Постанова № 53058764, 22.10.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2015 р. Справа № 909/454/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Мирутенко О.Л.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь» (надалі ТзОВ «Мізунь»), б/н від 14.07.2015р. (вх.№ЛАГС 01-05/3425/15 від 30.07.2015р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2015р.

у справі № 909/454/15

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2.), АДРЕСА_1

до відповідача: ТзОВ «Мізунь», с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область

про стягнення 24 856,44 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу та заяв про відвід суддів від учасників судового процесу не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2015р. у справі № 909/454/15 (суддя Соботник В.В.) позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 до ТзОВ «Мізунь» про стягнення 24 856,44 грн. задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Мізунь» на користь ФОП ОСОБА_2 3 365,02 грн. - пені, 5 863,58 грн. - інфляційних втрат, 230,84 грн. - 3% річних та 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Провадження у справі в частині стягнення 15 400,00 грн. основного боргу - припинено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що розрахунки пені, інфляційних втрат та 3 % річних є арифметично вірними, а відтак вимога щодо їх стягнення підлягає до задоволення в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТзОВ "Мізунь" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 30.07.2015р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, Гнатюк Г.М. та Мирутенко О.Л.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 03.08.2015р. поновлено строк на подання апеляційної скарги ТзОВ "Мізунь", прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 27.08.2015р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.09.2015р.

У зв'язку з перебуванням судді Гнатюк Г.М. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2015р. внесено зміни у склад колегії суддів по розгляду справи № 909/454/15, замість судді Гнатюк Г.М. введено суддю Якімець Г.Г.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 01.10.2015р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р. виправлено описку у резолютивній частині ухвали суду від 10.09.2015р., якою датою слухання справи №909/454/15 слід вважати 22 жовтня 2015р. замість 01 жовтня 2015р.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у відзиві на апеляційну скаргу від 08.09.2015р. (зареєстрований в канцелярії суду за вх. № 01-04/5694/15 від 10.09.2015р.) рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

На електронну адресу суду від ТзОВ "Мізунь" надійшло клопотання про зменшення неустойки від 26.08.2015р. (зареєстроване в канцелярії суду за вх. № 01-04/5311/15 від 26.08.2015р.), в якому просить зменшити на 90 % розмір пені. При цьому посилається на те, що він не уникав свого обов'язку здійснити оплату, а тільки через певні незалежні від нього обставини затримав його виконання, доказом чого є погашення основної частини боргу. Відтак, просить суд прийняти до уваги ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, стягнення інфляційних та 3% річних, які компенсували позивачу знецінення коштів.

Крім того, на підтвердження скрутного матеріального становища, скаржник клопотанням № 5383 від 09.10.2015р. (зареєстроване в канцелярії суду за вх. № 01-04/6490/15 від 15.10.2015р.) долучає до матеріалів справи копії фінансових звітів та оборотно-сальдову відомість.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

25.11.2014р. між ТзОВ "Мізунь" (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (перевізник) укладено договір № 25/11-2014 про перевезення вантажу, відповідно до умов якого перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж у міжміському, міжнародному сполученні (згідно заявки на транспортні послуги) до місця призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачі), а замовник зобов'язується сплатити провізну плату за надані перевізником транспортні послуги відповідно до умов договору (а.с. 14-17).

Відповідно до п. 2.1 даного договору перевізник здійснює перевезення вантажу на підставі письмових заявок на перевезення, що подаються замовником за формою встановленою в додатку 1 до договору.

Згідно з п. 2.3 договору, заявка вважається прийнятою в момент підписання і скріплення печаткою уповноваженої особи перевізника.

Пунктом 4.1.9 договору № 25/11-2014 встановлено, що замовник зобов'язаний вчасно сплатити перевізнику вартість транспортних послуг відповідно до умов цього договору.

Ціни по даному договору встановлюються в українській гривні. Провізна плата за кожне перевезення вказується у заявках до даного договору (п.п. 5.1, 5.2. договору). Також, сторонами досягнуто згоди щодо вартості транспортних послуг - 11300 грн. за кожне перевезення

Відповідно до п. 5.3 договору сплата грошової суми за кожне перевезення здійснюється замовником на підставі рахунка-фактури і акту виконаних робіт. Підставою для виставлення рахунка-фактури є підписання акту виконаних робіт.

Згідно з п. 5.4 договору № 25/11-2014 рахунок-фактура повинна бути сплачена замовником протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів після отримання замовником належним чином оформлених оригіналів: рахунка-фактури виконавця, податкової накладної та товарно-транспортної накладної, видаткової накладної.

У випадку порушення зобов'язання, що виникає з договору № 25/11-2014, винна сторона несе відповідальність згідно умов цього договору та діючого законодавства України (п.6.1 договору).

Сплата штрафних санкцій і відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання цього договору, якщо у ході виникнення конфліктних ситуацій не було досягнуто згоди про інше (п. 6.4 договору № 25/11-2014).

З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2015р., 08.12.2015р. 12.12.2015р. між сторонами були укладенні договори-заявки на разові перевезення вантажів (а.с. 18, 22,26). Дані договори-заявки підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками. Згідно вищевказаних договорів-заявок позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу послуги перевезення вантажу по маршруту с. Новий Мізунь - смт. Ювілейне.

На виконання умов договору, позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажів на загальну суму 33 900,00 грн., доказами чого є підписані сторонами та скріплені печатками акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 30 від 27.11.2014р., № 31 від 09.12.2014р., № 32 від 15.12.2014р. (а.с 20, 25, 28), товарно-транспортні накладні № 1276 від 24.11.2014р., № 1307 від 05.12.2014р., № 1323 від 10.12.2014р. (а.с. 21, 23, 29), та податковими накладними від 27.11.2014р., 09.12.2014р., 15.12.2014р. (а.с. 19, 24, 26).

Факт надіслання позивачем вищевказаних документів підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальними чеками № 0729 від 01.12.2014р., №2217 від 15.12.2014р., № 2507 від 17.12.2014р. (а.с., 30), а факт їх отримання відповідачем - листом Поштампу Тернопільської дирекції УДППЗ «Укрпошта» № 36-01-41 від 10.06.2015р.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за отримані послуги виконав не належним чином, за спірний період розрахувався частково на суму 18 500,00 грн., доказом чого є банківські виписки (а.с. 35), внаслідок чого допустив заборгованість на суму 15 400 грн.

23.02.2015 р. ФОП ОСОБА_2 було надіслано претензію щодо погашення заборгованості за надані транспортні послуги, проте така була залишена без відповіді та задоволення.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної оплати за отримані послуги, позивач нарахував відповідачу 3 365,02 грн. - пені, 5 863,58 грн. - інфляційних втрат, 230,84 грн. - 3% річних.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

В ст.11 ЦК України зазначено, що, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Згідно з статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч.ч.2, 3 вказаної статті договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Аналогічні правові норми закріплені у статті 307 Господарського кодексу України

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося вище, п. 5.4 договору № 25/11-2014 сторони погодили оплату товару на протязі 14 (чотирнадцяти) банківських днів після отримання замовником належним чином оформлених оригіналів: рахунка-фактури виконавця, податкової накладної та товарно-транспортної накладної, видаткової накладної.

Підставою звернення до суду стало неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманих послуг, в результаті чого, в останнього перед позивачем станом на момент звернення з позовом до суду існувала заборгованість в сумі 15400 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, в процесі розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідачем була погашена сума основного боргу, в зв'язку з чим місцевим господарським судом на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України правомірно було припинено провадження у справі.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню за порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, як штрафні санкції, передбачено також і статтею 230 ГК України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.3.2 договору встановлено, що у випадку прострочення оплати за надані послуги замовник сплачує перевізнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що оскільки відповідач порушив строк оплати отриманого товару, (мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання), то місцевий господарський суд, правомірно задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача пені нарахованої за період з 25.12.2015р. по 22.04.2015р. в розмірі - 3 365,02 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.3 постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих за період з 12.01.2015р. - по 24.03.2015 р. в сумі 5 863,58 грн. та 3 % річних, нарахованих за період з 25.12.2014 р. по 24.03.2015 р. в сумі 230,84 грн.

Щодо клопотання скаржника про зменшення розмірі пені на 90 %, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарському суду надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р.).

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Наведені підстави для зменшення розміру неустойки відповідач пов'язує, зокрема, із важким фінансовим становищем та нерентабельністю господарської діяльності. Проте, колегія суддів вважає, що такі підстави не є тими виключними обставинами, які є підставами для зменшення розміру неустойки, оскільки важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України).

Сторони, укладаючи договори, повинні розраховувати на власну платоспроможність. Порушуючи строки оплати за договором, відповідач знав про можливість застосування до нього штрафних санкцій, але припустився порушень умов договору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції розцінює наведені відповідачем обставини, як такі, що не є підставами для зменшення розміру пені, відтак, у задоволенні клопотання ТзОВ «Мізунь» слід відмовити.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які б спростовували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2015р. у справі № 909/454/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу передати до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Мирутенко О.Л.

Якімець Г.Г.