Рішення № 5302449, 07.08.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/57407.08.09 За позовом військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України

2) Міністерства транспорту та зв"язку України в особі 337 окремого загону механізації 36 об"єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту(військова частина Т 0420)

до Державного комітету України з державного матеріального резерву

про стягнення 25 204,38 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники: Від прокуратуриЛесько Г.Є.(дов. від 31.07.2009) Від позивача-1 не прибув

Від позивача-2 Мануйленко С.О.(дов. від 28.07.2009)

Від відповідача Висотенко І.М.(дов. від 02.12.2008)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військовий прокурор Сумського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Міністерства транспорту та зв"язку України в особі 337 окремого загону механізації 36 об"єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту(військова частина Т0420) звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача 25 204,38 грн. штрафних санкцій за прострочення погашення заборгованості, що виникла по договору № 30 від 29.11.2000 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.07.2009 порушено провадження у справі №50/574 та призначено до розгляду на 05.08.2009.

Представник позивача-1 в судове засідання 05.08.2009 не зявився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання прибули представники прокуратури, позивача-2 та відповідача, дали пояснення по справі та подали докази.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити прокурору та позивачам у задоволенні позову в повному обсязі.

Представники прокуратури та позивача-2 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Судом була оголошена перерва в судовому засіданні на 07.08.2009 для оголошення повного тексту рішення по справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників, прокуратури, позивача-2 та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позовних вимог, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши надані прокурором, позивачем-2 та відповідачем оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 121 Конституції України прокуратура покликана захищати інтереси держави і шляхом звернення до суду з позовом реалізує ці повноваження.

Пред'явлення даної позовної заяви військовою прокуратурою Сумського гарнізону в інтересах держави - Міністерства транспорту та зв'язку України в особі 337 окремого загону механізації 36 об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0420) (далі позивач-2), викликано винятково захистом порушених інтересів держави та здійснюється відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, оскільки відповідно до вказаних положень Конституції та п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», однією із функцій, що покладаються на прокуратуру України, є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999, прокурори вправі звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади. Відповідно до ст. ст. 75, 85, 113, 117 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Вищим Органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який підзвітний Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. До державної власності в Україні належить загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України. Управління державним майном від імені народу здійснює Верховна Рада України, а також уповноважені нею державні органи, які здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України. Загальнодержавну власність складає майно Міністерства транспорту і зв'язку України. Згідно зі ст. ст. 4, 13 Закону України "Про оборону України", формування і проведення воєнної політики держави, законодавче регулювання питань сфери оборони та військового будівництва здійснюється виключно Верховною Радою України. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про Державну спеціальну службу транспорту", Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим державним органом транспорту у складі Міністерства транспорту України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану. Безпосереднє керівництво Державною спеціальною службою транспорту здійснює Міністерство транспорту і зв'язку України. Фінансування Державної спеціальної служби транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України, що визначено Законом України „Про Державну спеціальну службу транспорту". Військова частина Т0420 - це один із структурних підрозділів Державної спеціальної служби транспорту Міністерства транспорту і зв'язку України, що фінансується також за рахунок бюджету. Збитки, які їй спричиняються, - це безпосередня шкода економічним інтересам держави. Відповідно до вимог п. 1 декрету Кабінету Міністрів України № 8 від 15 грудня 1992 року, здійснення функцій щодо управління майном, яке є у загальнодержавній власності, покладено на Міністерства. Згідно з п. 1 Положення «Про Міністерство транспорту та зв'язку України», затвердженого Указом Президента України № 1009/2004 від 27.08.2004, Міністерство транспорту та зв'язку України є центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебуває військова частина Т0420. На підставі викладеного, слід прийти до висновку, що захист інтересів позивача-2 є захистом безпосередньо інтересів Міністерства транспорту та зв'язку України, як органу виконавчої влади та інтересів держави в цілому. Військовий прокурор Сумського гарнізону України діє згідно п. 2 ст. 121 Конституції України - звертається з позовом до господарського суду в інтересах Держави - Міністерства транспорту та зв'язку України в особі військової частини Т0420, як органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних питаннях, оскільки невиконання Державним комітетом України з державного матеріального резерву (далі відповідач), вимог чинного законодавства щодо сплати заборгованості, спричиняє збитки Міністерству транспорту та зв'язку України в особі військової частини Т0420 та порушує інтереси держави, так як ставить під загрозу виконання у визначені терміни відповідних завдань. В даному випадку мова іде про порушення державних інтересів, оскільки відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 13-РП/99 держава може вбачати свої інтереси не тільки в діяльності державних органів, а й у діяльності підприємств, а також - захист інтересів держави включає в себе захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. 29.11.2000 між позивачем-2 та відповідачем був укладений договір № 30 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі договір). Згідно умов договору відповідач передав на відповідальне зберігання матеріальні цінності мобілізаційного резерву, а позивач прийняв відповідні матеріальні цінності та зобов'язувався при цьому створити всі необхідні умови та забезпечити кількісне та якісне їх зберігання (п. 2.1.1. договору). Матеріалами справи підтверджується, що свої зобов'язання за договором позивач-2 виконав у повному обсязі. Однак, відповідач у порушення умов п. 2.2.2. договору, не відшкодував витрати позивача на утримання матеріальних цінностей.

За період з 01.01.2005 по 31.12.2005 у відповідача виникла кредиторська заборгованість перед позивачем-2 у розмірі 36032,00 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.08.2007 по справі №45/106т з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь 337 окремого загону механізації 36 об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту(військова частина Т0420) було стягнуто, крім іншого, 36032,00 грн. основного боргу. Рішення господарського суду м. Києва від 22.08.2007 по справі №45/106т набрало законної сили та 03.12.2008 на його виконання надійшли кошти на рахунок військової частини Т0420 у розмірі 40302,27 грн. (36032,00 грн. основної суми боргу, 3б0,03 грн. витрат по оплаті держмита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3792,24 грн. витрат на проведення судової економічної експертизи). У відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість боржника погашена останнім в повному обсязі 03.12.2008. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобовязання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичних обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому, діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання. Виходячи з цього, втрати від інфляції грошових коштів та річні проценти підлягають сплаті за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.

Таким чином, реалізація позивачем свого права на звернення до суду щодо стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати заборгованості по договору від 29.11.2000 № 30 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, і ухвалення у зв'язку з цим судового рішення про стягнення з відповідача, крім іншого, основного боргу у сумі 36032,00 грн. не позбавляє позивача права на стягнення матеріальних втрат у вигляді 3% річних та індексу інфляції, понесених ним внаслідок несплати своєчасно відповідачем вказаної суми.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

У відповідача виник обовязок виконувати належним чином умови укладеного між сторонами договору № 30 від 29.11.2000 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву щодо відшкодування витрат позивача на утримання матеріальних цінностей. Факт невиконання цього обовязку доведено судом в іншій справі №45/106т та в силу ст. 35 ГПК України не потребує доведенню знову. Але з моменту винесення рішення у справі №45/106т і до 03.12.2008 відповідачем не було виконано свого обовязку щодо сплати боргу в сумі 36032,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350). Доводи відповідача, зазначені у відзиві на позов безпідставні внаслідок викладеного.

Суд також враховує п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.11.2008 N 01-8/685 «Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)», відповідно до якого чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Таким чином, нарахування санкцій відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України має відбуватися з 23.08.2007, тобто після винесення рішення господарського суду м. Києва від 22.08.2007 по справі №45/106т про стягнення заборгованості з Державного комітету України з державного матеріального резерву по 03.12.2008, тобто по день фактичного надходження коштів на рахунок 337 окремого загону механізації 36 об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту(військова частина Т0420).

Позивачем здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних збитків за період з 2005 року по листопад 2008 року.

З урахуванням викладеного судом здійснено перерахунок даних санкцій за період з 23.08.2007 по 03.12.2008.

Відповідно до розрахунку суду сума інфляційних збитків позивача-2 за період з 23.08.2007 по 03.12.2008 становить:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу

23.08.2007 - 03.12.2008360321.31511350,08 Таким чином, сума інфляційних збитків позивача-2 за вказаний період складає 11 350,08 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача-2.

Відповідно до розрахунку суду сума 3% річних за період з 23.08.2007 по 03.12.2008 становить:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

3603223.08.2007 - 03.12.20084693 %1388,96 Таким чином, сума 3% річних за вказаний період складає 1388,96 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача-2.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст.. 508, 599 ЦК України зобов'язанням припиняється виконанням, проведеним належним чином або на підставах, передбачених договором або законом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, від сплати яких позивач звільнений у встановленому порядку, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву(вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01004, код ЄДРПОУ 20055032, р/р 31111089900001 в ОПЕРУ ДКУ м. Київ, МФО 820172) на користь 337 окремого загону механізації 36 об"єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту(військова частина Т 0420)(вул. Клубна, 87, м. Конотоп, Сумська обл., 41600, р/р 35222002002140 в УДК в Сумській області, МФО 837013, код 33093267) 1 388(одна тисяча триста вісімдесят вісім) грн. 96 коп. 3-х відсотків річних та 11350 (одинадцять тисяч триста пятдесят) грн. 08 коп. інфляційних втрат.

3. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву(вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01004, код ЄДРПОУ 20055032, р/р 31111089900001 в ОПЕРУ ДКУ м. Київ, МФО 820172) в дохід державного бюджету 127(сто двадцять сім) грн. 39 коп. державного мита та 59(пятдесят девять) грн. 64 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Головатюк Л.Д.