Ухвала суду № 53035156, 28.10.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №214/5145/14-ц Головуючий в 1 інстанції Ан О.В.

Провадження №22ц/774/1713/К/15 Доповідач Барильська А.П.

Категорія 53 (І)

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Зубакової В.П., Ляховської І.Є.,

при секретарі: Масловій К.В.

за участю: представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_2» на заочне рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 23 грудня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_2» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_2» (надалі ПАТ Євраз ОСОБА_2) про стягнення недоплаченої заробітної плати за час щорічних відпусток, компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що він у період з 01.09.1980 року по 12.05.2009 року працював підземним гірничим робітником, підземним крипильником, гірничим майстром, підземним заступником начальника дільниці очисного вибою на ш. «Фрунзе» ПАТ «Євраз ОСОБА_2», звільнений був із підприємства по ст. 38 КЗпП України в звязку із виходом на пенсію за віком. У 2012році позивач дізнався, що відповідач порушував законодавство України в частині виплати заробітної плати за час щорічних відпусток. При зверненні до відповідача із заявою, про виплату недоплаченої заробітної плати, за час щорічних відпусток за минулі роки, останній донарахував та виплатив йому 04.04.2012 року заробітну плату за час щорічних відпусток за минулі роки (з 1996р. по 2008 р.) в сумі 8480 гривень 23 копійок. Позивач вважає, що при звільненні із підприємства відповідач не провів з ним остаточного розрахунку, тому просив суд стягнути з відповідача на його користь недоплачену заробітну плату за час щорічних відпусток в сумі 4735, 78 грн., середній заробіток за чесь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 436 955 грн. 25 коп., компенсаці втрати частини заробітної плати у звязку із порушенням строку її виплати в сумі 9459 грн. 97 коп. Винними діями відповідача у звязку із порушенням законодавства про оплату праці - несвоєчасною невиплатою заробітної плати за минулі роки, позивач просив відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 10000 гривень.

Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 29 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 до ПАТ «Євраз ОСОБА_2» задоволено частково. Стягнуто з ПАТ Євраз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, компенсацію втрати частини заробітної плати у звязку із порушенням строку виплати в розмірі 8353 гривень 04 копійки, 500 гривень у відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати. Стягнуто з ПАТ Євраз ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 243, 60 гривень.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ Євраз ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Зокрема, посилаються на те, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року, Постанови КМУ від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» та Постанови КМУ від 20.12.1997 року № 1427, оскільки обовязковими умовами для їх застосування є нарахування але невиплата громадянину належних йому доходів, порушення встановлених строків їх виплат, затримка виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців, зростання цін на споживчі товари, тарифи і послуги та доходи не повинні носити разовий характер. В даному випадку, на думку апелянта, порушення строків виплати заробітної плати не було, заробітна плата позивачу за час відпусток виплачувалася у строки, передбачені законом та колективним договором, що не оспорює позивач, однак, підприємством було порушено порядок визначення середнього заробітку позивача для оплати відпусток при цьому строки виплати нарахованої заробітної плати не порушено. Спірні суми заробітної плати за час відпусток позивачу не були нараховані взагалі, що також підтверджує безпідставність застосування судом зазначених вище нормативних актів.

ОСОБА_2 першої інстанції, не взято до уваги, що відповідач у лютому 2012 року розрахувався з ОСОБА_3 виплативши йому донараховану недоплачену заробітну плату за час відпусток в сумі 8480, 23 грн., з чого випливає, що позивач звернувся до суду з пропуском тримісячного строку.

Крім того на думку апелянта, ОСОБА_3 не надано доказів спричинення йому моральної шкоди.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

ОСОБА_2 встановлено, що позивач ОСОБА_3 в період з 01.09.1980 року по 12.05.2009 року працював на шахті «Фрунзе» ОСОБА_3 підземним гірничим робітником, підземним кріпильником, гірничим майстром, підземним заступником начальника дільниці очисного вибою ПАТ «Євраз ОСОБА_2». Трудовий договір розірвано з підстав ст. 38 КЗпП України в звязку із виходом на пенсію за віком.

Відповідно до заяви позивача, підприємством йому було донараховано згідно спільної постанови Генерального директора та профкому підприємства № 3 від 06.02.2012р з урахуванням корегую чого коефіцієнта 0,71, заробітну плату за час щорічних відпусток за період з 1997 року по 2008 року в сумі 8480, 23грн. та 04.04.2012 року виплачено з урахуванням утримань з цієї суми податку доходів фізичних осіб 7208, 20 грн.

У період з 1997 року по 2008 рік позивач перебував у відпустках та відповідно до довідки, наданої відповідачем, за вказаний період йому підприємством було донараховано суми недоплаченої заробітної плати за час відпусток: березень червень 1997 року - 81,23 грн.; жовтень-грудень 2000 року 244,70 грн.; червень - липень 2001 року 19,30 грн. ; листопад грудень 2001 року 19,13 грн.; березень - червень 2002 року 681,31 грн.; серпень вересень 2002 року 465,97 грн.; березень квітень 2003 року 90,49 грн.; серпень вересень 2003 року 1484,66 грн.; березень квітень 2004 року - 484,69 грн.; серпень - вересень 2004 року 383,42 грн.; лютий - квітень2005 року - 542,56 грн.; серпень жовтень 2005 року 619,97 грн., лютий 2006 року 264, 06 грн.,червень-липень 2006 року 284,18 грн., січень 2007 року - 511, 38 грн., серпень вересень 2007 року 390, 30 грн., квітень травень 2008 року 381, 18 грн., листопад 2008 року 1531, 70 грн. (а.с.11 ).

Звертаючись з позовом про стягнення недоплаченої заробітної плати за час щорічних відпусток, позивач посилався, на невірне визначення розміру середньої заробітної плати при нарахуванні сум оплати за час відпусток, за період з 1997 року по 2008 року.

Відмовляючи в цій частині позову, суд виходив позовних вимог ОСОБА_3

Рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржено.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у звязку із порушенням строку її виплати та відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_3 посилався на те, що підприємством відповідача йому несвоєчасно виплачувалася заробітна плата за час щорічних відпусток. Також позивач зазначив, що зазначеними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з відповідача на його користь компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 8353,04 гривень, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 21 Закону України «Про відпустки» порядок обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується при наданні працівникам відпусток. Пунктом 10 Порядку передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригується на коефіцієнти підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться підприємством згідно зі ст. 34 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.95 р. № 108/95-ВР, Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІП та Постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" у разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу, за відповідний місяць (після утримання податку й обовязкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення компенсації.

Відповідно до ст. 34 ЗУ «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно п. 2 Положення про компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (затверджене постановою Кабміну України від 20.12.1997 року № 1427 з послідуючими змінами і доповненнями) - компенсація працівникам проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більше як на один відсоток. Нарахування компенсації за затримку виплати заробітної плати за період з 01.01.2001 р. здійснюється згідно Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Рішенням Конституційного ОСОБА_2 України від 15 жовтня 2013 року №1-18/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, визнано, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати повинна розраховуватися з січня 1998 року, за кожну нараховану відпустку окремо, по час фактичної виплати заборгованості. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2012 року позивачу була виплачена сума недоплаченої заробітної плати за час щорічних відпусток з урахуванням коефіцієнта підвищення відповідно до постанови Генерального директора та профкому підприємства від 06.02.2012р. в сумі 7208, 20 грн. за період з 1997 року по 2008 рік (а.с.10).

Тобто, матеріалами справи встановлено недоплату позивачу заробітної плати за час відпусток виплати за період з 1997 року по 2008 рік.

У зв'язку з чим, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з відповідача на його користь компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є правильним.

Колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції розміру компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з жовтня 2000 року по листопад 2008 року, який складає 8353,04 гривень, вважає його правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року, Постанови КМУ від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» та Постанови КМУ від 20.12.1997 року № 1427, оскільки в даному випадку порушення строків виплати заробітної плати не було, заробітна плата позивачу за час відпусток виплачувалася у строки, передбачені законом та колективним договором, що не оспорює позивач, однак, підприємством було порушено порядок визначення середнього заробітку позивача для оплати відпусток при цьому строки виплати нарахованої заробітної плати не порушено, не беруться до уваги колегією суддів, так як спростовуються матеріалами справи та наявними у ній доказами про виплату ОСОБА_3 підприємством відповідача недоплаченої за період з 1997 року по 2008 рік саме заробітної плати за час щорічних відпусток .

Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України.

Стаття 2371 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_2 України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст.2371 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 2371 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного ОСОБА_2 України від 25.04.2012 року.

Тобто суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що винними діями відповідача позивачу спричинена моральна шкода.

У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги щодо не надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди є безпідставними.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 500 грн., суд першої інстанції виходив з того, що підприємством відповідача у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за час перебування у відпустках було порушено права позивача та спричинено йому моральну шкоду.

На думку колегії суддів, при визначенні суми моральної шкоди, стягнутої з ПАТ «Євраз ОСОБА_2» на користь ОСОБА_3, судом першої інстанції у повній мірі враховані положення п.9 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_2 України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідачів та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоровя потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

ОСОБА_2 першої інстанції враховано обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, ступінь вини відповідача, істотність змін у повсякденному житті позивача та конкретні обставини по справі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у звязку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, а рішення суду повинно бути залишено без змін на підставі ст. 308 ЦПК України .

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_2» відхилити.

Заочне рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 23 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: В.П. Зубакова

ОСОБА_5