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, визначений з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року.

При визначенні часу, протягом якого здійснювалося безпідставне користування апелянтом спірною ділянкою, позивач посилається на акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 185 від 15.12.2014 року, відповідно до якого встановлено, що СП «Фрегат» ТОВ використовується земельна ділянка загальною площею 0,2958 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" з 17.11.2000 року та станом на момент складення зазначеного акту (15.12.2014 року). При цьому, як зазначено вище, згідно з інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.11.2014 року №29834441 загальна площа нежитлових приміщень відповідача становить 2839,1 кв.м.

Враховуючи невідповідність площі земельної ділянки, на якій розміщені нежитлові приміщення відповідача з площею, зазначеному в акті від 15.12.2014 року, колегія суддів дійшла висновку, що останнім не підтверджується факт використання зазначеної в акті розміру земельної ділянки за весь час, який охоплює заявлений позивачем період нарахування доходів від безпідставно використання земельної ділянки, у звязку з чим не є належним доказом у справі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про недоведеність позивачем розміру земельної ділянки, яка використовувалася відповідачем, а також необґрунтованість визначеного позивачем періоду використання спірної земельної ділянки.

У той час колегія суддів зазначає, що згідно ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що договір оренди земельної ділянки між Харківською міською радою та СП «Фрегат» ТОВ укладено не було.

Згідно з п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю обовязків платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину), податок на земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, їх частини, з урахуванням прибудинкової території, сплачуються на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З листа Західної ОДПІ м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 01.12.2014 року №5046/9/20-33-15-04-15 вбачається, що відповідач сплачує податок за земельну ділянку і станом на 01.12.2014 року податковий борг по земельному податку (код платежу 30656850) у СП «Фрегат» ТОВ відсутній.

Отже, відповідач жодним чином не ухилявся від сплати коштів, фактично отриманих від використання земельної ділянки та сплачував земельний податок, а тому відсутні жодні зобовязання, які виникають внаслідок безпідставно набутого майна.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача доходу, одержаного від безпідставно набутого майна в розмірі 653708,24 грн. є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 Цивільного кодексу України та частини другої статті 224 Господарського кодексу України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України у постанові від 06.11.2014 року у справі №922/1087/14.

За приписами статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Отже, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року №284.

Враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що нормами діючого законодавства передбачено способи (механізми) захисту прав на земельні ділянки.

Зокрема, статтею 152 Земельного кодексу України передбачено можливість застосування інших способів захисту прав на земельні ділянки, передбачені законом, ніж ті, які встановлені зазначеною статтею.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга Харківської міської ради не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2015 року по справі №922/912/15 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2015 року по справі №922/912/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 02 листопада 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.