Рішення № 53050562, 30.10.2015, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/27957/13-ц

Провадження №2/761/72/2015

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 жовтня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Рибака М.А.,

при секретарі Савенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2, за участю третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2.), за участю третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, прокуратурою міста Києва в ході розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 10.01.2013 року за № 1201300000000087 було встановлено, що нежитлова будівля, розташована по АДРЕСА_1 літера І в Шевченківському районі міста Києва незаконно вибула з комунальної власності територіальної громади міста Києва, оскільки на підставі свідоцтва про право власності від 29.10.2010 року вказана будівля належить територіальній громаді Шевченківського району міста Києва, проте рішень про відчуження з комунальної власності Шевченківською РДА, а в подальшому Київською міською радою не приймалось. Разом з тим, рішенням Шевченківського суду міста Києва від 16.12.2008 року, яке в подальшому за апеляційною скаргою прокуратури було скасовано, було визнано право власності на спірну будівлю за ОСОБА_3 Підставою для винесення рішення суду стало укладення 09.08.1998 року на Київській універсальній біржі між ОСОБА_3 та ТОВ «Екопром-СП» договору купівлі-продажу № А2950/6021 вказаної будівлі. Проте вказаний договір на біржі не реєструвався, а отже є неукладеним. В подальшому, 13.10.2009 року ОСОБА_3 продала спірну будівлю ОСОБА_4, а останній за договором купівлі-продажу від 29.04.2013 року продав її ОСОБА_2

Посилаючись на викладене та враховуючи те, що спірне нежитлове приміщення вибуло із власності територіальної громади міста Києва поза її волею, з урахуванням приписів ст.ст. 317, 319, 388 ЦК України, прокурор просив суд визнати право власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради на нежитлове приміщення, що розташоване в АДРЕСА_1 (Літера І) та витребувати її від ОСОБА_2 у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду міста Києва від 22.04.2015 року, у зв'язку із припиненням повноважень судді ОСОБА_5., було призначено повторний автоматичний розподіл даної справи та 22.04.2015 року було передано її для розгляду судді Рибаку М.А.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача Київської міської ради позов підтримав та просив суд про його задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнала та просила суд відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених в запереченнях на позовну заяву. Раніше подану представником відповідача заяву про застосування позовної давності просила не приймати до уваги. Також відзначала, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, а також рішень про визнання договорів купівлі-продажу недійсними судами не приймалось.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення прокурора, Київської міської ради та відповідача, оцінивши в сукупності надані докази, приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16.12.2008 року визнано договір купівлі-продажу від 09.08.1995 року укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «ЕКОПРОМ-СП», зареєстрований на Київській універсальній біржі дійсним та визнано за ОСОБА_3 право власності на двоповерхове нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, літера І загальною площею 141,4 кв.м. та зобов'язано КП «КМБТІ» здійснити реєстрацію права власності на вказане приміщення (а.с. 8).

13 жовтня 2009 року згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_3 продала вказане приміщення ОСОБА_4 (а.с. 13), який в подальшому продав його ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29.04.2013 року (а.с. 14).

Крім того, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2012 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Екопром-СП», Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання договору дійсним та визнання права власності, було скасовано та у задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі (а.с., а.с. 138-139).

При цьому, Апеляційним судом м. Києва було встановлено, що за інформацією Головного управління комунальної власності м. Києва від 05 жовтня 2011 року, нежила будівля площею 141,1 кв.м по АДРЕСА_1, (літ. І), в місті Києві, до грудня 2010 року, перебувала у комунальній власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва та на підставі даних інвентаризації Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, згідно з рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади м. Києва» передана до комунальної власності територіальної громади м. Києва, та відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» закріплена за Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» на праві господарського відання.

Відповідно до частини 3 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно зі ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, відповідно до вимог статей 330, 388, 658 ЦК України право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника, не набувається у тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується, і не припиняється із втратою ним цього майна.

Заперечення представника відповідача з приводу того, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, а також рішень про визнання договорів купівлі-продажу недійсними судами не приймалось судом відхиляються з огляду на наступне.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що згідно зі ст.ст. 210, 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача (п. 5 зазначеної постанови).

Згідно із правовою позицією, висловленою 22.11.2012 року Верховним Судом України при розгляді справи № 6-136цс12, відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З огляду на викладене, оскільки спірне майно, з наведених вище підстав, незаконно вибуло із власності держави в особі Київської міської ради за відсутності її волевиявлення, та спірне приміщення відчужене відповідачу за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 29.04.2013 року особою, яка не мала права його відчужувати, оскільки рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2008 року, котрим за ОСОБА_3 було визнано право власності на вказане нерухоме майно, скасоване Апеляційним судом міста Києва, у суду є всі підстави дійти до висновку про те, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а двоповерховий нежилий будинок загальною площею 141,4 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, (літ. І), підлягає витребуванню від відповідача на користь Київської міської ради, як дійсного власника вищезазначеного нерухомого майна.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 317, 319, 330, 388, 658 ЦК України, ст. ст. 3 - 14, 27 - 30, 60, 88, 209, 213 - 215, 223, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2, за участю третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Визнати право власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради на двоповерховий нежилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літера І), загальною площею 141,40 кв.м. та вартістю 1677401,00 грн.

Витребувати від ОСОБА_2 двоповерховий нежилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літера І), загальною площею 141,40 кв.м. та вартістю 1677401,00 грн. у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3441,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ М.А. РИБАК