Постанова № 5305094, 19.08.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2009 р. Справа № 5/139-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Такмаков Ю.В. , Плужник О.В.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з*явився

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2114С/3-7) на рішення господарського суду Сумської області від 30.06.09 р. по справі № 5/139-09

за позовом Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ", м. Суми

до Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Суми

про стягнення 7500,00 грн. та зобов"язання вчинити певні дії

встановила:

У березні 2009 р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 7500 грн., в тому числі 2500 грн. збитків, 5000 грн. неустойки за несвоєчасне повернення торгівельного місця; зобовязати відповідача повернути позивачу торгівельне місце № 77 в стані, в якому було одержано в оренду. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, в тому числі 1000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішенням господарського суду Сумської області від 30.06.2009 р. по справі № 5/139-09 (суддя - Гудим В.Д.) позов задоволено та зобов'язано приватного підприємця ОСОБА_2 повернути Малому приватному виробничо-торгівельному підприємству "ВМ" торгівельне місце № 77, яке розташоване на території торгівельної зони за адресою: АДРЕСА_1, в стані в якому його було одержано в оренду. Стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_2 - 2500 грн. 00 коп. збитків, 5000 грн. 00 коп. неустойки за своєчасне неповернення торгівельних місць, 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу, 187 грн. 00 коп. державного мита, 1000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

Рішення мотивоване тим, що між сторонами укладений договір оренди торгівельного місця, строк якого закінчився 31.03.2008 р., позивач повідомив відповідача, що договори оренди пролонгуватися не будуть та просив звільнити займані торгівельні місця. Відповідач після закінчення строку дії договору торгівельні місця не звільнив та не повернув позивачу, перешкоджає позивачу отримувати доход від використання торгівельного місця, в звязку з чим повинен сплатити неустойку та збитки.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає рішення не законним, та не обґрунтованим, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив, що стягнувши збитки в вигляді упущеної вигоди суд не дослідив та не оцінив належним чином лист позивача № 46 від 17.03.2008 р., яким позивач вимагав звільнити спірні торгівельні місця у звязку з плановою реконструкцією ринку та проведення на ньому відповідних ремонтних робіт. Тобто, за наявності вказаних обставин позивач обєктивно був позбавлений можливості отримувати прибуток від здачі в оренду спірних торгівельних місць.

Відповідач вважає, що задовольняючи вимоги про стягнення 2500 грн. відшкодування збитків та одночасно стягуючи неустойку за неповернення торгівельних місць в розмірі 5000 грн., суд неправильно застосував норми матеріального права ч. 1 ст. 232 ГК України, за якою якщо за невиконання зобовязання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями.

При стягненні неустойки у сумі 5000 грн. суд не досліджував, чи на момент звернення з позовом відповідач звільнив займані торгівельні місця /та коли вони були звільнені/, якщо ні з яких причин позивач не вчиняв дій щодо звільнення торгівельного місця. В порушення вимог ч. 6 ст. 232 ГК України неустойка стягнута за 10 місяців, а не за 6 місяців.

В доповненнях до апеляційної скарги відповідач надав додаткові документи, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції, відповідач не обґрунтував неможливість їх подання в суд з причин, що не залежали від нього, в звязку з чим відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд не приймає додаткові докази.

Представник позивача у призначене судове засідання не зявився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини не прибуття суд не повідомив, заперечення по скарзі не надав, не зявлення представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду встановила, що між сторонами укладений договір № 77 від 27 грудня 2007 року, відповідно до умов якого, позивач передає, а відповідач приймає у платне користування торгівельне місце № 77 території ринку, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1, для торгівлі продовольчими товарами, вказане торгівельне місце перебуває в робочому стані і підлягає передачі відповідачеві з моменту підписання договору (пункти 1.1, 1.2 договору).

Пунктом 3.1.4 договору встановлений обов'язок відповідача своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, а пунктом 4.1. договору встановлено розмір орендної плати за договорами, яка становить 250 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 7.1 договору передбачено, що договір оренди вважається втратившим чинність з 31.03.2008 року та пролонгації не підлягає.

Суд першої інстанції правомірно вважав, що між сторонами укладений договір оренди, а не договір надання послуг.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, а згідно частини 1 статті 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (не споживна річ).

Поняття не споживаної речі визначено у частині 2 статті 185 Цивільного кодексу України не споживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Частиною 1 статті 184 Цивільного кодексу України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Згідно частини 1 стаття 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до пункту 16 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 26.02.2002 року № 57/188/84/105, торгівельне місце може використовуватись на правах оренди, про що сторони мають укласти відповідну угоду.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що умовами договорів встановлено, що його предметом є платне користування не споживаною річчю - торгівельними місцями, яка визначена індивідуальними ознаками - номером, місцем розташування торгівельного місця, ціллю використання.

Враховуючи зазначені обставини, суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що договір № 77 від 27.12.2007 року є договором найму (оренди), а не договором про надання послуг, так як предметом договору про надання послуг є надання послуги, яка споживається, про що зазначено у частині 1 статті 901 Цивільного кодексу України - за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як свідчать матеріали справи, позивач листами № 46 від 17.03.2008 року, № 62 від 20.05.2008 року повідомив відповідача про те, що договори оренди торгівельних місць пролонгуватися не будуть та просив останнього звільнити займані торгівельні місця.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В порушення вимог діючого законодавства після припинення договору відповідач негайно не звільнив торгівельне місце, доказів своєчасного звільнення не надав, відповідач та його представники не заявляли про звільнення торгівельного місця, в звязку з чим суд першої інстанції обґрунтовано зобовязав відповідача повернути позивачу торгівельне місце № 77 та стягнув з відповідача неустойку в розмірі подвійної орендної плати у сумі 5000 грн.

Посилання відповідача на порушення вимог ч. 6 ст. 232 ГК України і стягнення неустойки за 10 місяців, а не за 6 місяців безпідставне, так як в зазначеній статті вказано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

В законі, а саме ч. 2 ст. 785 ЦК України зазначено, що неустойка стягується за весь час прострочення повернення речі.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про стягнення 2500 грн. збитків та одночасно стягуючи неустойку за неповернення торгівельних місць в розмірі 5000 грн., не застосував норми матеріального права, передбачені ч. 1 ст. 232 ГК України, за якою якщо за невиконання зобовязання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями.

Неустойка у розмірі 5000 грн. покриває збитки у сумі 2500 грн., в звязку з чим рішення суду в частині стягнення 2500 грн. підлягає скасуванню, а позов в цієї частині залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, частково не відповідають нормам матеріального права, а рішення підлягає частковому скасуванню, керуючись ст.ст. 184, 185, 190, 759, 760, 763, 785 ЦК України, ст.ст. 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 30.06.2009 р. по справі № 5/139-09 в частині стягнення 2500 грн. збитків скасувати та в позові в цієї частині відмовити.

В інший частині залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Стягнути з Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства «ВМ»(40035, м. Суми, вул. Заливна, б.15, р/р 26002107459 в «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, код ЄДРПОУ 14001718) на користь приватного підприємця ОСОБА_2 (40034, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 12,5 грн. держмита по скарзі.

Наказ доручити надати господарському суду Сумської області.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Судді Такмаков Ю.В.

Плужник О.В.

Повний текст постанови підписаний 19.08.2009 р.